Спецпроект

Харківська влада поверне на місце дошку кардиналу Сліпому

Міська топонімічна комісія Харкова вирішила повернути на будівлю ДАІ Ленінського району меморіальну дошку на честь патріарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого. У радянські роки в цій будівлі знаходилася пересильна тюрма, де кілька місяців просидів майбутній предстоятель УГКЦ.

Новий пам'ятний знак планують відкрити 22 лютого - за участю міських голів Харкова та Львова Геннадія Кернеса та Андрія Садового. Навколо відновленої дошки розігралися суперечки - націоналісти не хочуть, щоб пам'ятний знак переробляли, а комуністи категорично проти того, щоб дошку було встановлено.

Як повідомляє сайт медіа-групи "Об'єктив", плиту на честь греко-католицького патріарха Йосипа Сліпого двічі встановлювали і двічі прибирали. Уперше її поставили п'ять років тому, але в 2008-му її розбили невідомі. Вже через тиждень на будівлі колишньої пересильної в'язниці висіла новенька дошка. Але і вона протрималася недовго. Минулої осені пам'ятний знак знову прибрали - суд визнав, що її встановили незаконно.

Так виглядала до минулої осені багатостраждальна дошка патріарху-мученику

Демонтаж пам'ятника обурив львівського мера Андрія Садового. З губернатором Михайлом Добкіним він домовився - повернути знак на місце.

Мер Харкова Геннадій Кернес розповідає: новий пам'ятний знак буде гранично нейтральним - "На будівлі буде інформація, без згадок УПА, СС "Галичина", без хрестів, без усього".

Харківські комуністи - проти. Депутат міськради Володимир Лушницький патріарха вважає не духовним авторитетом, а нацистським поплічником: "Ну, перш за все, хто такий Йосип Сліпий? Людина, яка 20 квітня 1942 року відслужила урочисту месу на честь фюрера Адольфа Гітлера". 

Більшістю - "всі проти одного" - члени топонімічної комісії вирішують: Йосипа Сліпого - повернути. Гроші на нову дошку відшукають в міській скарбниці. Скульптор Олександр Рідний вже навіть зробив три проекти майбутньої дошки: "Було кілька варіантів - просто в різному одязі, де він, скажімо, в митрі, де він в більш простому одягу".

Член Спілки української молоді Роман Черемський не розуміє, чим чиновників не влаштовувала стара дошка. І вимагає відновити її в колишньому вигляді - "Ми хотіли б, щоб
саме ця дошка відновлена була. Натомість пропонується встановити іншу дошку І поміняти текст. Їм не подобається стиль написання, натомість пропонується якімось незрозумілими єрогліфамі намалювати текст".

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.