Ніхто з нащадків болгар, депортованих із Криму, так і не зміг повернутися – експерт

Ніхто з нащадків болгар, висланих в 1944 році з Кримського півострова, не зміг повернутися на Батьківщину – це стало результатом репресивної політики СРСР щодо депортованих із Криму.

Про це на круглому столі в Укрінформі повідомила кандидат юридичних наук, адвокат, член Правління ГО "Київське товариство болгарської культури "РОДОЛЮБІЄ ім. професора Івана Стоянова" Катерина Ілєкчієва

 

"На 90-і роки з самих переселенців-болгар або їх нащадків практично ніхто не повернувся до Криму і практично ніхто не відновив своє коріння в Криму", - сказала Ілєкчієва.

За її словами, через кілька років після депортації болгар, також як і представникам інших народів, депортованих із Криму, заборонялося приїжджати і селитися в Криму.

"Ніхто не міг повертатися на територію Криму довгий період часу, правила були для всіх однакові. Болгари селилися на Кубані, в Херсонській, Запорізькій і Миколаївській областях. Також як і інші народи, болгари не мали права на репарацію", - зазначила Ілекчієва.

За її даними, представники болгарського народу були депортовані до Башкирії, в Марійську АРСР, в Кемеровську, Молотовську, Свердловську та Кіровську області РФ, а також в Гур'євську область Казахстану.

У місцях депортації всього було зареєстровано 12 465 болгар різного віку. Як зазначила Ілекчієва, "станом на 1 жовтня 1948 роки смертність серед виселених з Криму представників усіх національностей була вище народжуваності в 6,8 разів".

За словами Ілекчієвої, в місцях депортації болгари в основному асимілювалися з росіянами. Згідно з останнім переписом населення, в Росії проживають трохи більше 3,5 тис. болгар.

Експерт назвала геноцидом політику переслідування і знищення депортованих із Криму болгар і висловилася про необхідність притягнення до відповідальності за злочини проти народів правонаступника СРСР – Росію.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.