У Луцьку відкрили виставку друкованих матеріалів УПА

Виставка «Клич нескорених» у Волинському краєзнавчому музеї знайомить із закликами українських повстанців, агітаційними матеріалами із фондів Волинського краєзнавчого музею, які у свій час були вилучені органами радянської держбезпеки у волинян – учасників визвольного руху.

Про це повідомляє видання "День".

 

"Слово "Клич", як на мене, більшою мірою передає зміст повстанських листівок, аніж "заклик", чи "звернення". "Клич" – це як заклик до бою, воно більш мобілізуюче, передає атмосферу і реалії визвольної боротьби", - каже Богдан Зек, завідувач науково-експозиційного відділу новітньої історії музею, організатор виставки.

Йому важко виділити якісь цікавіші чи важливіші матеріали з виставки. Усі цінні як приклад боротьби друкованим словом в умовах підпілля проти тоталітарного режиму.

"Український визвольний рух вів боротьбу із змінними окупаційними режимами не лише збройно, але й силою правди, друкованого слова, - продовжує п. Богдан. - Інформаційній роботі та видавничій справі ОУН приділяла значну увагу. За підрахунками істориків у 1941 році було видано 55 назв книг і брошур, 1944 році – 45, 1950 році – 83.

За період 1941–1953 років з'явилося сотні різнопланових за тематикою листівок ОУН. Зокрема у 1941 році – 69, 1944 році – 94, 1950 році – 53. Повстанські друкарні становили небезпеку для тоталітарного режиму, адже поширювали заборонену інформацію, правду, яка спонукала виступати проти радянської дійсності.

Тому для карально-репресивних органів у боротьбі з повстанцями головним пріоритетом ставала ліквідація друкарень, які ширили вільну думку. Українське слово було більш небезпечніше за зброю".

Ідея такої виставки була у пана Богдана давно, і вдалося її зреалізувати перед Днем захисника України. "Якщо історію 50 років приховували, то задля справедливості, напевно, потрібно дати 50 років на її об'єктивне вивчення! - вважає Богдан Зек. - Тому своєю роботою, сподіваюсь, ми долучимось до цього процесу. Ось це є головний мотиватор усього, напевне – відкривати невідоме і говорити про те, що не було сказано".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.