Не знаю, чи годиться таке говорити про загиблого на війні Героя, але Астамур Гумба на фото виглядає геть не по-воєнному. У цьому й полягає страшна драма: інтелігентний молодий хлопець в окулярах, мудрий, спостережливий і трохи меланхолійний погляд – видно, що це людина делікатної вдачі. Ось він на фото у військовій формі з собакою на колінах – усміхнений, лагідний, добрий. Добряк-філософ, який зціпив зуби й пішов воювати, хоча йому б читати, мандрувати, кохати… То була наша перша втрата. На жаль, згодом таких втрат було ще багато...

Свого часу, коли Іван Дзюба написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" і її почали перекладати різними мовами – якось російський переклад потрапив до російського історика – з тих, кого прийнято вважати "ліберальними". Текст, в якому Дзюба пояснював по-суті колонізаторську політику радянського керівництва (справу успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації і по-суті стирання української національної ідентичності – російський історик назвав "первобитно-каменной постановкой вопроса".

Інколи так буває — спостерігаєш за якимось суспільним збуренням і розумієш тільки те, що все розумієш, а все ж тобі чогось та бракує. А потім збігається дві малозначні самі по собі події й усе різко стає на місця. Десь так вийшло в мене в історії з бідолашною єгипетською акулою, з’їденим нею москалем і темою про "розлюднення", яку започаткував Арестович.