Знайдена ще два роки тому в Житомирі іконка виявилась рідкісною

Знахідку відносять до домонгольського періоду. Їй до 900 років.

Про це повідомляє ТСН.

Ще два роки тому, в листопаді 2017 року, під час розкопок на Замковій горі в Житомирі на глибині трьох метрів знайшли рідкісний артефакт і витвір сакрального мистецтва – нагрудну іконку-образок. Тоді вона була в бруді та іржі. Тепер же провели реставрацію й побачили, що насправді на ній є.

 

Над реставрацією працювали фахівці із Житомира та Києва, повідомив старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін.

Встановили, що іконка виготовлена із мідного сплаву у техніці лиття. На лицевій стороні розміщене кольорове погрудне зображення Христа Еммануїла. З обох боків німбу вище плечей частково збереглися заглиблення літер монограми Христа ІС – ХС з короткими прямими титлами.

На тильній стороні іконки розміщено лінійне зображення шестикінцевого розквітлого хреста з трапецієподібними поглибленими завершеннями перекладин.

З основи хреста розходяться два ліроподібно вигнуті пагони зі спірально загнутими відростками. Такого типу хрест символізує вічне оновлення і безсмертя, пояснює Тарабукін.

"Дослідження зразка методом оптичної мікроскопії в ультрафіолетовому діапазоні та рентгенофлуоресцентного аналізу, вивчення іконографії зображень та пошуки аналогій сукупно дозволили зробити припущення, що іконку було виготовлено ювеліром південно-руського походження.

При її виготовлені майстер наслідував візантійські традиції емальєрної справи. Нагрудні іконки з розквітлим хрестом вважали євлогіями (благословенням) Гробу Господнього.

Появу іконки, відповідно до типологічних і стилістичних аналогій доктор історичних наук, заступник директора музею історії Десятинної церкви Єлизавета Архипова відносить до кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст.", - зазначив Тарабукін.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.