29 січня 1918: Трагедія під Крутами. Згадки учасника
Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів.
...
На станції Бахмач був перший кривавий бій за Україну.
Нечисленні українські частини (один курінь гайдамаків та курінь охочекомонного полку) відходили перед переважаючим у кілька разів ворогом, в напрямку Києва.
Тимчасом з Києва підходив студенський курінь (студенти Київських та інших вищих і середніх шкіл) – юнаки сповнені любови до України, але недосвідчені в воєнному ділі.
Ці сини вільної української нації, виступаючи на ворога, всі могли сказати словами великого предка Наливайка: "Загину я за рідний край, я відчуваю це і знаю!..."
Але вони йшли....
Орди Муравйова навально сунули на Київ і затрималися перед станцією Крути, на якій зупинилися два Козацькі Українські курені і курінь студенський.
29. січня тут зчинився бій, про який важко оповідати.
Студенський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю.
Козаки і студенти бились як леви.
Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів.
Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих... "Солдати россійськой революціонной армії" - як вони себе називали, позвірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої останніми вбивали себе прославляючи Україну.
Студенські ряди і козацькі фланги щохвилини ріділи...Ворожий обхід з тилу вирішив долю остаточно.
Над скривавленою, покритою тілами забитих, сніговою рівниною мигала зорями ніч – свідок тяжкого бою. Всіх жертв (забитих старшин, козаків і студентів) понад 300 чоловік.
З них 26 киян родичами були перевезені в березні місяці в Київ і поховані на Аскольдовій могилі, від якої нині не зосталось і сліду.
З числа забитих встають у згадках:
Хорунжий Василенко (ім’я не пригадується) чотар Северин Боженко; чотар Недава (ім’я не пригадується);
імена забитих борців із Студентського куреня, за відомостями зібраними під час похорону: студенти Київського університету: Юрій Стемпковський, Микола Гуленко, Петро Отроковський та Ігор Геращенко, син протоієрея з Полтавщини;
студент з Львівського університету Василь Семець, студент Петербурзького університету Петро Крамаренко, родом з Умані, студенти Київського політехнікуму Омелько Попович – член Центральної Ради, родом з Полтавщини;
три рідні брати Грущенки, старший з них Олександер – студент Київського університету; артист Київського "Молодого Театру", член Центральної Ради.
Інших усіх імена Ти, Господи, відаєш...
Вічна пам’ять і слава борцям за волю України!
Земля. – 1945. – Ч. 5. – 4 лютого. – С. 2.
