Щоденник Скотта: полюс уже наш?

Швидкість у нас зараз трохи більше милі з чвертю на годину, ідемо з великими зусиллями, а тим часом тіні поволі переповзають перед нами справа наліво. Скільки думок передумуєш за час цих одноманітних маршів! Які повітряні замки будуєш в надії, що полюс уже наш. Майже не відчуваємо холоду; найбільша зручність нашого становища – сонце чудово висушує. Шкарпетки та каньги щоранку майже сухі. Готувати їжу на п’ятьох значно довше, ніж на чотирьох; десь на пів години за день. Цього я при перевлаштуванні не врахував.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Новий записник

[На форзаці]

Мені 43, Вілсону 39, п.о. Евансу 37, Отсу 32, Боверсу 28. Середній вік – 36.


П'ятниця, 22 грудня. Табір №44, приблизно 7100 футів. Т. -1ºF [-18,3ºC], тиск 566 мм

Цей третій етап нашої мандрівки починається дуже обнадійливо. Вранці влаштували склад, тоді зворушливо попрощалися із тими, хто повертається, – вони сприйняли все напрочуд добре, славні вони хлопці.

Після цього о 9:20 ми вирушили зі своїми важкими поклажами; я – з певним острахом, який, однак, швидко розвіявся, коли ми змогли досить швидко йти вгору по схилу. Другі сани зовсім не відставали, тож стало ясно, що ми позбулися слабких ланок і правильно визначили, хто має піти назад вже зараз.

Ми йшли легко, о 13 зупинилися пообідати і полагодити санометр і знову вийшли о 15:20, а стали на ночівлю о 18:45. Отже, за семигодинний перехід ми покрили 10,5 миль (геог.) (12 стат.).

Спос.: 85° 13 1/2' ш., 161° 55' д., схил. 175° 46' E.

Завтра будемо йти довше, сподіваюсь, годин 9. Щодня вантаж легшатиме, тож маємо досягнути необхідного поступу. Здається, сьогодні ми піднялися десь на 250 футів, але в дорозі я думав, що більше. Зверху видно величезні витиснуті гряди на південь і SE, насправді вони тягнуться в усіх напрямках, окрім нашого – SW. Ми, схоже, ідемо більш-менш паралельно гряді, яка тягнеться від гори Дарвін.

Сьогодні попереду нас лежить крутий схил і скидається на те, що за ним можуть бути гряди. Та все ж у цьому розгардіяші підйомів і спусків дуже важко судити про стан справ. Цей курс не перенесе нас чудодійно на південь, але, гадаю, на ньому ми оминемо гряди; в будь-якому разі, поки що дотримуватимусь його.

 

Ми проминули пару дуже широких (30 футів) розколин із природними мостами, обабіч яких зяє безодня, – вони тягнуться досить рівно з N на S. Погода прекрасна весь день, як і вчора вночі. (Нічна темп. -9ºF [-22,8ºC].) Вранці десь годину стояв серпанок через нанесені з півночі хмари. Зараз бездоганно ясно і відкривається файний вид на гору позаду нас, Вілсон її замалював.



Субота, 23 грудня. Обід. Тиск 559 мм. Підйом 370?

Вийшли о 8 і взяли курс на SW. Здавалося, що піднімаємося, і близько 3 годин йшли без перешкод, а тоді опинилися посеред великих розколин і жорстких нерівностей. Перли далі на SW, але ставало дедалі гірше, і довелося звернути спершу на північ, потім на захід. На заході зараз начебто чисто, але напрям не найкращий.

У гарному темпі пройшли 8,5 миль (геог.) (Т. -3ºF [-19,4ºC], південний вітер, сила 2.) Тішить, що ми піднімаємось. З одного зі схилів відкрився хороший вид на землю та гряди на SE. Вони, здається, утворюють ешелон вен і це наштовхнуло мене на думку про провали від зрушення порід.

В міру нашого підйому їх ніби меншає. Дуже дратує, що доводиться заходити так далеко на захід, але, якщо ми і далі будемо підніматись, то рано чи пізно всі перешкоди будуть позаду.

Суботній вечір. Табір №45. Т. -3ºF [-19,4ºC]. Тиск 549 мм.? Підйом. Висота приблизно 7750

На денний перехід доля приготувала нам неабиякі випробування. Почали рух з підйому на захід – це вже, здається, п'ятий узвіз, який ми здолали за останні два дні. З верхівки побачили ще одну гряду ліворуч, але трохи нижчу і більш засніжену, ніж та, з якою ми намучились вранці.

Була спокуса випробувати її і я навіть став поступово повертати в її напрямку. Але зрештою залишився вірним власній настанові і звернув на захід вверх по ще одному узвозу. На його верхівці ми зітнулися з дивовижною поверхнею – навсібіч розтікалися вузькі розколини. Вони були зовсім невидимі, вкриті тонкою кіркою із затверділого фірну без всяких ознак тріщини.

Всі ми по черзі провалювалися, а інколи і по двоє водночас. Ми й раніше частенько провалювалися, але то переважно було або тоді, коли не могли простежити напрям тріщин на поверхні, або коли ті тріщини були вкриті пухким снігом. Як понад тріщиною може утворитися твердий наст – це справжня загадка; мабуть, це ознака надзвичайно повільного руху криги.

 

Координати за обчисленням 85° 22' 1'' пд., 159° 31' сх.

Сьогодні зранку ми помітили у ширших розколинах, що обвітрена нижня кромка мосту, хоча по всьому льодовику незахищеною була верхня.

Поблизу вузьких розколин ми сьогодні по обіді йшли хвилин десять по снігу з твердим настом зверху та розсипаними кристалами знизу. Це було, ніби йти через склярню, але близько 17 раптово все перемінилось. Тверда поверхня змінилася звичними застругами, а наш краєвид вирівнявся в усіх напрямках.

Тримався курсу на SW до 18 години, коли ми розбили табір із заспокійливим відчуттям впевненості, що ми нарешті по-справжньому дісталися до вершини. Сьогодні все мені бачиться в яскравому світлі. Ми пройшли 15 миль (геог.) (понад 17 стат.), піднялися майже на 800 футів – і все це за якісь 8,5 годин.

Моє прагнення йти вгору, не звертаючи увагу на відхилення від курсу, цілком себе виправдало і я буду дуже здивований, якщо в подальшому в нас знову виникнуть клопоти із розколинами чи крутими схилами. Вперше за весь час я виразно бачу нашу мету. Нам до снаги тягнути вантажі, при тому значно швидше і далі, ніж у моїх найсміливіших мріях.

Молюся тільки, аби погода не підвела. Як я й чекав, зараз віє холодний вітер, але в гарному одязі і при доброму харчуванні, як зараз, ми здатні витримати і значно тяжчі умови. Сподіваюся, це вже той поворотний момент у нашій долі, на який ми так терпляче чекали.



Неділя, 24 грудня. Обід. Тиск 546 мм.? Підйом 160 футів

Святвечір. 7¼ геог. миль строго на південь, а підйом, гадаю, більший, ніж показує барометр. Все це за п'ять годин по поверхні, яка, сподіваюсь, являє собою зразок того, що чекає нас у майбутньому. З нашими теперішніми вантажами тягнути досить важко, але ми просуваємось, і це головне.

Ліворуч видно високу гряду. Вона начебто одинока, але буду радий, коли ці нерівності взагалі зникнуть з-перед очей. Постійно дме вітер з SSE, дуже пронизливий. Зараз йдемо у вітрівках і дещо більше захищаємо голови.

Тиск 544 мм. Табір №46. Підйом за день? Близько 250-300 футів. Гіпсометр – 8000 футів

Перші дві години денного переходу минули добре. Тоді сани трохи застрягли і ми загаялись, але за день пройшли понад 14 миль (геог.). Тієї великої гряди уже не видно, але тепер там же з'явилася інша, дещо менша; поверхня поперемінно то дуже тверда, то доволі пухка; навкруги повсюди підйоми і западини.

 

Очевидно, що ми обходимо нерівності, і я щиро сподіваюся, що для цього не доведеться повернути ще більше на захід. 14 миль за 4 години – зовсім не погано, враховуючи всі обставини. У таборі безупинний і дуже неприємний південний вітер, але в поході він допомагає нам не перегріватись. (Т. -3ºF [-19,4ºC]) Єдина незручність – обличчя постійно крижаніють. Температура коливається біля нуля.

За день не натрапили на жодну розколину – це добрий знак. На безхмарному небі і далі сяє сонце, вітер то здіймається, то вщухає; нас оточує суцільна дика пустка, але ми в чудовому гуморі; завтра Різдво – матимемо особливий гуш.



Понеділок, 25 грудня. РІЗДВО. Обід. Тиск 537 мм. Підйом 240 футів

Вчора вночі і сьогодні зранку був сильний вітер; вночі легкий снігопад; вітром нанесло багато снігу, заметіль вгамувалася перед нашим виходом, але снігу лишилося ще цілий фут завглибшки. Я думав, що це зіпсувало поверхню, але перші півтори години йшлося добре. Тоді почався підйом і ми знову, на лихо, опинилися серед розколин – дуже твердий, гладкий фірн поміж високими грядами на краях розколин, а тому дуже важко знайти опору для ніг, щоб тягнути сани.

Дістали лижні палиці і справи пішли на краще, але доводилося ходити зигзагами, а дехто з нас наполовину провалювався. За пів години такої ходьби я озирнувся і побачив, що другі сани затрималися далеко позаду – очевидно, хтось потрапив у розколину. Ми спостерігали, як іде рятувальна операція, але довелося чекати ще пів години, поки вони нас доженуть, і ми страшенно змерзли.

Виявилось, що Лешлі раптово пірнув, ледь не потягнувши за собою всю упряжку. Сани проїхали вперед і застрягли між стінками розколини, тож, щоб дістати Лешлі на поверхню, довелося скористатися альпіністською мотузкою. Лешлі каже, що розколина мала 50 футів завглибшки і 8 футів завширшки, у формі літери U – доводить, що насправді рідко коли є підстави вживати слово "безмірний". Лешлі сьогодні виповнюється 44 – кремінь, а не людина. Падіння анітрохи його не збентежило.

Коли ми підкорили гряду біля тріщини, то вийшли на кращу поверхню і пішли досить легко, здолавши понад 7 миль (геог.) ще до 13 години. За ранок піднялися десь на 250 футів; віяв сильний і виснажливий вітер, який затримував сани; зараз уже він трохи ущух.

Ніч. Табір №47. Тиск 538 мм. Т. -7ºF [-21,7ºC]

Я так налупився, що ледве можу писати. Наївшись на обід різноманітних ласощів, як-то шоколад і родзинки, ми почали перехід добре, але невдовзі опинилися серед розколин, велетенських засніжених стежок, які вели майже в нашому напрямку і перетинали приховані тріщини, в які ми часто падали.

 

Пройшовши з дві милі між двома такими стежками, ми вийшли до величезної котловини з піднятими краями. Що це: затоплена гірська вершина чи вир у течії? Ми вирвались із оточення тріщин і, трохи спустившись по схилу, пішли гарним темпом – просто чудово. Я йшов майже до 19:30, коли ми покрили 15 миль (геог.) (17¼ стат.). Я знав, що вечеря буде "щільною", і так воно й вийшло – настільки щільною, що відкладу її опис до ранку.

Координати за обчисленням 85° 50' пд. ш., 159° 8' 2'' сх.д. Тиск 539 мм

Під кінець переходу ми трохи набрали темп; поверхня навколо нас підіймається та опускається довгими схилами величезних курганів і пагорбів, розкинутих тут доволі безладно. Розбили табір на середині довгого узвозу.

В середині дня знову відкрився гарний вид на землю. Як і було відмічено, Хребет Домініону різко обривається, за ним ідуть дві протоки і ще два масиви суходолу. Так само і на північ від цих диких гір іще одна протока з іще одним масивом суходолу.

Всі ці протоки, поза сумнівом, прорізані водоспадами, а масиви суходолу позначають внутрішній край відкритих прибережних гір, спрямованих переважно на SSE, із чого можна зробити висновок, що було б ближче до полюса, якби весь час іти по Бар'єру на SSE. Будемо знати більше, коли Еванс накреслить свої спостереження.

Треба написати кілька слів про вчорашню вечерю. Було чотири страви. Спершу – досхочу пеммікану зі скибками конини, приправленої цибулею та порошком каррі, згущений галетами; далі гуш на ароруті і галетах, підсолоджений какао; далі сливовий пудинг; далі какао з родзинками і насамкінець – десерт із карамелі з імбиром. Після бенкету було не поворухнутись. Вілсон і я не подужали свої долі сливового пудингу. Усі прекрасно виспались і зовсім не змерзли – от, що буває, коли добре поїсти.



Вівторок, 26 грудня. Обід. Тиск 536 мм

Чотири години і три чверті, 6¾ милі (геог.). Може, після сливового пудингу ми й трохи уповільнились, але, здається, виходимо на ту поверхню, якою вона буде решту шляху. І далі трапляються незначні перепади висоти, але загалом рівнина вирівнюється; ми безсумнівно поволі підіймаємось.

Табір №48. Тиск 534 мм

Перші дві години денного переходу були хороші; потім вийшли на складний підйом і сани ледве рухались. Під кінець сани знову пішли легше, розбили табір о 18:30.

Аж дивно, що тепер перехід у 15 (стат.) миль мене розчаровує, коли спочатку я розраховував робити з повними вантажами трохи більше 10.

 

Ми на 86 паралелі. Спос.: 86° 2' пд. ш., 160° 26' сх. д. Температура останнім часом тримається приблизно на одному рівні: вночі від -10ºF до -12ºF [від -23,3ºC до -24,4ºC], вдень -3ºF [-19,4ºC]. Вітер сьогодні трохи пом'якшав, віє з SE та півдня. Я вже був думав, що з грядами покінчено, але цієї ночі праворуч від нас видніється яристий схил. Ми його спокійно обійдемо, але можуть же бути й інші.

Хвилястий характер рівнини надає поверхні великого розмаїття – звісно ж, завдяки різним кутам, під якими вітер обвіває схили. Вийшли сьогодні із півгодинним запізненням, через що і віддаль пройшли недостатню, та все ж маю бути задоволеним середнім показником у 13 миль (геог.).



Середа, 27 грудня. Обід. Тиск 534 мм

Зранку легкий вітер, тягнути важко. Усі змокріли, особливо друга упряжка, яка за нами ледве поспівала. Йшли вниз і вгору, підйоми дуже виснажливі, особливо коли опиняєшся серед застругів, на яких сани кидає туди-сюди, та все ж ми пройшли 7¼ милі (геог.). Сьогодні вранці дуже прикра пригода. Боверс розбив наш єдиний гіпсометр. Тепер нам ні з чим звіряти наші два анероїди.

Нічний табір №49. Тиск 529 мм. Т. -6,3ºF [-21,3ºC]

Після обіду добре йшлося по пухкій засніженій поверхні, потім вийшли на слизькі тверді заструги, тримаючи хороший темп; я відчував, що щось тут не так, і коли ми здолали черговий невеличкий підйом, то знову опинилися серед розколин і нерівностей. Цілу годину йти було страшенно тяжко – доводилося вишукувати дорогу, провалюючись у тріщини та жахливо трясучись.

На вершині хребта ми вийшли до ще однієї "котловини" чи-то "виру" – здається, це і є центр усіх цих заворушень; що це – затонула гірська вершина? В останню годину з чвертю ми знову вийшли на пухкий сніг і просувалися добре. Стали на ночівлю о 18:45, покривши 13⅓ миль (геог.).

Іти на чолі валки – задача нелегка. На відміну від інших, тобі зовсім не можна ловити ґав, і коли, як сьогодні вдень, ми натрапляємо на нерівності, ця відповідальність мене сильно непокоїть і виснажує. Сподіваюсь, більше такого вже не буде. Ми не втрачаємо сонця з виду, відколи піднялися на вершину; надзвичайно довгий період сонячного світла. Взагалі одноманітна робота; всім заправляють санометр і теодоліт.



Четвер, 28 грудня. Обід. Тиск. 527 мм.

Завтра зранку я знову починаю готувати. День видався клопітний, але свої 13 миль (геог.) ми таки пройшли. Мій загін сьогодні вранці легко відірвався і тримався попереду дві години, другому загону було непереливки. Я помінявся з Евансом і виявив, що другі сани йдуть тяжко: вони змогли йти зі мною в ногу, але не так бадьоро, як мій власний загін. Тоді я поміняв п.о. Еванса на Лешлі.

 

Все ніби йшло на поправку, але вмить поверхня змінилася і ми опинилися на підйомі із твердими застругами. На верхівці стали на привал. У чому ж причина ускладнень? Є припущення, що деякі учасники другого відділу вже були виморились. Інше – що всьому виною погана хода і несталий ритм, ще одне – що самі сани погано йдуть. По обіді ми помінялися саньми; спершу все йшло добре, але, потрапивши у пухкий сніг, ми відчули страшний спротив, тоді як другий відділ легко йшов собі з нашими саньми.

Отже, причина клопотів – сани; я про все розпитав і переконався, що про них не дбали належним чином. Полозки бігли бездоганно, але кістяк саней спотворений через недбале вантаження, недбалу перев'язку тощо. Люди ще не виснажені, і я прямо сказав їм, що вони мусять самостійно знайти і виправити біду. Немає жодної розумної причини, з якої переходи їм мають даватися тяжче, ніж нам.

Нічний табір №50. Т. -6ºF [-21,1ºC]. Тиск 525 мм. Спос.: 86° 27' 2" пд. ш.; 161° 1' 15" сх. д.; Схил. 179° 33' сх. Тиск 524 мм.



П'ятниця, 29 грудня. Тиск 521 мм. Обід. Висота приблизно 9050

Поверхня гірше нікуди, дуже тяжко тягнути; однак пройшли 6,5 миль (геог.). Важко буде зберігати поступ, якщо і далі буде така поверхня. Ми неначебто підіймаємось: рівномірно, хоча й повільно. Радує хоча б те, що другий відділ тепер не відстає, бо неполадки саней виявили і усунули – частково вони були спричинені жорстким навантаженням, частково поганою ходою.

Нічний табір №51. Тиск 520 мм. Т. -6ºF [-21,1ºC]

Вдень знову довелося поборсатись, змогли пройти тільки 12 миль (геог.). Особливо тяжко було тягнути на двох підйомах. Схоже, що на підйоми намітає пухкий сніг і він збирається в кучугури на північних схилах. Оці кучугури завдають нам найбільше клопотів. Погода якась непевна, над нами чимало перистих хмар, які розбігаються на E та W. Вітер міняється з SE на SSW, поперемінно то дужчає, то вщухає; це дратує, бо вітер уповільнює сани, але, думаю, він має покращити поверхню, тож завтра сподіваюся на краще.

Переходи жахливо одноманітні. Час від часу линеш подумки до приємніших краєвидів та місць, але необхідність стежити за курсом чи якась перешкода на поверхні швидко повертають тебе в дійсність. Сьогодні видалось кілька годин рівномірного поступу; вони – найкраще, що є в нашій справі, бо забуваєшся і просто сунеш вперед.



Субота, 30 грудня. Тиск 518 мм. Обід. Нічний табір №52. Тиск 517 мм. Підйом близько 150

Дуже втомний, виснажливий перехід, а покрили всього 11 миль (геог.). Вітер з півдня і SE, слабший, ніж зазвичай; звичне ясне небо.

Вчора стали на ночівлю на підйомі, сьогодні знадобилося трохи часу, щоб дістатися до його верхівки. Це добряче нас підкосило, а другий відділ сильно відстав. Я пройшов 6,5 миль (коли другий відділ був помітно позаду) і зробив привал. Ми вийшли вдень – другий відділ і досі відставав, – стали на ночівлю о 18:30, а вони о 19:15. Під кінець переходу був іще один підйом зі звичним сипучим снігом.

 

Проміжок між двома підйомами, а це десь 8 миль, ми старанно й тяжко працювали, могли б продовжувати і далі. Завтра зроблю тільки ранковий перехід, облаштую склад і зберу 10-футові сани.

Другий відділ явно втомлюється; подивимось, як вони впораються із меншими саньми та легшим вантажем. Поверхня однозначно сильно гірша, ніж була 50 миль тому. (Т. -10ºF [-23,3ºC].) Наздогнали Шеклтона. Все було б взагалі прекрасно, якби я був впевнений, що другий відділ достатньо здоровий, щоб іти далі.



Неділя, 31 грудня. Передвечір'я Нового року. 512 мм. Висота приблизно 9126. Т. -10ºF [-23,3ºC]. Табір №53. Виправлений анероїд

Другий відділ віддав у склад лижі та ще якісь речі загальною вагою у 100 фунтів. Я відправив їх першими; вони пішли, але не надто швидко. Ми пішли слідом і наздогнали їх тільки на привалі, який вони, за наказом, влаштували о 13:30. На той час ми покрили рівно 7 миль (геог.), і, мабуть, добряче піднялись. Ми здолали один крутий підйом на початку переходу і ще один наприкінці; іти цими двома клятими узвозами було найважче, а між ними – миль 5; але насправді ми весь день ішли вгору.

Ми донесхочу начаювались і почали розбирати сани. Це багато часу не зайняло, але зараз у другому наметі триває спорудження 10-футових саней, а це вже буде довга робота. За неї взялися п.о. Еванс і Крін, вони чудово справляються. Безсумнівно, п.о. Еванс – неоціненне надбання нашого відділу.

Спорудити сани у таких умовах – це особливий подвиг. Еванс (лейт.) щойно визначив широту – 86° 56' пд., тож ми майже дійшли до 87 паралелі, до якої намірялися дійти сьогодні. Ми втратили пів дня, але я сподіваюся це надолужити, якщо будемо йти з кращою швидкістю.

Назвемо це "Триградусний склад", тут тижневий запас провізії для обох загонів.

На цій висоті надзвичайно мало марев і дуже незначне заломлення. Окрім матросів, усі інші сидять зараз у подвійному наметі – вперше за весь час ми натягнули внутрішню підкладку до намету; стало значно затишніше.

22:00

Перебудова займає більше часу, ніж я очікував, але вже добігає кінця. 10-футові сани видаються дуже зручними. Випили ще чаю і позалазили у спальники у подвійному наметі (п'ятеро з нас) – тепло й затишно, а світла якраз достатньо, щоб писати чи працювати. Спати лягли не раніше 2 ранку.

Спос.: 86° 55' 47'' пд. ш., 165° 5' 48'' сх. д., Схил. 175° 40' сх. Тиск вранці 510 мм



Понеділок, 1 січня 1912. НОВИЙ РІК. Обід. Тиск 509 мм

 

Побудив усіх близько 7:30, вирушили о 9:30; відділ Еванса йде попереду пішки. Ми – позаду на лижах. По дурості ми не подбали наперед про лижні чоботи і знадобилося добрі пів години, щоб взути їх належним чином, найбільші клопоти були у Вілсона. Коли ми таки вирушили, то, на подив, тягнути виявилось досить просто, тож ми взяли добру швидкість і скоро догнали возіїв.

Нічний табір №54. Тиск 507 мм. Піднялись десь на 150 футів. Висота приблизно 9600 над Бар'єром

Вони стали на привал через 5,5 миль, а потім легко продовжили рух і до 19:30 пройшли 11,3 (геог.). Ми знову затримались на привалі: Еванс лагодив намет, а я плиту. Вдень ми ще легше наздогнали другий відділ і трималися неподалік від них останні чверть години. Сани йшли навдивовижу легко, ми за весь день майже не напружились.

Знову весь день підіймались, але зараз узвози не такі різкі. Очікував, що будуть клопоти з лижами та твердими ділянками, але нічого такого не було. (Т. -14ºF [-25,6ºC].) Температура поволі падає, але, здається, падає вона разом із вітром.

Нам дуже зручно у подвійному наметі. Плитка шоколаду на святкування Нового року. Допоміжний відділ занепадає духом: справи у них йдуть не найкращим чином. Майбутнє ніби потроху прояснюється: залишилося тільки 170 миль і ще купа їжі.



Вівторок, 2 січня. Т. -17ºF [-27,2ºC]. Табір №55. Висота приблизно 9980

За обідом мій анероїд, який показував на шкалі 12250, змістився на 10250. Пропонується в майбутньому записувати висоти з урахування поправки, обчисленої наприкінці книжечки (мінус 340 футів). Піший відділ вийшов рано, ще до 8, і йшов до 13. Потім з 14:35 до 18:30. Обидва рази ми виступали десь на пів години пізніше і легко їх наздоганяли. Пішим перехід видався тяжко, нам же – доволі легко; покрили 13 миль (геог.).

Т. -11º [-23,9ºC]. Спос.: 87° 20' 8'' пд. ш., 160° 40' 53'' сх. д., Схил. 180°

Вперше, відколи ми покинули льодовик, небо злегка затягнуте хмарами; сонце вже видно крізь завісу шаруватих хмар, понад небокраєм – блакитне небо. Заструги сьогодні тягнулися з SE, і звідти ж віяв вітер, хоч і не сильний. Сподіваюсь, хмари не передвіщають вітру та поганої поверхні. Вона й так погіршала під кінець дня.

Сьогодні ми не сильно піднялися, здається, рівнина вирівнюється. Найбільші нерівності – заструги. По обіді до нас навідався поморник; ми його явно зацікавили: він всідався на сніг перед нами і перелітав ще на кілька ярдів, коли ми наближались. Схоже, їжі йому тут бракує; надзвичайний відвідувач, коли врахувати, як далеко ми від моря.



Середа, 3 січня. Висота: обід – 10110, ніч – 10180. Табір №56. Т. -17ºF [-27,2ºC]. Мінімум -18,5ºF [-28,1ºC]

 

До мети 150 миль. Вчора вночі вирішив перевпорядкуватися і сьогодні зранку сказав Тедді Евансу, Лешлі та Кріну повертатися. Вони засмучені, але тримаються добре. Боверс перейде до нашого намету і завтра ми продовжимо одним загоном із 5 людей. У нас 5,5 наборів їжі – для п'ятьох це більше, ніж на місяць; має вистачити.

Ми на лижах сьогодні йшли добре, але возії – повільно, тож всього здолали трохи більше 12 миль (геог.). Переймаюсь тим, як впораємось завтра; якщо зможемо добре йти з повним вантажем, то можна бути спокійним, припускаю. Місцями поверхня сьогодні була паршивою, а вітер – сильним.

"87° 32' пд. ш. Остання записка із обнадійливого становища. Думаю, все буде гаразд. Загін відібрано добре, всі приготування виконані як слід"



Четвер, 4 січня. Т. 17ºF [-27,2ºC], обідня Т. -16,5ºF [-26,9ºC]

Зрозуміло, сьогодні ми вирушили пізно, бо треба було повантажити сани та завершити перерозподіл речей, перш ніж розходитись. Приємно бачити, як вдало все вкладено в маленькі сани завдяки п.о. Евансу. Не терпілося побачити, як ми дамо з ними раду; радий з'ясувати, що веземо їх з легкістю. Боверс тягне без лиж, трохи позаду між мною та Вілсоном; йому треба йти своїм власним кроком і, на щастя, він нас зовсім не збиває.

Другий відділ про всяк випадок трохи йшов за нами, але щойно я впевнився, що в нас виходить, то ми зупинилися і попрощалися. Тедді Еванс страшенно розчарований, але тримається добре, як справжній чоловік. Бідолаха Крін пустив сльозу і навіть Лешлі розчулився. Зрадів, довідавшись, що сани їм тепер легше легкого, тож вони точно не забаряться на шляху назад. Покинувши їх, ми йшли до 13:15 і покрили 6,2 милі (геог.). Якщо будемо йти належну кількість часу, то маємо без труднощів підтримувати середню дальність переходів.

Нічний табір №57. Т. -16ºF [-26,7ºC]. Висота 10280

Денний перехід почали добре, півтори години йшли з достойною швидкістю; тоді вийшли на пласт, вкритий пухким сипучим снігом, і тягнути стало дуже важко. До 19 години зуміли здолати 12,5 миль, але далося це тяжким трудом.

По обіді вітер ущух і зараз під вечір зовсім тихо; на сонці так тепло, що, попри низьку температуру, можна спокійно стояти назовні без усяких незручностей. Забавно отак стояти і пригадувати, які жахіття нам постійно змальовували: ніби сніг на лижах тане на сонці і таке інше. Плато вже зовсім рівне, але ми й досі помаленьку піднімаємось.

Заструги стають все більш сплутаними, але переважно ідуть з SE. Цікаво, що буде далі. Зараз все йде, як по маслу, але слабко віриться, що не виникне вже ніяких перешкод і задача наша знову не ускладниться. Ймовірно, будуть клопоти із поверхнею.



П'ятниця, 5 січня. Табір №58. Висота:ранок – 10430, ніч – 10320. Т. -14,8ºF [-26ºC]. Спос.: 87° 57', 159° 13'. Мінімальна T. -23,5ºF [-30,8ºC]; T. -21°F [-29,4ºC]

 

Страшенно виснажливий день. Легкий вітерець із NNW приніс одиноку хмару, постійно сипались кристали льоду. Через це вже за годину поверхня стала гірше нікуди. Вийшли о 8:15, йшли впевнено до 13:15, покривши 7,4 милі (геог.), і так само тяжко попрацювали вдень; на 19 годину зробили 12,5 миль (геог.) – найважчі за весь час на плато. Чим далі ми йшли, тим частішими ставали заструги, які поміняли напрям з SW на S через W.

По обіді багато перемішаних перехрещених застругів, а ввечері негідна поверхня, яка зберігає свідчення про сильний південний вітер. На щастя, сани поки що не перевертаються. Ми зітхаємо у надії на вітерець, який би розвіяв твердий сніг, але скидається на те, що сьогодні такого щастя не випаде. Та все ж ми впритул підійшли до 88 паралелі, трохи більше 120 миль до полюса, всього один перехід до останнього табору Шеклтона, словом – просуваємось.

Швидкість у нас зараз трохи більше милі з чвертю на годину, ідемо з великими зусиллями, а тим часом тіні поволі переповзають перед нами справа наліво. Скільки думок передумуєш за час цих одноманітних маршів! Які повітряні замки будуєш в надії, що полюс уже наш.

Боверс сьогодні зробив спостереження і продовжуватиме робити їх кожні три дні. Майже не відчуваємо холоду; найбільша зручність нашого становища – сонце чудово висушує. Шкарпетки та каньги щоранку майже сухі. Готувати їжу на п'ятьох значно довше, ніж на чотирьох; десь на пів години за день. Цього я при перевлаштуванні не врахував.



Субота, 6 січня. Висота 10470. Т. -22,3ºF [-30,2ºC]

Виринають перешкоди: вчора ввечері опинилися серед застругів, вранці вони стали вищими і тепер ми ніби в морі гачкуватих хвиль, знайомих нам іще з північного досвіду. Після перших 1,5 милі зняли лижі і пішли пішки. Подекуди страшенно важко, а на додачу до цього кожен заструг укритий щетиною гострих розгалужених кристалів. Покрили 6,5 миль, але, якщо поверхня такою і лишатиметься, не зможемо вийти на середній показник. Вітру нема.

Табір №59. 88° 7' ш. Висота 10430-15010. Тиск піднявся? Т. -22,5ºF [-30,3ºC]. Мінімальна -25,8ºF [-32,1ºC]. Ранок

Знову нестерпно важко тягнути. А після години ходи виявили, що з саней випав спальник. Довелося вертатися і нести його. Це обійшлося нам в більше ніж годину і зовсім розладнало відділ. Покрили всього 10,5 миль (геог.), і це був найважчий перехід за весь час. Думаємо покинути лижі тут, передусім через страх поламати їх.

Йдемо то вниз, то вгору по застругах, а сани на кристалах льоду не ковзають навіть на спусках. Боюсь, заструги з нами надовго і треба приготуватись до тяжких переходів; але за два дні сподіваюся розвантажити нас і облаштувати склад. Ми вже південніше за табір Шеклтона, отже, припускаю, щойно розбили найпівденніший табір.



Неділя, 7 січня. Висота 10560. Обід. Темп. -21,3ºF [-29,6ºC]

 

Мінливість становища збиває з пантелику. Вчора ввечері ми вирішили кинути лижі через заструги. Сьогодні зранку пройшли милю за 40 хв. і заструги поступово зникли. Я все обдумував питання з лижами, зрештою ми зупинилися, обговорили все і вирішили повернутися та підібрати їх; це коштувало нам близько 1,5 години.

Коли рушили знову, я собі на жах виявив, що на лижах нам ледве-ледве вдається зсунути сани; першу годину було особливо тяжко через наліт пухкого сипучого снігу. Втім, ми заповзялися і під кінець цього виснажливого переходу вже йшлося краще, хоча робота і досі нестерпно важка. Кидати лиж після такого не можна.

По обіді. Табір №60. Т. -23ºF [-30,6ºC]. Висота 10570. Спос.: 88° 18' 40'' пд.ш., 157° 21' сх.д. Схил. 179° 15' зх.

Тягти і далі важко, але зробили 5 миль (геог.) за трохи більше чотирьох годин.

Це наш найкоротший перехід на вершині, але цьому є виправдання. Та все ж нема сумнівів, що, якщо все так і піде далі, то навантаження від таких переходів ми довго не витримаємо. Однак, на щастя, дещо таки зміниться. Завтра влаштовуємо склад із тижневим запасом харчів, вантаж загалом полегшиться на 100 фунтів. Сьогодні вдень повернувся довгоочікуваний південний вітер і дме із силою 2-3. Мимоволі думаю, що він покращить поверхню.

Застругів помітно поменшало, і тепер ті, що йдуть з півдня, ніби пересилили ті, що йдуть з SE. Вдень з півдня хутко налетіла хмара, поверхня вкрита сипучими кристалами; втім, все не так погано, як на "щетинистих" застругах, і, як це не дивно, але вітер і сніговий замет поступово стирають ці утвори.

Сьогодні за цілий день ми майже не піднялись, рівнина на вигляд зовсім пласка. Не схоже, щоб попереду знову були узвози – кращої поверхні годі й бажати, аби ж тільки поклади кристалів зникли або затверділи. Невимовно радий, що ми залишились при лижах; хай там як складно йти, а все ж із лижами воно легше.

Боверсу пішки йти дуже тяжко, але він просто невтомний. У Еванса неприємний поріз на руці (від спорудження саней). Сподіваюся, великого лиха від нього не буде. Їжа, як і раніше, цілком задовольняє наші потреби. Як же пощастило мати такий бездоганний пайок. Поправді все в нас влаштовано бездоганно.


Понеділок, 8 січня. Табір №60. Опівдні. Т. -19,8ºF [-28,8ºC]. Нічний мін. -25ºF [-31,7ºC]

Наша перша хуртовина на вершині. Могли б вирушити після сніданку, але було очевидно, що вітер дужчає, і так воно і сталося. Сонце не сховалося, але сніг явно і падає, і мете. В міру посилення вітру сонце неначебто світить трохи яскравіше. Все це дуже нагадує хуртовину на Бар'єрі, от тільки поки що значно менше снігу, ніж можна було б чекати, і вітер трохи слабший – це теж доволі дивно.

 

Вранці перев'язали Евансу руку, а відпочинок має піти їй на користь. Та насправді він піде на користь нам усім нам, бо ми лежимо у затишку, тепло вдягнені, у зручних спальниках в нашому подвійному наметі. Однак ми ніяк не хочемо затримуватися довше, ніж на день: і через втрату часу та їжі, і через поступове накопичення криги. (Вночі Т. -13,5ºF [-25,3ºC].) Впродовж дня снігопад погустішав і час від часу закривав сонце – таке тут вперше.

Температура низька, як на хуртовину, але нам затишно у подвійному наметі, а холодний сніг не липне і не замітається так просто до намету, тож спальники залишаються у гарному стані. (Т. -3ºF [-19,4ºC].) Барометр поволі підіймається. Сподіваюся, завтра зранку зможемо вийти, але боюсь, що такі заворушення можуть тривати довше, ніж наш місцевий шторм.

Не нахвалюсь на моїх супутників. Кожен виконує свою частину роботи; Вілсон у нас, по-перше, за лікаря – завжди напоготові полегшити всілякі болі та клопоти, пов'язані з роботою; а тепер іще й за кухаря – швидкий, дбайливий і спритний, завжди вигадує якийсь новий засіб покращити таборове життя; в поході – твердий, як криця, непохитний від старту до фінішу.

Еванс – просто глиба, винятково кебетливий працівник. Тільки зараз я усвідомлюю, як сильно ми йому зобов'язані. Лижні чоботи та кішки виявилися незамінними і, хоча первинна ідея і не належить йому, але йому і тільки йому належать продумана розробка і блискуче виконання. Йому ми завдячуємо всіма саньми та всім санним приладдям, наметами, спальниками, збруєю; і при тому на моїй пам'яті ніхто ні разу не висловив ані найменшого невдоволення всіма цими речами – отакий він неоціненний помічник.

Зараз він не тільки наглядає за встановленням намету, але й визначає, як краще розподіляти вантаж по санях; розставлено все надзвичайно вдало і зручно, Еванс ретельно підготувався, щоб тепер машина йшла добре і не втрачала верткості. На Бар'єрі, ще до того, як забили поні, він постійно обходив валку і виправляв недоліки поклажі.

Маленький Боверс як був дивом, так і лишається – він геть від усього отримує задоволення. Йому я доручив розпоряджатися провізією, і він завжди знає, скільки в нас чого, і як слід забезпечити кожен із допоміжних відділів. Кілька разів перерозподілити припаси – справа непроста, але він не припустився жодної помилки.

На додачу до припасів, він робить ретельні й добросовісні метеорологічні записи, а тепер до цього ще й додалися обов'язки оглядача місцевості та фотографа. Ніщо його не лякає, все йому до снаги. Його важко загнати в намет; холод ніби зовсім його не бентежить і він лежить калачиком у спальнику, пише та опрацьовує спостереження ще довго по тому, як всі інші поснуть.

 

Гарний привід привітати самого себе, що кожен із цих трьох досконально володіє своїм ремеслом, хоча ніхто з них не зміг би робити роботу інших краще, ніж вони. Кожен – незамінний. Отс був незамінний із поні; тепер же він невтомний піхотинець, який виконує свою частку таборової роботи і витримує всі тяготи не гірше за будь-кого з нас. Залишатися без нього я б теж не хотів. Отже, п'ятеро нас відібрано так вдало, що краще й не вигадаєш.



Вівторок, 9 січня. Табір №61. РЕКОРД. 88° 25' ш. Висота 10270 футів. Тиск піднявся, думаю. Т. -4ºF [-20ºC]

Коли сідали снідати, досі мело і сніжило, але зараз ніби влягається. Вітер поступово змінився з південного на ESE. Після обіду змогли розібрати табір – світло поганеньке, але поверхня хороша. Денний перехід видався рівний, покрили 6,5 миль (геог.). Це значить, що ми вже на широті 88° 25' – далі, ніж заходив Шеклтон. Попереду – все нове. Барометр піднявся після хуртовини; схоже, ми вийшли на рівне плато і далі підніматися вже не мали б.

Спос.: 159° 17' 45'' сх. д. Схил. 179° 55' W. Мін. темп -7,2ºF [-21,8ºC]

Цікавіше, що температура після вітру продовжила підніматись і тепер, при -4º, доволі тепло. Весь день сонце ледь-ледь пробивалося, але зараз уже яскравіше. Хмари і досі пливуть зі сходу. Переходи страшенно одноманітні, але не годиться на це нарікати, якщо вдається здолати намічену віддаль. А вдаватись це може, думаю, якщо облаштуємо склад; однак трапилась дуже неприємна пригода.

Годинник Боверса зненацька відстав на 26 хвилин; може, він перемерз, коли був не в кишені, або ж Боверс ненароком торкнувся стрілок. Хай там як, а після цього двічі подумаєш, перш ніж облаштувати склад на цій величезній рівнині, особливо коли хуртовина замітає наші сліди. Коли ми виходили, то вчорашніх слідів вже майже не було видно; втім, і освітлення було негодяще.



Середа, 10 січня. Табір №62. Т. -11ºF [-23,9ºC]. Останній склад. 88° 29' пд. ш., 159° 33' сх. Схил. 180°

Страшенно тяжкий перехід вранці, покрили тільки 5,1 милі (геог.). Вирішили на привалі облаштувати склад. Збудували каїрн і залишили тижневий запас їжі та різний одяг, із якого в нас залишилося вже тільки найнеобхідніше. Йдемо вперед із запасом їжі на вісімнадцять днів. Вчора я б іще з упевненістю сказав, що ми дійдемо, але зараз поверхня така, що словами не описати; якщо так буде і далі, то буде надзвичайно важко пройти скільки треба.

Поверхня вкрита сипучим снігом, і під сонцем вона просто жахлива. Спершу на денному переході було хмарно і ми гарними ривками тягнули наші полегшені сани, але в останні дві години знову з'явилися тіні під сонцем і робота стала нестерпно важкою. Покрили всього 10,8 миль (геог.).

Всього 85 миль (геог.) до полюса, але дорога, схоже, буде важкою в обидва боки; та все ж ми просуваємось, а це вже щось. Цієї ночі небо хмарне, температура (-11º) значно вища, ніж я очікував; дуже важко збагнути, що коїться з погодою. Заструги стають все більш і більш перемішаними, тягнуться з S на E. Дуже важко прокладати шлях у непевному світлі та при швидких хмарах. Хмари з'являються наче нізвідки, утворюються та розчиняються без видимої причини. Поверхня потроху м'якшає. Метеорологічні умови, схоже, вказують, що це терени перемінних легких вітрів, і що далі це становище буде тільки погіршуватись.



Четвер, 11 січня. Обід. Висота 10540. Т. -15,8ºF [-26,6ºC]

 

 

Сьогодні важко було весь день, але у перші дві з половиною години ми ще сяк-так могли зрушити сани, а потім вийшло сонце (було хмарно, йшов сніг, віяв легкий південно-східний вітер) і решта ранку перетворилася на суцільну муку. Так тягнути мені ще не доводилось; сани весь час шкребуть і скриплять. Покрили 6 миль, але ціною страшних зусиль.

Нічний табір №63. Висота 10530. Темп. -16,3ºF [-26,8ºC]. Мінімум -25,8ºF [-32,1ºC].

Вдень знову біг з перешкодами, додали п'ять миль. Приблизно 74 милі до полюса: чи витримаємо ще сім днів? Ми вже ледь живі та теплі. Нікому з нас ще не випадало такої тяжкої роботи. Весь день над нами снують хмари, дрейфуючи з SE і постійно змінюючи обриси. Сніг безупинно падає кристалами; спершу був легкий південний вітерець, але скоро влігся. Цієї ночі сонце таке яскраве і тепле, що уявити собі мінусову температуру майже неможливо.

Чим далі ми просуваємось, тим м'якшим стає сніг; заструги, хоча інколи високі й підточені, не тверді – немає насту; і тільки один раз поверхня провалилася, як це бувало на Бар'єрі. Сталого вітру тут, напевне, не буває. Шанси в нас і досі добрі, аби тільки впоратись із роботою, але зараз переживаємо жахливі часи.



Субота, 12 січня. Табір №64. Т. -17,5ºF [-27,5ºC]. 88° 57' ш

Знову важкий перехід, знову сніг весь час м'якшає. Сонце дуже яскраве, спочатку було тихо; перші дві години страшенно повільно. До обіду – 4¾ години, 5,6 геог. миль; широта 88° 52'. Вдень – 4 години, 5,1 миль; всього – 10,7.

По обіді здавалося, що справи йдуть на поправку; з заходу надійшли хмари із легким прохолодним вітерцем і лічені хвилини ми насолоджувались відчуттям, коли сани йдуть вільно. Та ба! за кілька хвилин поверхня стала паршивою, як ніколи, навіть попри затьмарене сонце. Однак той короткий досвід – благотворний. Я вже починав боятися, що возіння зовсім нас знесилило, але ті кілька хвилин ясно показали, що дай нам тільки гарну поверхню – і ми знову підемо жваво, як колись.

На теперішній поверхні починаєш хандрити від одноманітності і невільно думаєш, що вже ні на що не годен; рятує тільки, що на привалах та в нічних таборах швидко забуваєш про всі клопоти і набираєшся сил для нового ривка. Потрібні великі зусилля, щоб долати двозначне число миль, але якщо зможемо зробити це ще на чотирьох переходах, то маємо прорватися. І то ледь-ледь.

У нічному таборі всі замерзли і подумали, що вдарив холод, але дійсна температура, на наш подив, виявилась вищою, ніж вчора вночі, коли можна було ніжитись на сонечку. Геть незбагненно, чому ми нас так раптово кинуло в мороз; думаю, частково через виснаження після переходу, а частково через певну вологість повітря. Малий Боверс просто диво; хоча я й протестував, він на ночівлі усе одно пішов робити спостереження – і це після цілого дня ходьби по м'якому снігу, де нам на лижах було відносно легко.

Нічне розташування. 88° 57' 25'' пд.ш., 160° 21' сх. д. Схил. 179° 49' W. Мінімальна Т. – -23,5°F [-30,8ºC]

Ночуємо сьогодні всього за 63 милі (геог.) до полюса. Маємо викараскатися, от тільки б нам кращу поверхню! Очевидно, що це відносно безвітряні терени. Заструги нечисленні, віддалені і м'які. Припускаю, подеколи сюди надходять хуртовини з SE, але не жорсткі. Залишаємо глибокі сліди на снігу, глибокому і пухкому.



Субота, 13 січня. Обідня висота 10390. Тиск низький? Обідня широта 89° 3' 18''

 

Стартували по пухкому снігу, тягнути було важко, тож ішли повільно. Були впевнені, що такі умови будуть і надалі, але, на наш подив, через дві години ми вийшли на справжнє море застругів, усі тягнулися з S на E, переважно ESE. Налетів легенький морозний вітерець з SE та SSE, де небо затягнуте хмарами. Здолали 5,6 милі і вже перетнули 89-ту паралель.

Нічний табір №65. Висота 10270. Т. -22,5ºF [-30,3ºC], мінімум -23,5ºF [-30,8ºC]. Майже 89° 9' пд. ш.

Вдень почали дуже добре. Вже був подумав, що це вийде дуже вдалий перехід, але після перших двох годин ми знову вийшли на поверхню, вкриту кристалами. Та все ж здолали 5,6 геог. миль, тобто понад 11 за день. Що ж, іще один день із двозначним числом пройдених миль і навіть трохи з лишком. Шанси є.

Схоже, ми потихеньку опускаємось; заструги і досі такі ж, як вранці. Страшенно вимотує так надриватися, щоб зрушити навіть легкі сани. Та все ж ми йдемо. Сьогодні зміг ненадовго відволіктися подумки від роботи, це мене дуже освіжило. Без лиж нам довелося б зовсім непереливки, хоча Боверс і ухитряється невтомно пробиватися крізь сніг на своїх коротких ногах.

Сьогодні вночі всього 51 миля до полюса. Навіть якщо не дійдемо, то підберемося збіса близько. Вночі легкий південний вітерець; відчайдушно сподіваюся, що він посилиться. Чергування пухкого снігу і застругів начебто вказує на те, що до прибережних гір не так далеко.



Неділя, 14 січня. Табір №66. Обідня Т. -18ºF [-27,8ºC], нічна Т. -15ºF [-26,1ºC]

Цілий день сонце тьмяно пробивається крізь хмари. Легкий південний вітерець із поземкою. Завдяки цьому поверхня стала трошки краще, ми рівним кроком пройшли 6,3 милі вранці і 5,5 миль вдень, але прокладати шлях було страшно тяжко і виснажливо; частенько мені взагалі нічого не було видно, і Боверс, ідучи в моїй тіні, спрямовував мене. За таких обставин лижі надають неоціненну допомогу.

Ніч запала зовсім мрячна. Сонце ледве видно, температура піднялась, з'явилися вірні ознаки хуртовини. Навряд чи вони у щось виллються: тут майже немає доказів сильних вітрів, тож, навіть якщо якийсь вітер і здійметься, ми все одно будемо в змозі йти. Тим часом до полюса вже менше 40 миль.

Знову замерзли; сьогодні на обіді (спос.: 89° 20' 53'' пд. ш.) у всіх змерзли ноги, але це головним чином через те, що наші каньги полисіли. Я трохи змастив голу шкіру і одразу ж відчув різницю. Схоже, Отс найбільше з усіх потерпає від холоду і втоми, але загалом усі ми доволі здорові. Це критично важливий час, але мусимо впоратись. Барометр стрімко впав – не знаємо, чи то ми піднялися по плато, чи то йдеться на переміну погоди. Ох! нам би кілька погожих днів! Мета вже так близько, і тільки погода нас стримує.



Понеділок, 15 січня. Привал, висота 9950. Останній склад

 

За ніч повітря зовсім розчистилось і на бездоганно ясному небі засяяло сонце. Легкий вітер ущух, а температура впала до -25ºF [-31,7ºC], доходила до -27ºF [-32,8ºC]. Я припустив, що це віщує нам тяжку роботу, і припущення моє справдилось. Поверхня була жахлива, але за 4¾ години ми здолали 6 миль (геог.). На привал всі дійшли ледь живі, тут ми облаштували наш останній склад – тільки чотириденний запас їжі і ще кілька дрібниць. Вантаж тепер зовсім легкий, але, боюсь, тертя не сильно зменшиться.

Ніч, 15 січня. Висота 9920. Т. -25º.

Після обіду сани йшли напрочуд легко: частково завдяки зменшенню ваги, частково, думаю, завдяки укладці, але найбільше, либонь, – завдяки чаю. Хай там як, а ми зробили блискучий денний перехід на 6,3 милі, тобто загалом за день вийшло більше 12 (12,3). Заструги знову дуже перемішані, але переважно з південно-східного квадранту; найміцніші зараз тягнуться майже на схід, тож сани постійно б'ються об їхні гряди. Вітер переважно з WNW, але з того напрямку нема застругів і загалом погода гарна.

Табір №67. Обідні спос.: 89° 26' 57'' пд. ш. За обчисленням: 89° 33' 15'' пд. ш.; 160° 56' 45'' сх. д. Схил. 179° E

Диву даєшся, коли подумаєш, що два довгі переходи доставлять нас до полюса. Покинули сьогоднішній склад із запасом провізії на 9 днів, тож тепер можна сказати впевнено, що дійдемо; єдине, чого я боюсь, – це побачити, як майорить норвезький прапор.

Малий Боверс продовжує невтомно робити спостереження; дивовижно, як він їх опрацьовує, лежачи у спальнику в нашому перенаселеному наметі. (Мінімум вночі -27,5ºF [-33,1ºC].) Тільки 27 миль до полюса. Тепер ми мусимо впоратись.



Вівторок, 16 січня. Табір №68. Висота 9760. Т. -23,5ºF [-30,8ºC]

Сталося найгірше – чи майже найгірше. Вранці йшли чудово і покрили 7,5 миль. Опівдні визначили, що ми на широті 89° 42', а після обіду вирушили у піднесеному настрої, відчуваючи, що завтра вже досягнемо пункту призначення. На другу годину денного переходу гострозорий Боверс запримітив щось, що йому видалось схожим на каїрн; його це збентежило, але він заспокоював себе тим, що це можуть бути заструги.

Ще за пів години він помітив попереду чорну цятку. Скоро стало ясно, що це не може бути природною рисою тутешнього снігу. Ми підійшли ближче і побачили, що то чорний прапор, прив'язаний до полозка саней; просто поруч із рештками табору; туди-сюди розбігаються колії від лиж і саней і виразно видно сліди собачих лап – багато собак. Вся історія – як на долоні.

Норвежці нас випередили і першими підкорили полюс. Це жахливе розчарування і мені дуже шкода моїх відданих супутників. Багато чого ми передумали, багато про що переговорили. Завтра треба дійти до полюса, а потім з усіх ніг поквапитись додому. Треба покинути всі мрії – повернення буде понурим. Ми поволі спускаємось; безсумнівно, норвежцям підніматися тут було легко.

 


Середа, 17 січня. Табір №69. Т. -22°F [-30ºC] на початку. Вночі -21°F [-29,4ºC]

Полюс. Так, але обставини зовсім не такі, як сподівалися. День видався жахливий: на додачу до розчарування іще й зустрічний вітер силою 4-5 при температурі -22º, і товариство, що з холодними руками й ногами пробивається вперед.

Вирушили о 7:30, бо нікому особливо не спалось після вчорашнього потрясіння. Певний час ми йшли за слідом норвезьких саней; наскільки можна розібрати, там було тільки двоє людей. Десь за три милі пройшли два маленькі каїрни. Тоді надійшли хмари, а сліди ставали дедалі більш заметеними, до того ж, очевидно, сильно відхилялись на захід, тож ми вирішили піти навпростець до полюса, згідно з нашими обчисленнями.

О 12:30 в Еванса руки так замерзли, що ми стали на привал – чудовий "святковий" обід. Пройшли 7,4 милі. Спостереження дали 89° 53' 37'' пд. ш. Вийшли і зробили 6,5 миль строго на південь. Малий Боверс сьогодні готується робити спостереження у жахливо складних обставинах; сильний вітер, Т. -21º, а в повітрі відчувається дивна вогкість, яка вмить пронизує тебе до кісток.

Ми знову йдемо вниз, здається, але попереду ніби видніється підйом – якщо ні, то нас чекає така сама жахлива одноманітність, як і раніше. Боже правий! яке ж це жахливе місце, і як прикро усвідомлювати, що весь наш труд не буде винагороджений першістю.

Що ж, навіть просто дійти сюди – це теж чогось варте, а завтра вітер має бути нам за спільника. Як би не було досадно, а ми все одно приготували полярний гуш і сидимо тепер в затишку; додали до пайка по маленькій плитці шоколаду та по дивній цигарці від Вілсона. Тепер – відчайдушна боротьба на шляху додому. Не знаю, чи впораємось.

 


Ранок четверга, 18 січня

Зібравши усі спостереження, вирішили, що перебуваємо за 3,5 милі від полюса – зайшли на одну милю за нього і на три – правіше. Десь у тому напрямку Боверс помітив каїрн або намет.

Щойно прибули до цього намету, 2 милі від нашого табору, тобто десь 1,5 милі від полюса. У наметі знайшли запис про п'ятьох норвежців, які там побували:

Руаль Амундсен

Олаф Олафсон Бйоланд

Гельмер Гансен

Сверре Г. Гассель

Оскар Вістінг.

16 грудня 1911.

Намет в порядку: мала компактна штука, підтримувана єдиною бамбуковою опорою. Амундсен залишив мені записку, в якій просить передати листа королю Гокону!

У наметі залишили такі речі: 3 оленячих напівмішка, у яких лежать численні та дуже різноманітні рукавиці і спальні шкарпетки, секстант, норвезькі штучний горизонт і гіпсометр без термометрів точки кипіння, англійські секстант і гіпсометр.

Залишив записку, повідомивши, що відвідав намет разом зі своїми супутниками. Боверс фотографує, Вілсон замальовує. Після обіду ми пройшли 6,2 милі на SSE за компасом (тобто на північ). Обідні спостереження свідчать, що до полюса десь ½-¾ милі, тож називаємо це місце полярним табором. (Обідня темп. -21º.)

Спорудили каїрн, встановили бідолашного зневаженого Юніон Джека і сфотографувалися – все це на страшному морозі; на пів милі південніше побачили встромлений у сніг старий полозок саней. Ми використали його як щоглу і повісили вітрило з підстилки. Думаю, ця жердина мала б позначати точне розташування полюса – настільки точне, наскільки норвежці спромоглися його визначити. (Висота 9500.)

До неї прикріплена записка, у якій йдеться, що намет стоїть за дві милі від полюса. Вілсон збереже цю записку. Нема сумнівів, що наші попередники ретельно перевірили місце і пересвідчились, що задумане – здійснене. Думаю, що полюс на висоті приблизно 9500 футів; це дивовижно, враховуючи, що на широті 88º ми були на висоті 10500.

 

Ми занесли Юніон Джек десь на ¾ милі на північ і залишили його на палиці якнайближче до місця, де, за нашими підрахунками, і є полюс. Припускаю, що норвежці прибули на полюс 15-го грудня і покинули його 17-го – раніше дати, яку я в Лондоні називав ідеальною, а саме 22-го грудня.

Схоже, що норвежцям на вершині випала тепліша погода, ніж вони розраховували; за свідченнями Шеклтона, інакше бути й не могло. Що ж, ми повернулися спиною до мети наших прагнень, а попереду тепер лежать 800 миль гужового переходу – і прощавайте, мрії!



П'ятниця, 19 січня. Обід – 8,1 милі, Т. -22,6ºF [-30,3ºC]

Одразу після виходу ми натрапили на каїрн норвежців та наші власні сліди. За ними ми вийшли до зловісного чорного прапора, який першим сповістив нас про успіх наших попередників. Ми зняли цей прапор, а замість нього повісили наше вітрило, і тепер стоїмо табором десь на 1,5 милі далі за нашими слідами. І більше поки що нічого про норвежців. Поверхня на цій широті дуже хвиляста; коли ми спускалися сюди, це було не так помітно.

Нічний табір №2. Висота 9700. Т. -18,5ºF [-28,1ºC], мінімальна -25,6ºF [-32ºC]

Перші три години вдень ішли добре, останні півтори – тяжко. Погода якась дуже дивна: снігові хмари, дуже щільні на вигляд, пропливаючи з півдня, затуляють світло і засипають нас дрібними кристалами; а поміж цими "зливами" сяє сонце і вітер міняється на південно-західний.

Дрібні кристали зовсім псують поверхню; останню годину тягнути було вкрай важко, хоча в нас легкий вантаж і здійняте вітрило. Наші старі сліди замело, подекуди глибоко, і над ними утворилися зубаті заструги. Здається, що цей сипучий сніг мете туди-сюди, як пісок. Як пояснити такий стан наших слідів після трьох днів, тоді як норвезькі сліди збереглися цілий місяць?

З попутним вітром іти тепліше і приємніше, але, здається, на привалах холод відчувається сильніше, ніж на шляху до полюса. Ми легко знаходимо каїрни і, думаю, так воно й буде всю дорогу; але, звісно, доки не дійдемо до Триградусного складу, тривога нікуди не дінеться. Боюсь, зворотний шлях буде страшенно виснажливим та одноманітним.



Субота, 20 січня. Обідній табір, 9810

Вранці йшли дуже добре, хоча поверхня була жахлива – 9,3 милі за 5 годин 20 хв. Так ми дісталися до Південного складу і підібрали там 4-денний запас їжі. Тепер у нас запас на 7 днів і попереду 55 миль до Півградусного складу, облаштованого 10 січня. Погода така сама, тільки трошки сильніший вітер, вітрило тягне добре.

 

Нічний табір №3. 9860. Темп. -18ºF [-27,8ºC]

Коли почали денний перехід, віяв досить сильний вітер і намітав сніг. Спершу на повному вітрилі ми йшли з чудовою швидкістю, а тоді натрапили на надзвичайну поверхню – наметений сніг лежав кучугурами і лип до лиж, які вдавалося зрушити тільки з великими зусиллями. Тягнути було дійсно дуже важко, але йшли ми рівномірно і розбили табір трохи за каїрном від 14-го числа.

Боюсь, завтра тягнути буде так само важко; на щастя, вітер не вщухає. Буду дуже радий, коли Боверс підбере свої лижі; з його короткими ногами ці переходи, мабуть, особливо виснажливі, та все ж він борець нездоланний.

Здається, Отс найбільше з усіх потерпає від морозу і втоми. Вітер назовні лютує, але гарним переходом ми заслужили на поживний гуш і затишно розташувалися в наметі. Тепер для нас головне – тримати хороший темп; вірю, що нам це вдасться і ми ще встигнемо перехопити корабель. Загалом за день пройдено 18,5 миль.



Неділя, 21 січня. №4. 10010. Темп.: хуртовина від -18º до -11º [від -27,8ºC до -23,9ºC], зараз до -14ºF [-25,6ºC]

Прокинувся від жорстокої хуртовини; в повітрі стояв густий сніг, сонце зовсім тьмяне. Вирішили не йти, щоб не збитися з дороги; очікували затриматись щонайменше на день, але в обід зненацька проясніло і вітер ущух до легкого бризу. Зібралися вже виходити, але спорядження взялося такою памороззю, що вийти ми змогли аж тільки о 15:45.

Йшли до 19:40 – страшенно утомливі чотири години; навіть із попутним вітром зробили тільки 5,5 миль (6¼ статутних). Поверхня погана, на нових застругах – поганюча; ми явно знову йдемо вгору.

Наступні сто миль легкої прогулянки нам не світить. По цьому поясу було важко навіть спускатися, а підійматися, ймовірно, буде значно важче. Щастить принаймні, що сліди видно доволі ясно, хоча каїрни бачимо тільки тоді, коли до них залишається менше милі; 45 миль до наступного складу і 6-денний запас їжі на руках – тоді підберемо 7-денний запас (Т. -22ºF [-30ºC]) і 90 миль до

 

Триградусного складу. Якщо доберемося туди, то будемо в безпеці, та все одно треба мати пару днів в запасі, бо, можливо, буде важко відстежувати сліди. Однак, якщо завтра вдасться зробити спостереження, то, на крайній випадок, зможемо іти й без слідів.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Микола Бандрівський: День народження російської вченої як державне свято України

15 серпня наші колишні колеги в "русском мире" святкували День археолога. Як не дивно, частина українських археологів, також... Саме цього дня, 15 серпня, народилася дослідниця Трипільської культури московська вчена Тетяна Пассек. Я з повагою ставлюся до наукового доробку цієї московської дослідниці, але день її народження - 15 серпня, не мусить бути святом для українських археологів

Георгій Джахая: Перша гібридна війна Росії

Війна в Абхазії дуже нагадує війну в Україні у 2014 році. Там були "відпускники", російські військові на боці сепаратистів, у нас - "козаки". Там були кадировці, у нас - басаєвці. В Абхазії сепарастисти влаштували різанину в Гагрі, Сухумі, Ахалдабі. А в Україні - російсько-фашистські окупанти в Бучі, Ірпіні та інших містах. Війна в Абхазії виявила в людях як найнижчі почуття, так і приклади самопожертви, героїзму та взаємодопомоги. Люди згуртувалися і допомагали один одного чим могли, ділилися останнім із сусідами

Ксенія Рожак-Литвиненко: Соня Делоне - одеситка, художниця, модельєрка

Життя родини художниці було доволі трагічним. Брат загинув в радянській тюрмі на Соловках після п'ятнадцятирічного ув'язнення. Мати жила останні роки впроголодь, попри отримувані від дітей кошти. Будинок, отриманий Сонею в спадщину від родичів в Петербурзі, був націоналізований

Максим Майоров: Ще двадцять років тому Тайвань претендував на Туву

Конфлікт Тайпею з Пекіном не сепаратистський, а громадянський. Тайвань - вцілілий уламок Китайської Республіки (не плутати з Китайською Народною Республікою). Це як дві Кореї, тільки в менш паритетних пропорціях. Обидва Китаї претендують на всі території один одного. Але є нюанс. Китайська Республіка тривалий час вважала своїми всі володіння останньої маньчжурської династії імператорського Китаю. А це трохи більше, ніж сучасна КНР. Відмінності видно на карті