Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Історичні документи початково ніколи не створювалися з думкою, що стануть письмовими історичними пам'ятками. Їх автори керувалися практичними інтересами своєї доби, начасних державницьких викликів.

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

Цьогоріч у березні виповнюється 370 років з часу оборони Вінниці полковником Іваном Богуном. «Льодова пастка Богуна» є чи не найвідомішою подією міської історії XVII ст., де ймовірним «конкурентом» за першість могло б виступити лише успішне здобуття вінницькою міщанською громадою Магдебурзького права впродовж 1638-1640 рр. Але й понині оборону Вінниці 11-21 березня 1651 р. супроводжують публіцистично-літературні фантазії, міфи та припущення, які заважають об’єктивно оцінювати цю локальну баталію доби Хмельниччини.

Слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію". Фонетичні зміни у твірному "чота" склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

27 грудня 1648 року під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.