Фронт пригнічення: бомбардування німецьких міст під час Другої світової

Ми бачили жахливі речі: обгорілі дорослі зменшилися до розмірів маленьких дітей, залишки рук і ніг, мертві люди, спалені заживо цілі сім'ї, люди бігали в різні боки, згорілі вагони заповнені цивільними біженцями, мертві рятувальники і солдати, багато з людей кликали і шукали своїх дітей та сім'ї, і всюди вогонь, вогонь, і весь час гарячий вітер вогняної бурі повертав людей назад в палаючі будинки, з яких вони намагалися втекти. Я не можу забути ці жахливі подробиці. Я ніколи не зможу їх забути.

1943 рік став часом збільшення інтенсивності повітряних рейдів на міста Німеччини. І якщо протягом 1940-1942 років основними цілями англо-американських повітряних сил були в основному промислові об'єкти (нафтопереробні, металургійні, авіаційні заводи), транспортні магістралі, залізничні сполучення, системи інфраструктури, то, починаючи з 1943 року, в рамках тільки-но створеного плану, який отримав назву "Пойнтбленк" основні авіаційні удари мають бути скеровані саме на винищення жителів міст та нейтралізації ВПС Німеччини.

Звісно, для таких масштабних операцій необхідно було мати відповідну авіацію, здатну долати великі відстані. І саме такі літаки були у Королівських ВПС. На початок 1943 року для проведення дальніх рейдів у союзників було до 800 важких стратегічних бомбардувальників, більше 100 літаків розгорнули також і ВПС США.

Варто звернути увагу на той факт, що літаки таких типів кардинально відрізнялися від літаків початкового етапу війни 1939-1941 років. Бомбове навантаження на кожен літак зросло спочатку з однієї тони до більш ніж двох тон, а потім – до 3,5 (на відміну від 200-500 кг у літаків 1939-41 років).

Вони оснащувалися більш потужними авіаційними двигунами, за рахунок яких такий літак міг долати відстань від 2000-5000 км (при одній заправці) мали більшу стійкість від ПВО і керувалися більш досвідченими пілотами.

Ще до початку Другої світової війни було зрозуміло, що повітряні бомбардування мирних жителів і невійськових цілей протизаконні. Про це йшлося ще в Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, підписаної у 1907 році. До цього слід додати відомий документ "Правила війни", розроблений учасниками Вашингтонської конференції щодо обмеження озброєнь у 1922 році.

У ньому йшлося: "Повітряні бомбардування з метою тероризування цивільного населення або руйнування та пошкодження приватної власності не військового характеру або ж заподіяння шкоди особам, які не беруть участі у військових діях, забороняються" (стаття 22, частина II). Але Маршал та голова Королівських ВВС сер Артур Харріс вирішив, що може ставити під сумнів або ж взагалі нехтувати пунктами, викладені в документації про "Правила війни".

Маючи зовсім недоброчесну репутацію ще в 20-і роки, командуючи британською авіацією в Пакистані, а потім в Іраку, він віддавав накази про бомбардування непокірних сіл запальними бомбами. І знову той самий Харріс розробив та реалізував новий, більш ефективний план бомбардування.

На цей раз, як уже згадувалося, основною ціллю ставали центри міст та людські квартали. Ставка робилася на підрив морального духу серед населення, більше того, знищення міста унеможливлювало функціонування промислових потужностей таповністю знижувало функцію міста як центра постачання.

Навіть якщо не будуть знищені заводи, загине величезна кількість "робочої сили", яка не зможе обслуговувати, скажімо, корабельню. І не обов'язково це мають бути великі промислові осередки –усі старі німецькі міста були густіше забудовані до центру, а околиці їх завжди були більш-менш вільні від забудов. Тому центральна частина міст особливо чутлива до запальних бомб. Такі удари отримали назву "килимових бомрардувань".

Характерною особливістю такої тактики є застосування великої кількості авіаційних бомб (часто в поєднанні з запалювальними) для повного знищення обраного району або ліквідації особового складу противника та його матеріальної частини, або для деморалізації. При "килимовому бомбардуванні" важкі бомбардувальники, що діяли в щільних бойових порядках, здійснювали бомбометання з великих висот по площі, на якій розташовувалися об'єкти противника.

 
Результати "килимового бомбардування" міста Везель. 95% площі міста було повністю знищено після того, як 400 літаків упродовж трьох лютневих днів скинули на Везель порядку 3000 тон бомб

14 лютого 1942 року Royal Air Force (RAF), керуючись "Директивою бомбардування по площах", офіційно перейшли до тактики килимових бомбардувань. У прелюдії до цієї директиви голова штабу ВПС сер Чарльз Портал відверто пояснив: "Я вважаю, вам зрозуміло, що цілями повинні бути райони житлової забудови, а не верфі або заводи з виробництва літаків".

Пізніше Харріс заявив: "Перш ніж ми виграємо цю війну, нам потрібно вбити якомога більше бошів. Кінцева мета ударів по містах – зломити моральний дух населення, яке їх населяє. Для цього ми повинні домогтися двох речей: по-перше, ми повинні зробити місто фізично непридатним для проживання і, по-друге, ми маємо змусити людей усвідомлювати постійну небезпеку. Таким чином, найближча мета двояка, а саме: викликати руйнування і страх смерті.

Ми знищимо всю Німеччину – одне місто за іншим. Ми будемо бомбардувати все сильніше і сильніше, поки ви не перестанете вести війну. Це наша мета. Ми будемо безжально її переслідувати. Місто за містом: Любек, Росток, Кельн, Емден, Бремен, Вільгельмсхафен, Дуйсбург, Гамбург – і цей список буде тільки поповнюватися".

Авіаційні удари по Німеччині намічалося здійснювати спільними зусиллями авіації США і Англії. Американські ВПС націлювалися на знищення окремих важливих військових і промислових об'єктів за допомогою прицільного денного бомбометання, англійська авіація – на вчинення масованих нічних нальотів із застосуванням бомбометання по площах.

Харріс приступив до реалізації планів. Для початку він обрав приморське місто Північної Німеччини Любек – малозначуще і слабо захищене від атак із повітря. Його напівдерев'яні будинки стояли на вузьких вулицях майже впритул один до одного, являючи прекрасну мішень для удару запальними бомбами.

У ніч на 29 березня 1942 року 234 літака повністю знищили 1500 будинків, кинувши на маленьке місто 25 000 тон запалюваних бомб. Кількість загиблих мешканців, за різними джерелами, досягла 1700.

 
Палаючий Любекський собор після авіарейду, 1942 рік. Декілька бомб впали в районі церкви, внаслідок чого було зруйноване східне склепіння монастиря і було знищено вівтар, датований 1696 роком. У пожежі згорів орган Арпа Шнітгера

Кілька днів по тому трагічну долю Любека розділило приморське місто Росток. Потім ударом тисячі бомбардувальників по Кельну було зруйновано 3300 будівель. Понад 700 бомбардувальників зрівняли з землею Ессен, а потім Бремен. Після цього Черчилль заявив у парламенті, що всі німецькі міста будуть "охоплені таким вогнем, який жодна країна ще не мала".

Систематичність бомбардувань німецьких міст зростала з кожним днем. У 1942 році британські і американські літаки скинули на територію Німеччини 53755 т бомб, а в 1943 році вже 226 513. За статистикою, починаючи з нальоту на Любек, протягом 1942-1943років 60% всіх скинутих бомб доводилися на райони житлових кварталів.

5 березня 1943 року сили Королівських ВПС Великобританії приступили до здійснення операції, що отримала неофіційну назву "Битва за Рур". Це була серія з 43 великих рейдів, здійснених із березня по липень 1943 року, що охопили територію від Штутгарта до Ахену.

У перший день операції 442 літаки атакували Ессен, де знаходилися заводи Крупа. Протягом наступних місяців Ессен, як і більшість великих центрів Рура, піддавався жорстоким ударам ще чотири рази. Фінальна стадія битви за Рур почалася в ніч з 11 на 12 червня 1943 року, коли 783 бомбардувальники вилетіли на Дюссельдорф.

Потім пішли бомбардування Бохума, Оберхаузена і Кельну. Чим менше захищалися німецькі міста в останні півроку війни, тим інтенсивніше вони руйнувалися англійцями: зеніток і літаків у німців ставало все менше, і бомбардувати можна було відносно вільно.

В останні три місяці війни англійці скинули на німецькі міста 1/3 всього бомбового тоннажу, скинутого за всю війну. Так вони вдруге бомбили вже раніше знищений Ессен під приводом, що під руїнами залишилися відновлені військові потужності.

Бомбили раніше не доступний Бонн тільки для того, щоб випробувати ефективність нової навігаційної системи. В цей час, заради знищення житла, та й самих городян, були розбомблені Фрайбург, Хайлбронн, Нюрнберг, Хілдесхайм, Майнц, Падерборн і багато інших. Лише при нальоті на Гамбург загинуло порядку 41 000 мешканців.

До кінця жовтня 1943 року на 38 найбільших міст Німеччини було скинуто понад 167 тис. тон бомб, знищено близько 8400 гектарів забудованої площі, що становило 25% загальної площі міст, які зазнали повітряного удару.

 
Німецькі діти на вулицях Ессену

У ході 30 найпотужніших рейдів на об'єкти скидалося від 500 до 1000 тон бомб; в 16 операціях – від 1000 до 1500 тон; в 9 – від 1500 до 2000 тон; в 3 – понад 2000 тон бомб. Бомбардування Гамбургу ознаменували собою новий жорстокий етап повітряної бійні. Саме тут союзникам вперше вдалося успішно застосувати жахливу технологію масового знищення людей, так званий "вогняний шторм".

При цьому продумане цілеспрямоване знищення у вогні живих людей, виправдовувалося виключно військовою необхідністю – звичайно, куди ж без неї. За словами очевидців, які дивом уціліли в тому пеклі, безліч людей задихнулося або ж буквально "засмажилося" під дією неймовірної температури.

При знищенні Гамбургу англійцями було застосовано і ще одне страшне нововведення – фосфорні бомби. Це бомби вагою всього в 12 кг, наповнені рідкою сумішшю з бензину і 5 кг жовтого фосфору – прискорювача процесу горіння, який запалюється відразу ж після того, як приходить у контакт з киснем. Тому його горіння не може бути нейтралізовано водою, так як в її склад теж входить кисень. А структура дозволяла цій суміші вільно стікати на нижні поверхи і проникати в підвали будинків, позбавляючи тих, хто там ховався, останнього шансу на порятунок.

Потоки розпеченого повітря кидали обгорілі трупи людей, як ляльок. Величезні дерева ламало і вивертало з корінням. "Вогняний шторм", як гігантська помпа, витягав кисень з бункерів і підвалів – навіть не зворушені ні бомбардуванням, ні вогнем підземні приміщення перетворювалися в братські могили. Стовп диму над Гамбургом було видно жителям навколишніх міст за десятки кілометрів.

Багато хто потонув, намагаючись врятуватися, кинувшись у міські канали. Але в Англії ці обставини мало кого бентежили. Архієпископи, наприклад, доброзичливо роз'яснювали населенню, що масовані нальоти на міста необхідні, бо допоможуть "скоротити війну і врятувати тисячі життів".

Як приклад жорстокості і цілеспрямованого винищення людей можна привести бомбардування Вюрцбургу. В ніч на 16 березня 1945 року 200 британських бомбардувальників "Ланкастер" почали свою атаку. Мало яке місто в країні могло зрівнятися такою архітектурною різноманітністю, багатством різних стилів, спорудами різних століть, наповненими безцінними творами мистецтва, з Вюрцбургом.

Оскількив цьому місті ніякого військового виробництва не було, то його захист від атаки зповітря був вкрай слабким. На невелике місто (менше 60 000 тисяч жителів) було скинуто 397 650 запалювальних бомб і 256 бомб великої потужності. Наліт тривав 17 хвилин, 5000 чоловік загинуло, втричі більше було поранено, усе місто було схоже на військовий полігон. Температура була така, що у деяких жертв частини одягу вплавлювався у фрагменти тіл, які залишилися від згорілих людей.

Для порівняння масштабу тоннажу бомб, які були скинуті на Вюрцбург, варто навести статистичні цифри по інших містах: Ессен – 36 420 тон бомб, Кельн – 34 711, Дуйсбург – 30 025, Гамбург – 22 850, Дортмунд – 22 424, Штутгарт – 21 016. До кінця 1945 року приблизно 4/5 німецьких міст з населенням від 100 тисяч чоловік і більше були зруйнованіна 60%. 

 
Вулиці Кельну після чергового нальоту

Говорячи про знищення Берліну та Дрездену варто сказати, що Дрезден на відміну від Берліну, до зими 1945 року не зазнавав бомбардувань. Лише на початку лютого 1945 року союзне командування приступило до реалізації плану операції, що отримало умовну назву "Удар грому".

В якості "жертви" було обрано місто Дрезден – потужний центр залізничної і автомобільної мережі нацистської Німеччини. Знищення Дрездену в лютому 1945 року було одним з тих злочинів проти людства, організатори яких були б залучені до відповідальності в Нюрнберзі, якби цей суд не перетворився в інструмент союзницького правосуддя.

З точки зору матеріального збитків, цей повітряний наліт був набагато більш руйнівним, ніж будь-який з двох атомних нальотів на Японію, що мали місце за ним кількома місяцями пізніше. Із 28 410 будинків в центрі Дрездену 24 866 будинків були зруйновані, а область повного руйнування простягалася більш ніж на одинадцять квадратних миль. Дрезден іноді називався "Флоренцією на Ельбі" і вважався одним з найкрасивіших міст світу через свою архітектуру та скарбниці мистецтва.

14 лютого 1945 року місто Дрезден спіткала катастрофа настільки жахливих масштабів, що її подробиці не вдасться дізнатися ніколи.У цей день британське командування завдало удару по Дрездену щонайменше 800 бомбардувальниками, скинувши близько 2700 тон бомб, включаючи велику кількість запалювальних речовин. Через погодні умови виник "полум'яний шторм", у результаті якого живцем згоріли десятки тисяч чоловік.

8 повітряна армія США на наступний день скинула ще 400 тон бомб, продовжувавши нальоти 1350 американських бомбардувальників у супроводі 900 винищувачів, які з малих висот розстрілювали людей, що уціліли після нічних бомбардувань. Інтенсивні бомбардування повністю зруйнували історичний центр міста. Вогонь, що виник під час нальотів, змусив перегріте повітря піднятися з такою силою, що в місті виник вакуум, вириваючи дерева і засмоктуючи людей у вогонь. Із спогадів мешканця Лотара Мецгера:

"Це неможливо описати! Вибух за вибухом. Це було неймовірно, гірше, ніж нічний кошмар. Так багато людей отримали жахливі опіки і поранення. Дихати ставало все важче. Було темно, і всі ми намагалися покинути цей підвал у неймовірній паніці. Мертвих і вмираючих людей топтали. Сумка з нашими близнюками, накрита вологою тканиною, вирвалася з рук моєї матері, і люди позаду нас виштовхнули нас наверх. Ми побачили палаючу вулицю, руїни і жахливу вогняну бурю.

Моя мама накрила нас мокрими ковдрами і куртками, які знайшла у ванні з водою. Ми бачили жахливі речі: обгорілі дорослі зменшилися до розмірів маленьких дітей, залишки рук і ніг, мертві люди, спалені заживо цілі сім'ї, люди бігали в різні боки, згорілі вагони заповнені цивільними біженцями, мертві рятувальники і солдати, багато з людей кликали і шукали своїх дітей та сім'ї, і всюди вогонь, вогонь, і весь час гарячий вітер вогняної бурі повертав людей назад в палаючі будинки, з яких вони намагалися втекти. Я не можу забути ці жахливі подробиці. Я ніколи не зможу їх забути".

Вважається, що в результаті повітряних атак в Дрездені загинуло близько 25 000-35 000 мирних жителів, хоча за деякими оцінками ця цифра сягає 250 000 осіб, з огляду на біженців без документів, які рятувалися в Дрезден покинувши свої домівки на Сході.

Більшість жертв були жінки, діти і люди похилого віку.23% промислових і 56% непромислових будівель, не рахуючи житлових, були серйозно пошкоджені. Було повністю зруйновано близько 78 000 осель; майже 28 000 були непридатні для житла, а 64 500 були пошкоджені, з 19 лікарень у місті які були заповнені пораненими, вціліла лише одна.

 
Площа Театрплатцу. Дрезден, 1946 рік
 
Площа Театрплатцу. Дрезден, сучасне фото

Важко погодитися з істориками, які обґрунтовують подібні нальоти військовою необхідністю, оскільки між ударами і зайняттям міста військами союзників проходив досить великий проміжок часу.

На прикладі Дрездену та інших міст можемо в цьому пересвідчитись: місто Юліх було зруйноване 16 листопада 1944, але не було зайняте до 23 лютого 1945. Фрайбург піддався жорстокому удару з повітря 27 листопада 1944, а союзні війська увійшли в нього тільки на початку квітня 1945. Хайльброн був стертий з лиця землі 4 грудня, а зайнятий союзниками тільки на початку квітня 1945.

Дрезден також піддався жорстоким ударам авіації в лютому 1945, але не був окупований до квітня цього року. Тобто, атаки на Дрезден здійснювалися не для того, щоб зруйнувати військову інфраструктуру і прискорити капітуляцію Райху, а просто для того, щоб винищити якомога більше німецького населення, прикриваючись одночасно військовою необхідністю.

Але навіть до кінця квітня 1945 року бомбардування німецьких міст продовжувалося з величезним ентузіазмом. Берлін як столиця Рейху майже одночасно з Дрезденом у лютому, а потім березні 1945 року практично щодня піддавалася атакам з повітря.

Стрімкий наступ союзних військ на Заході, з подальшим оточенням і ліквідацією 315 тис. німецького угруповання та розвалу фронту під Ліппштадтом супроводжувався і повною безкарністю з боку ВПС союзників. Звісно, мови про "необхідність та прискорення" бути і не може.

Німецька авіація була або знищена в боях на Сході, або ж не мала відповідно підготовлених екіпажів для боротьби з стратегічними висотними бомбардувальниками. ПВО Райху, можливо, як і будь яка система протиповітряної оборони не могла впоратися з ордами союзних ескадрилій.

У ніч з 3 на 4 квітня в результаті двох потужних нальотів практично повністю було знищене місто Нордхаузен на півночі Тюрінгії, що мало тисячолітню історію. Цього виявилося мало, і 14 квітня був знесений Потсдам із його історичними пам'ятками і чудовим королівським палацом.

 
Майже повністю знищена Церква Святого Миколая. Серйозно постраждала також зимова резиденція курфюрстів і королів Бранденбургу – Потсдамський палац

Швидкісні двомоторні винищувачі-бомбардувальники почали нальоти на невеликі міста, села і навіть окремі ферми. Тепер було небезпечно навіть працювати на полях або пересуватися по дорогах із одного села в інше: у будь-який момент можна було стати мішенню раптової атаки з повітря. Все, що рухалося, – вози фермерів, люди – відразу ж ставало мішенями.

Не був виключенням і Берлін, як згадувалося. Атака американської авіації на Берлін взимку 1945 року була однією з найважчих за всю війну. У той день, 3 лютого, в результаті повітряного нальоту на Берлін загинуло 2500 чоловік, а домівки 100 000 чоловік були зруйновані.

Бомбардування 3 лютого 1945 року, як і при атаці на Дрезден, було спрямоване на те, щоб зламати волю берлінців. На місто полетіло 45 517 тон бомб британських і 23 663 – американських. Бомбардування було настільки потужним, що, спричинивши пожежу в місті, полум'я під дією вітру поширилося на південь до району Фрідріхштадту і північний захід сусіднього Луізенштадту.

Приклад Берліну є унікальним з точки зору його збереженості та відносної вцілілості в порівнянні з Дрезденом. Беручи до уваги навіть той факт, що по тоннажу на столицю Райху було скинуто майже в 10 разів більше бомб, аніж на Дрезден, Берлін не поніс настільки критичних матеріальних і людських втрат.

Безумовно, місто горіло, 75% загальних збитків було понесено саме від систематичних пожеж. Та пожежам не дозволили розповсюдитися по всій площі, адже планування і розташування вулиць столиці відрізнялося від інших міст Німеччини.

Берлін був доволі сучасним, спроектованим грамотно і раціонально, з урахуванням вимог гігієни, просторим, мав міцні будівлі. У місті були практично відсутні старовинні споруди з дерева, адже його будівництво завершилося в основному до кінця XIX – і в першій половині ХХ століття.

Природні перешкоди для запобігання поширеннювогню дозволили блокувати так звані "вогняні бурі", які перетворили на попіл інші німецькі міста і особливо порти. Важливо також те, що Берлін до самого кінця війни не піддавався серйозним атакам з повітря, що дало можливість організувати систему цивільної оборони.

Авіарейди ВПС союзників досягли прямо протилежного ефекту – міське населення ще більше об'єднувалося, навіть не думаючи про капітуляцію. Однією з ключових обставин було і те, що англійці використовували переважно фугасні бомби, аніж запалювальні чи фосфорні, як в Гамбурзі чи Дрездені.

Безумовно, місто серйозно постраждало. У машинобудуванні від бомбових ударів було знищено 20% підприємств галузі. Ще 70% потужностей було знищено в результаті демонтажу виробництва. До кінця 1945 року на Берлін було скоєно 314 повітряних нальотів. Половина всіх будинків була пошкоджена, а близько третини виявилися непридатними для проживання, 16 км² міста були просто руїнами.

За оцінками, загальна кількість загиблих у Берліні в результаті повітряних нальотів коливається від 20 000 до 50 000, число поранених склало 20 тисяч, а 120 тисяч залишилися без даху над головою. Для порівняння: число загиблих від 25 000-35 000 в результаті єдиного рейду на Дрезден 14 лютого 1945 року і 42 000 убитих в Гамбурзі в ході операції "Гоммора" в 1943 року.

У місті були знищена або зруйнована величезна кількість історичних пам'яток та витворів мистецтва: церква Святої Трійці, палац Монбіжо, палац принца Карла, Голландський палац, дім Кнодельсдорфів, палаци Донхофа та Блюхера, церква Святого Михаїла, Французький палац, Єрусалимська церква, і цей список можна продовжувати.

 
Будівля райхстагу після боїв в Берліні

Стратегічні бомбардування союзників продовжувалися до кінця війни. Більшість німецьких міст атакували неодноразово. Німецький Кельн, наприклад, бомбардувався щонайменше 150 разів. Міста були майже вщент зруйновані: майже 80% Вюрцбурга зникло під бомбами союзних ВПС.

Багато інших великих міст також були значною мірою зруйновані – Берлін, Дрезден, Гамбург, Дормунд, Прюм. В середньому 40% житлових будинків у великих містах було знищено. Приблизно 570 000 людей загинуло під час бомбардувань або пожеж, 7 млн мешканців втратили свої будинки. Як результат у 1946 році спостерігався величезний відтік населення майже по всіх містах Німеччини, значно нижчий, ніж у 1939 році.

Усього на Німеччину було скинуто 964 644 тон бомб, причому 525 518, тобто більша частина, припадає на 1944 рік. Дрезден, як і Берлін, уже на початку 1990-х років були відновлені. Причому цікаво, що британська благодійна організація DresdenTrust, яка була заснована в 1993 році, зібрала майже 600 000 фунтів стерлінгів для відбудови міста.

"М'ясника Харріса" – так його називали неофіційно – засуджували як військового злочинця після того, коли світ побачив реальну картину його діяльності. Проте, реальних дій по притягненню до відповідальності цієї особи так і не було ініційовано, ніхто так і не відповів за ці злочини.

В англійських колах скоріш симпатизували Харрісу. Бо як можна пояснити встановлення його бронзовою статуї біля каплиці війського-повітряних сил у Лондоні, яку пізніше мешканці закидали сміттям та залили фарбою. Нічого не трапляється просто так.

 

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів

Про український борщ з історичними приправами

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Принцип доміно. З чого почалася Велика Війна

Сім пострілів сербського студента Гаврила Принципа призвели до початку Першої світової війни. Але чому вбивство спадкоємця престолу Габсбургів мало такі катастрофічні наслідки для всього людства? Хто побачив, що політичні сили розставлені, як доміно, і запустив механізм, який перекроїв карту Європи?

Скаутське братерство Литви та України

На початку ХХ століття уся Литва і значна частина України перебувала під кількасотлітньою російською окупацію. Українцям, до певної міри, пощастило більше, бо частина українських земель входила також і до складу Австро-Угорської імперії, під більш демократичною владою, керованою з Відня австрійським імператором (цісарем). Саме тому український скавтинг зміг організуватись у 1911 році