Шість діб, з 2 по 8 квітня 1918 р., шосткинці билися з більшовицькою Особливою армією Ремньова. Билися з тими самими петроградськими загонами матросів, що 29 січня 1918 р. вбивали київських студентів під Крутами. Шосткинські робітники ціною своїх життів зберегли пороховий завод для Української держави.

"Я наказав сотникові гарматників, Одинцю, пустити кілька важних снарядів на ворожу гарматну позицію, де гармати стояли у чистому полі. Сотник дуже добре орієнтувався і за кілька хвилин послав їм пару добрих горіхів, які збили з позиції їхню велику гармату, і тим допомогли нашим військам зайняти Горлівку".

Цього листа, який був написаний ще в жовтні 1928 року, за два роки до обшуку, було достатньо, щоб заарештувати Петра Ліпка і звинуватити в антирадянській діяльності. На допитах колишній генерал-хорунжий навіть не намагався в чомусь виправдовуватися, не розкаювався, не відступив від своїх слів і не поступився переконаннями.

Сьогодні між Литвою та Україною існують міцні та добрі дипломатичні стосунки. Схожість історичного шляху, який пройшли дві наші держави у ХХ столітті є очевидною. Як і Україна, Литва виборювала свою незалежність після Першої світової війни, як і в Україні у Литві був свій антикомуністичний рух опору після Другої світової. Цікавим епізодом є співпраця українських націоналістичних організацій із Литвою у міжвоєнний період.

"Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці".

Микола Лівицький був одним з президентів УНР. Президентом вже неіснуючої де-факто держави. Разом з однодумцями він відстоював українську незалежність ведучи боротьбу в кабінетах, на з’їздах та конференціях, постійно нагадуючи світовій спільноті, що Україна є і завжди буде.

Для боротьби з українськими повстанцями співробітники МГБ УРСР на початку 50-х років застосовували спеціальні засоби, які дозволяли отруїти або знешкодити людину, а потім у непритомному стані захопити її.