АНОНС: Виставка "Прапори та реліквії української звитяги" у НМІУ

23 серпня до Дня Державного Прапора та Дня Незалежності в Національному музеї історії України відкривається виставка прапорів та реліквій української незалежності із колекції музею.

Прапор – це символ боротьби, звитяги, непереможного духу. Серед знамен різних періодів історії України, представлених на виставці, є кілька таких, які широкий загал відвідувачів зможе побачити вперше.

Це, зокрема, справжній витвір мистецтва – прекрасно збережена донаторська хоругва XVIII ст., а також бойові прапори українських полків, що брали участь у Російсько-турецькій війні 1877–1878 рр.

 

Вони є яскравим прикладом того, що жодної "славы русского оружия" не існує, а імперські завоювання забарвлені кров'ю українців.

На відміну від цих двох знамен, прапори періоду національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. є цілковитим уособленням свого часу: вони саморобні, зроблені нашвидкуруч, але просякнуті духом бойової звитяги й незламності.

Доторкнутися до історії державності України можна завдяки реліквіям, які ви зможете побачити на виставці: ІV Універсал від 22 січня 1918 року, яким було проголошено незалежність УНР, символи влади часів козацтва, печатка українського уряду в екзилі, передана останнім президентом УНР Миколою Плав'юком, та Акт проголошення незалежності 1991 року.

Куратор виставки: Сергій Носачов, заступник генерального директора НМІУ з питань розвитку.

Відкриття - 23 серпня, п'ятниця, 10.00

Місце: Національний музей історії України (Киї, вул. Володимирська, 2), апсида 3-го поверху музею.

Вхід за музейним квитком.

Інформація для ЗМІ за тел.: 096-281-82-85 (Валентина Янчук).

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.