29 січня 1918

29 січня 1918: Загибель студентського куреня під Крутами

Я мав нагоду допитати кілька вояків Студентського куреня, що випадково врятувалися від смерті під час бою під Крутами

29 січня ввечері до штабу Гайдамацького Коша на ст. Бобрик зголосилося кілька учнів, що прохали відправити їх додому в Київ.

Це були підлітки від 14 до 16 років з обвітреними червоними обличчями, з задубілими руками, в шкільних убраннях, поверх котрих уже були накинуті звичайні стрілецькі плащі, якими їх прикрила дбайлива рука гайдамаків; юнаки, що розігрілись чаєм, ззавзяттям оповідали свій бій.

Не можна було добитися від них докладного опису бою, бо вони були дуже зденервовані і змучені.

А коли наприкіці почали питати їх, що сталося з їх товаришами по куреню, то нерви одного з них не витримали, і він почав гірко плакати, а крізь сльози чути було: "побили всіх... я бачив, як такий-то був забитий кулею, другого (прізвища не пригадую) заколов москаль, та багато лежало ранених".

З короткого допиту все ж вдалося уявити картину бою…

29 січня ешелони червоної армії підійшли до ст. Крути і висадили десант. Певно, червоному командуванню було вже відомо, що якась українська частина зайняла позиції під ст. Крутами і перегороджує їм шлях на Київ.

Москалі розпочали наступ. Студентський курень, що займав позицію з обох боків колії, вступив з ними в бій.

Це було біля 10-ї години ранку. Мороз доходив до 12–15 ступнів.

Місцевість, на якій лежала лава, не давала майже жадного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. Шанців не було.

Не відкриваючи вогню, москалі широкою лавою пішли на курень. Останньому була подана команда відкрити вогонь. Залунали стріли бойців, які квапливо стріляли, наладовуючи рушниці одубілими руками.

Певно, вогонь юнаків, хоч і безладний, наносив москалям втрати, бо їх лава залягла і теж відкрила вогонь. Далі бій продовжувався своїм нормальним шляхом.

Москалі перебіжками почали наближатися до лав юнаків. З одного боку до 1000 досвідчених бойців, з другого – не більш 150 чоловік молоді, що вперше була в бою.

Розпалені обставинами бою, юнаки безупинно стріляли. Тим часом москалі своїм лівим крилом обходили ріденьку українську лаву.

Серед юнаків були вже перші жертви – це забиті, що нерухомо лежали на снігу; чути було стогін ранених, але ж юнаки з рідкісною впертістю і відвагою боролися далі.

Ніхто з них не думав про відворот, усі продовжували лежати і стріляти в той час, як небезпека оточення була вже явна.

Ось і ворожий бронепотяг зробив кілька стрілів і замовк. Тим часом маневр червоних – обход нашого правого крила закінчився. Відступати було вже запізно.

Напівзамерзлі юнаки з великими труднощами володіли мало їм відомою зброєю – рушницею, а ноги, що зовсім замерзли, відмовлялись рухатись.

З останніх сил боронилася молодь від ворога, який на короткій віддалі розстрілював її, а, наблизившись, почав колоти багнетами.

Біля 15 годин все було вже кінчено і тільки залишились на снігу трупи юнаків.

Майже п’ять годин жменя дітей стримувала наступ тисячного загону ворога. Трупи юнаків ще довго лежали на полі, аж поки жалосливі селяне не прибрали їх.

Так трагічно закінчився запал українських дітей – послужити своїй Батьківщині.

Скільки треба мати відваги, щирості, аби вмерти в такий спосіб, в той час, коли в Києві тисячі здорових, сильних українців байдуже ставилися до наших бойових чинів.

Українські діти сміло і відважно пішли битися з ворогом. Наша молодь у свойому завзятті, любові до своєї Батьківщини випередила дорослих….

Військова справа. – 1928. – Ч. 2. – С. 5–8.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.