У Празі встановили меморіальну таблицю науковцю Петру Зленку, що був замордований совєтами

6 травня на фасаді будинку №38 по вул. Лужицькій у Празі було встановлено меморіальну таблицю українському бібліографу, публіцисту та видавцеві, колишньому співробітнику празької Слов’янської бібліотеки Петру Зленку. За цієї адресою науковець проживав до арешту радянським НКВД у 1945 році.

Про це повідомляє Посольство України у Чеській Республіці у Фейсбук.

 

Петро Зленко помер у 1954 році в одному з таборів радянського ГУЛАГу. Місце його поховання досі не відоме.

Таблицю встановлено в рамках проєкту "Остання адреса", метою якого є увічнення пам'яті тих, хто стали жертвами сталінського терору. Дошку спільно відкрили посол України в Чехії Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів Адам Граділек та Ян Дворжак, а також племінник Петра Зленка – Іван Брезіна.

Петро Зленко народився в містечку Старокостянтинів на Волині в 1891 році. Навчався спершу в Університеті святого Володимира у Києві, згодом в артилерійській школі в Одесі, звідки був призваний до армії.

Служив старшиною спершу в російській, а згодом в армії УНР. У вирі національно-визвольних змагань опинився, як і багато інших його співвітчизників, у Празі, де з фінансовою допомогою Чехословацької держави закінчив Державну школу бібліотекарів та Український високий педагогічний інститут у Празі.

З 1936 року і до арешту працював каталогізатором у Слов'янській бібліотеці в Празі. Паралельно займався активною видавничою та науковою діяльністю – видавав у Празі "Український журнал", писав і друкував власні наукові статті, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Пласту, брав активну участь в житті української міжвоєнної діаспори в Чехословаччині. Особистий архів Петра Зленка знаходиться на збереженні в Слов'янській бібліотеці в Празі.

Доля Петра Зленка – не поодинокий випадок. Десятки українців, більшість з яких у травні 1945-го року вже мали чехословацьке громадянство, були заарештовані й насильно вивезені до Радянського Союзу. Деяким з них вдалося повернутися до Праги після відбування багаторічних термінів, проте більшість були страчені, закатовані або ж померли в таборах, а місце їхнього останнього відпочинку так і залишається невідомим.

Під час заходу Євген Перебийніс закликав чеський осередок "Останньої адреси" продовжити роботу з вшанування пам'яті українців – жертв комуністичного терору в Чехословаччині і висловив готовність посольства активно підключитися до цієї роботи.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.