"Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти. Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово "Москва", як вони шанобливо відсахнулися".
Нещодавно «Історична правда» опублікувала статтю Олега Вишнякова та Івана Дубченка "Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен". Пра-праонука Олексія Алчевського, харківʼянка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів
Він заснував нову українську промисловість. Обліплена метастазами варварської червоної індустріалізації, вона і досі існує в Україні. Алчевський дав нам взірець бізнесмена, який примножуючи свою імперію та статки, пам'ятав, хто він і знав, де саме потрібна його допомога окрім підприємництва. Так, він був олігархом. І він був українцем. Українцем, який нам потрібен.
Раптом один з них кричить: «Сєпари!» - і за секунду до того, як вони відкриють (відкрили б) вогонь, встигаю побачити в оптику: це не бойовики, це четверо місцевих підлітків, які біжать у наш бік, пригинаючись, уздовж стінки. У них немає зброї! Кричу: «Отставить! Цивільні!». Здається, я ще раз, не зробивши жодного пострілу, принесла користь.
І бачу, як бойовики евакуюють пораненого. Двоє витягають його з окопу і забирають. Його руки у них на плечах, голова звисає на груди. Троє відразу, у повний зріст – легка мішень, спокуслива мішень... Але я не стріляю. Коли евакуюють пораненого, стріляти не можна. Так мене навчили. Етика війни. Табу. «Нельзя превращать благородное искусство войны в скотство», - говорить часто Вольф.
Донбас представляє Україну в концентрованій формі. Багато мов, багато національностей, багато ідей, просто важко управляти всім цим. В такому сенсі Донбас є центром теперішньої України. І якщо ви зможете в цьому плані управляти Донбасом, то управляти Україною буде набагато легше. В такому сенсі, я думаю, Донбас дуже важливий Україні. Я думаю, що Київ і український народ зможуть впоратися з цими завданнями.
До 5-ої річниці звільнення міст Донецької та Луганської областей у Києві відкрили виставку, на якій показали переможні українські прапори, що були підняті над визволеними Краматорськом, Маріуполем та Щастям, а також унікальні речі, пов’язані із загиблими героями в російсько-українській війні.
З прифронтового Широкиного, яке практично повністю зруйновано в результаті бойових дій, евакуювали колекцію картин маріупольського художника-графіка Віктора Павлюка. Її від артобстрілів ховав чеченський доброволець.
У підвалі школи № 14 негайного хірургічного втручання потребував Володимир Іщук, однак на евакуацію пораненого згоди не давали. Місто було оточене. До останньої хвилини за його життя боролись медик батальйону “Донбас” Анна Ілющенкова (позивний “Мурка”) і фельдшер роти “Світязь” Олександр Сивий (позивний “Док”).