Інститут нацпам'яті та "Історична правда" презентували цикл фільмів про українських дисидентів. ВІДЕО

УІНП та «Історична правда» презентували документальний проєкт, присвячений трьом українським дисидентам – Ірині Стасів-Калинець, Миколі Руденку та Святославу Караванському.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 
Засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані

"Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів про Ірину Стасів-Калинець зі Львова, Миколу Руденка з Луганщини та Святослава Караванського з Одеси.

Ми представляємо цей проєкт 30 жовтня не випадково – це День політв'язня в СРСР. Всі ці три постаті були політв'язнями радянського режиму", - сказала під час презентації в Укрінформі авторка ідеї, продюсерка циклу, співробітниця УІНП Любов Крупник.

Вона додала, що фільми створені для широкої аудиторії, їх можна безкоштовно використовувати в школі, у вищих навчальних закладах. Вони будуть викладені на сайті Українського інституту національної пам'яті.

"Цей проєкт – про людей, які провели роки у тюрмах лише за те, що вони хотіли бути українцями. Я сподіваюсь, що фільми заохотять молодь прочитати про них більше, бо головна функція і нашого сайту, і нашої телевізійної команди, і всього, що ми робимо в останні роки, - це спроба заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво і дуже складно", – підкреслив ведучий фільму – засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані.

Він додав, що багато речей у фільмах спростили, "викинули цілі пласти родинних історій, складні стосунки між дисидентами".

"Було би неправильно сказати, що всі дисиденти були друзями, там були люди, непримиренні один до одного. Це було живе суспільство, воно було не ідеальне, не бронзове. І ми не вперше пробуємо показати людей з підручника простими людьми", - розповів історик.

Кіпіані зауважив при цьому: "Це фактично спроба показати сучасним молодим українцям навіть не як приклад – бо сьогодні не треба друкувати у криївках матеріали або за українську мову йти у тюрми, - а що треба просто бути українцями, кожному на своєму місці. Бути українцями у всьому багатоманітті цього явища".

Він розповів, що за сім років "Історичної правди" було записано, напевно, спогади сотні людей, а станом на сьогодні до 90 відсотків цих людей вже нема.

"Ми ще трошечки встигли. Але не записали дуже багатьох. Святослав Караванський помер відносно недавно у США. Ми не мали можливості до нього поїхати. Багато прикладів є, коли ми просто не встигаємо. І держава повинна підставляти плече, давати можливість, щоб журналісти записали інтерв'ю, зняли відео і це можна було використовувати у виховних, наукових цілях", - зазначив Кіпіані.

Режисерка циклу, авторка сценарію Ольга Мовчан, своєю чергою, зауважила, що "усвідомлення того, наскільки у нашій країні в різний час люди в різних її куточках однаково бачили ситуацію, вразило знімальну групу", яка вже 7 років знімає відео на історичну тематику.

"І на сході, і на заході, і в Одесі були люди схожого бачення, готові фактично своїм життям пожертвувати заради України. Це вражаюче. Я сподіваюся, що глядачам буде цікаво подивитися і буде цікаво і далі довідуватися про українських дисидентів, створювати собі героїв, звертати увагу на те, які надихаючі постаті є в нашій історії", - сказала вона.

Син Миколи Руденка Олег Руденко зауважив, що в цілому йому фільм про батька дуже сподобався, він правдивий, але, на жаль, закороткий, багато подій не висвітлено, зокрема, про цікаві роботи батька про світобудову Всесвіту, яким він присвятив багато років. "Хотілось би, щоб фільм був більший. Може, це ще колись і станеться", - додав він.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олег Бажан акцентував, що автори проєкту відібрали героями таких людей, як Святослав Караванський, Ірина Калинець, Микола Руденко, які були виразниками суспільної активності в той час.

"Це те, чого не вистачає зараз, коли треба завжди і в усьому проявляти громадянську позицію. І саме ці постаті є взірцем для сучасного українського покоління. Ці постаті є виразниками руху творчої, гуманітарної інтелігенції, яка репрезентувала в той час рух опору і боротьбу проти русифікації", - наголосив він.


Як зазначалося, у 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.