Роль і місце Полтавської битви в історії пропонують переосмислити

Ідеологема про «тріумф російської зброї на полі Полтавської битви» була сформована царськими пропагандистами набагато пізніше за саму битву і штучно «розкручувалася» всіма засобами російської пропаганди. Історики пропонють кардинально змінити концепцію пам'яті про битву, перенісши акценти з «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років.

Про це йшлося 26 червня в УНІА «УКРІНФОРМ» під час круглого столу «Редут імперії. Полтавська битва 1709 року як місце пам’яті: історія, міф, роль у насадженні ідеологеми «русского міра» в Україні», ініційованого Українським інститутом національної пам’яті.

Учасниками круглого столу стали історик-сходознавець, керівник центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України Олександр Галенко, історик, директор Інституту дослідження Голодомору Віктор Брехуненко, історикиня, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ Ольга Ковалевська, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб, а також історик, начальник Управління науково забезпечення політики Українського інституту національної пам’яті Ярослав Файзулін та історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

До розмови також долучилися директорка Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Наталія Білан та заступниця директора з наукової роботи Людмила Шендрик.

 
Учасники круглого столу
фото: український ніститут національної пам'яті

Головною темою круглого столу стало питання формування міфу про доленосне значення Полтавської битви в російській ідеологемі про «перемогу російської зброї». Як зазначив Віктор Брехуненко, спочатку це був лише один з бойових епізодів Північної війни.

«Тоді по Полтаві ніхто, ні в Росії, ні в Європі не вважав, що справа Північної війни вирішена, що це якась епохальна подія. Коли ми подивимося на святковий календар військових подій Петра І, то ми там не знайдемо Полтавської битви. Це вже Феофан Прокопович, який створив інтелектуальне підгрунтя перетворення Московщини на Російську імперію, почав «розкручувати» Полтаву в інформаційному плані як переломний момент російської і європейської історії», – зазначив Брехуненко.

Однак, найбільшу підтримку російська ідеологема Полтавської битви отримала на початку ХХ століття як консолідуючий фактор для зміцнення російської імперії.

«На початку ХХ століття Росія опинилася в жахливій ситуації. Це і економічна криза, яка опустила рівень життя до найнижчого в Європі. І російсько-японська війна, яка для Росії завершилася крахом. І перша революція, і столипінська реформа, які так само викликала масове невдоволення і загрожували масовими бунтами. Потрібна була термінова національна ідея, яка стала б консолідуючим фактором. І тоді російські ідеологи згадують про Полтавську битву, пропонуючи відзначити її 200-річчя з неабияким піднесенням. Нікого тоді не цікавило, що і як там насправді відбувалося. Потрібен був привід для святкування – і його успішно використали», – розповіла Ольга Ковалевська, додавши, що для розкрутки міфу були задіяні усі засоби пропаганди – від насадження пам’ятників до створення перших кінофільмів, які масово крутилися в популярних тоді кінотеатрах.

Російський міф був успішно підхоплений і радянською пропагандою – урочисте відзначення чергової річниці битви відбувалося і в1939 році, і в 1959-му. У Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» зберігається наказ про створення цього музею за підписом Сталіна. Частково він продовжує працювати й досі – в експозиції того ж історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» експонується величезна кількість медалей з нагоди перемоги росіян в Полтавській битві, портретів Петра І включно із його скульптурою перед центральним входом до музею, наголосив Тарас Чухліб.

Він запропонував кардинально переглянути концепцію заповідника «Поле Полтавської битви», перенісши акценти із «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років та її роль в загальноєвропейських процесах того часу. Як запевнили представники музею, робота в цьому напрямку вже триває.

А головне, на чому наголошували усі учасники круглого столу, для подолання російських імперських ідеологем, Україна має всіляко пропагувати і підтримувати на державному рівні власне ставлення до історії і своїх героїв: замовляти картини, заохочувати до написання історичних романів, фінансувати кінофільми, відкривати пам’ятники, провокувати історичні дискусії на телебаченні та ЗМІ.

Зрештою, всі погодилися на тому, що проблема подолання імперської спадщини, одним із проявів якої є інерційне сприйняття Полтавської битви в російському імперському дусі, надзвичайно актуальна і потребує глибокого переосмислення, тому одним круглим столом справа не обмежиться.

Нагадаємо, Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн «Bober studio» презентували відеоролик, у якому гетьман Іван Мазепа постає як фігура світового масштабу.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.