Хортицькі науковці реанімують пам'ять про менонітів. ФОТО

1789 року до Запорозького краю на запрошення імператриці Катерини ІІ прибувають перші переселенці зі Східної Пруссії – 228 родин з околиць міста Данциг (нині Ґданськ, Північна Польща), протестанти-меноніти, переважно, голландського походження, яких в українському народі традиційно іменували німцями. Переконані пацифісти, набожні та працелюбні, меноніти знайшли у степах Південної України свою нову батьківщину.

Про це повідомляє Національний заповідник "Хортиця".

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Ними було засновано ряд колоній (Хортиця, Розенталь, Інзель Хортиця, Остервік, Кронсвейде, Айнлаге). Меноніти здійснили неоціненний внесок у історію, економіку та культуру південноукраїнських земель.

Вони створили потужну інфраструктуру, котра включала в себе фабрики, заводи, лікарні, школи, дитячі садки. Більшість поселенців займалась фермерським господарством.

Водночас меноніти зазнавали декотрих утисків з боку царської, а потім і радянської влади. Так, в період революційних подій та потужних соціальних потрясінь, громада колоній ставала жертвою ксенофобії та нищилася представниками різних воюючих формацій.

За часів радянської влади велика кількість менонітського населення була репресована. А 1943 року – вивезена окупаційними військами до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни частина поселенців повернулась до СРСР, де знову підпала під репресії, а решта – осіли в Канаді, США, Болівії, Бразилії та Парагваї.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Зокрема, одним з проявів репресивних заходів на тлі насильницького ідеологічного переформатування населення країни було зруйнування радянською владою кладовища колонії Хортиця в період 1935-1939 років, котре було засноване у кінці XVIII століття та проіснувало близько 150 років.

Місцезнаходження цього кладовища підтверджується наявністю великої кількості мап та схем, спогадів, свідків. Розташовувалось воно в районі сучасних вулиць Олени Теліги, Стадіонної, Дегтярьова, Гладкова.

Формальним приводом для знищення було зазначено створення "спортивного майданчика", проте, після повалення, розбиття та вивезення надмогильних конструкцій, лишився пустир у формі неправильної трапеції.

Серед місцевих жителів десятиліттями ходили чутки, що фундамент старого амбару може бути викладений саме могильними плитами. При поверхневому огляді насправді простежувалась наявність у заповненні підмурівку кам'яних фрагментів різного розміру, кольору та ступеня обробки. Тому, після кількамісячного наукового дослідження, було вирішено провести розвідувальні роботи.

Могильні плити менонітів
Могильні плити менонітів
Фото: Національний заповідник "Хортиця"

22 липня 2019 року пошукова експедиція працівників Національного заповідника "Хортиця", натхненником якої виступив науковий співробітник закладу Максим Штатський, вилучила перші стели з підмурків комори на вулиці Зачиняєва (район Верхня Хортиця, Запоріжжя) та привезла їх на майданчик біля Музею історії запорозького козацтва. На надгробках можна прочитати прізвища, висічені німецькою мовою: Кооп, Паульс, Дік, Тіссен, Завацкі…

За літньо-осінній період, у рамках проекту "Менонітська спадщина. Час збирати каміння", науковцям вдалося визволити 300 фрагментів надмогильних меморіалів з фундаментів "амбару".

Наразі ці меморіали знаходяться на території Національного заповідника "Хортиця", та потребують реставрації та збереження. Тому наукова спільнота пропонує створити меморіальний комплекс "Меморіал хортицьких менонітів", і розташувати його біля існуючого менонітського кладовища на острові Хортиця.


Для ЗМІ: 12 грудня відбудеться презентація меморіалів для преси та громадськості.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.