Час зрілості. Звернення Ініціативної групи "Першого грудня"

Прагнення свободи – це наше велике здоров'я; анархізм – це наша велика хвороба. Українське суспільство не є "турецькою галерою", воно є зграєю козацьких чайок. Але велике завдання в тому, щоб ці чайки не розплилися хто куди. Щоби вони, попри відмінності, діяли спільно, коли цього вимагає історія.

 

Незалежній Україні вже 29 років. Але насправді значно, значно більше.

Наша країна не постала "нізвідки". Ми пам'ятаємо про боротьбу українських повстанців, дисидентів і політв'язнів за часів СРСР. Про нестримне прагнення до свободи та всі спроби відновлення незалежності. Про "криваві землі", на які нашу країну перетворили режими нацистського та комуністичного тоталітаризму.

Пам'ятаємо про незалежність 1917-1921 років, без якої не було би сьогоднішньої України. Пам'ятаємо про зусилля Кирило-Мефодіївців у середині ХІХ століття, про повстання Мазепи, про державність Війська Запорозького XVII-XVIII століть. Про Велике Князівство Литовське, про Київську Русь.

Наша країна не постала "нізвідки". Її історія – глибинна.

У цій історії головною цінністю була свобода. Прагнення свободи від примусу, від насильства, від образи гідності. Свободи від "царя", "фюрера", "вождя", чи "генсека". Україна дихає свободою. Це її кисень.

Але кожна цінність має свою тінь. Тінь нашої свободи – наш анархізм. Ми не хочемо нікому коритися – але часто не хочемо нікого слухати. Ми не хочемо наказів – але часто не хочемо порад. Ми не хочемо муштри – але часто не хочемо об'єднання та командної дії.

Свобода без відповідальності – це анархія. Відповідальність без свободи – це рабство.

Свобода є нашою великою силою, анархізм внаслідок безвідповідальності є нашою великою слабкістю. "Темним боком" нашого місяця.

Незалежність – це необхідна, але недостатня умова для справжньої самостійності, демократії, військової сили, економічного добробуту.

Останнім часом у нашому суспільстві посилюються ці анархічні тенденції. Спільноти розколюються і дрібнішають. Ненависть до тих, хто вчора стояв з тобою по один бік барикади, стає занадто поширеною емоцією.

У нас багато лідерів – але мало командних гравців. Багато отаманів – але мало тих, хто має відчуття спільноти. Ми не підбираємо слів – і вживаємо слово "ворог" там, де можна було би обмежитися "опонентом".

Але ненависть і розкол – це слабкість. А українці слабкі тільки тоді, коли самі себе руйнують.

Прагнення свободи – це наше велике здоров'я; анархізм – це наша велика хвороба. Українське суспільство не є "турецькою галерою", воно є зграєю козацьких чайок. Але велике завдання в тому, щоб ці чайки не розплилися хто куди. Щоби вони, попри відмінності, діяли спільно, коли цього вимагає історія.

У цей День Незалежності ми звертаємося до українського суспільства з закликом усвідомити загрозу розбрату і подолати ці роз'єднавчі тенденції. Наш ворог – у Кремлі; він діє як ззовні, так і через відверто проросійські сили всередині України. Але не варто шукати його серед своїх посестер і побратимів, чи навіть серед своїх опонентів.

Захист своєї держави, створення потужної сучасної армії та побудова європейської держави на засадах верховенства права і людської гідності є нашим головним пріоритетом і значно важливішим за тактичні відмінності поглядів та інтересів.

Нашим чварам ми можемо протиставити тільки спільну відповідальність: за своє життя, за майбутнє своїх дітей та онуків, за свій народ і за свою країну.

Незалежній Україні вже 29 років. Але насправді значно, значно більше. Ця історія може навчити нас не повторювати колишніх помилок. Українці вміють бути не тільки анархічними – але й солідарними. Наші Майдани нас цього навчили.


З Днем Незалежності!


Слава Україні!


Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Андрій Харук: Не тільки Амет-Хан Султан

Ім'я Амет-Хана Султана відоме усім, хто хоч трошки обізнаний з історією авіації німецько-радянської війни. Але він був далеко не єдиним кримськотатарським льотчиком

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.