Богдан Хмельницький - об'єкт російської пропаганди

В інтерв'ю Такеру Карлсону Путін посилався на листи Богдана Хмельницького, українського гетьмана, який нібито просив російського царя взяти Україну під свій захист. Міфологема "возз'єднання України із Росією" або просто "воссоединения Руси" давно вже служить виправданням російської військової, політичної та культурної експансії. Одним із прикладів цього був і пам'ятник Богдану Хмельницькому, споруджений у 1888 році в Києві.

 
Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

В нещодавньому широко розрекламованому інтерв'ю Такеру Карлсону Путін посилався на листи Богдана Хмельницького, українського гетьмана, який нібито просив російського царя взяти Україну під свій захист. Російська імперська пропаганда давно використовує ті події для власних цілей. Міфологема "возз'єднання України із Росією" або просто "воссоединения Руси" давно вже служить виправданням російської військової, політичної та культурної експансії.

Одним з прикладів цього був і пам'ятник Богдану Хмельницькому, споруджений в 1888 році в Києві. Хоча вперше ідею спорудження пам'ятника йому висловив український історик Микола Костомаров ще в 1840-х роках, але дозвіл царя було отримано тільки в 1860 році і комітет, що займався цією справою, очолив відомий українофоб Михайло Юзефович, той самий, доповідна записка якого послужила основою для Валуєвського циркуляру про заборону української мови в школах. А проєкт пам'ятника затвердив в 1878 р. особисто цар Алєксандр ІІ, той самий, який перед тим підписав сумновідомий Емський указ про заборону українських книжок та вистав.

На пам'ятнику Богдану Хмельницькому, відкритому в 1888 році, були написи російською мовою: "Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго" та "Богдану Хмельницкому единая недѣлимая Россія".

10 липня 1918 року під час великого мітингу на Софійській площі колишній член Української Центральної Ради та учасник бою під Крутами, згодом відомий історик Валентин Отамановський (Атамановський) під схвальні вигуки натовпу геологічним молотком почав збивати ці паскудні написи, але німецькі солдати та гетьманська варта не дозволили закінчити справу. Остаточно ці написи збили в 1919 році. Досі цей пам'ятник Богдану Хмельницькому стоїть в центрі Києва і має статус пам'ятника культури національного значення – охоронний № 260046-Н.

Ставлення до Богдана Хмельницького в українській історіографії також неоднозначне. Але ж ніхто з науковців не заперечує, що він уклав союз із Москвою та запросив в Україну російські війська. Навіть у творах Тараса Шевченка можна найти критику цього як фатальної помилки. Українські марксистські історики 20-х років вважали, що Хмельницький – типовий представник українських феодалів, зокрема козацької старшини, яка уклала спілку із російським царизмом всупереч інтересам українських селян.

7 листопада 2023 року російські пропагандистські ЗМІ поширили репортаж про те, як бійці "батальйону імені Богдана Хмельницького", сформованого із українських військовополонених в так званій "ДНР", прийняли присягу на вірність росії. При чому присягу ці колаборанти прийняли нібито в день російського державного свята – "дня народного єдінства" 4 листопада.

Отже бачимо як російська пропаганда цілеспрямовано й систематично використовує постать засновника української козацької держави в своїх цілях. То чому ж досі в Києві та багатьох інших містах України стоять пам'ятники Богдану Хмельницькому? Чому його ім'я досі носять багато вулиць, навчальних закладів та навіть президентська бригада ЗСУ?

Очевидно тому, що українці розуміють, що Кремль і рашисти привласнили собі цю постать як злодії, що перекручують історію. Очевидно більшість українців розуміють, що насправді Хмельницький воював зовсім не за підданство російського царя і не за "воссоєдієніє з Росією", а за визволення України та українську державність.

Так само імперія привласнювала собі багатьох історичних та культурних діячів пригноблених народів, зокрема і українського – від Миколи Гоголя до Олександра Довженка, права на кінострічки якого досі нібито належать "Мосфільму".

То чому ж ми не можемо зрозуміти, що так само російська імперська пропаганда може привласнювати собі й визначних українців радянської доби, так само як всю спадщину Радянського Союзу Путін та його клеврети оголосили виключною спадщиною росії?

Сам по собі факт використання того чи іншого історичного чи культурного діяча імперськими ідеологами, сталінською чи путінською пропагандою не може бути підставою для занесення його у розряд ворогів України.

Це стосується не тільки українців, але й іноземців, яких Москва використовувала у своїх цілях - Барбюс, Драйзер, Стейнбек тощо.

Якщо їх ще можна звинуватити, що вони не побачили чи не захотіли побачити злочини сталінського режиму, то використання режимом КПРС давно померлих діячів тим більше не може служити аргументом для їх засудження. Я не кажу, що всіх треба приймати й схвалювати. Кожного слід вивчати й зважувати тверезо. Але сам по собі факт використання в імперській пропаганді того чи іншого діяча не може бути підставою для його засудження сьогодні.

Зокрема це стосується й постатей Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ідеї яких в СРСР спотворили та перетворили на державну релігію "марксизм-ленінізм". При тому, що наприклад працю Маркса "Таємниці дипломатичної історії 18 століття", де міститься найбільш гостре викриття сутності російського імперіалізму, в СРСР дозволили надрукувати лише в 1989 році, коли "соціалістичний табір" вже почав розвалюватися.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?