"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?