Спецпроект

У Польщі знову видали палаючу Сагринь за "злочини бандерівців"

Польський ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський проілюстрував публікацію до річниці знищення села Гути Пеняцької фотографією українського села Сагринь.

Стаття під назвою "Пекло на Тернопільщині. 75-річниця загибелі польських сіл" вийшла на сайті радіо RMF 24. У ній священик-публіцист, відомий своїєю огульною критикою України, її політики національної пам'яті та звинуваченнями ОУН і УПА в злочинах, розповідає про "геноцид" поляків, який у регіоні вчинили "бандерівці та українські есесмани".

Проте в якості ілюстрації у статті використано фото українського села Сагринь (Холмщина), спаленого підрозділом польської Армії Крайової в ніч із 9 на 10 березня 1944 року. 

 

Це вже не вперше, коли польські публіцисти й історики видають фото спаленого аківцями українського села за нібито злочин українських націоналістів проти поляків. 

У лютому 2019 року це зробило Бюро вшанування боротьби й мучеництва Інституту національної пам’яті Польщі на своїй сторінці у "Фейсбуці", анонсуючи відкриття пам'ятника "жертвам УПА" в Щецині.

11 липня 2018 року фото знищення Сагрині використала канцелярія прем’єр-міністра Польщі на сторінці в соціальній мережі, щоб нагадати про т. зв. "криваву неділю" — день, коли, на думку частини польських істориків, відбувалася найбільша хвиля нападів УПА на польські поселення.

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопські – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

Докладніше про ідеологічну публіцистику Ісаковича-Залеського проти України читайте в матеріалі:

У пеклі політики пам'яті. Як діють "борці з українцями" в Польщі

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.