До 40-річчя створення Української Гельсінкської групи в Інтернеті публікують колекцію документів про її боротьбу. СКАНИ

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію розсекречених докуменів КГБ про діяльність Української Гельсінкської групи.

34 документи КГБ за період 1976—1987рр. про спостереження, оперативні заходи та арешти діячів Української громадської групи сприяння виконанню Гельсікнських угод відтепер доступні онлайн.

На сторінках доповідних записок кагебістів на адресу Першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького зафіксовані прізвища, добре відомі в Україні та за кордоном: Левко Лук’яненко, Олесь Бердник, Микола Руденко, Ніна Строкатова (Строката), Олекса Тихий, Мирослав Маринович, Микола Матусевич, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Іван Кандиба та інші. Це переважно члени УГГ або інші дисиденти, з якими вони співпрацювали.

Агенти КГБ старанно фіксували кожен їхній крок, кожну дію, оточували донощиками, проводили "профілактичні бесіди", компрометуючі заходи та, врешті-решт, обшуки та арешти. З опублікованих документів постає докладна картина дисидентського руху в Україні крізь дзеркало чекістів.

 Доповідна записка КГБ про створення Української Гельсінкської групи від 3 грудня 1976 р.

Наприклад, про Левка Лук’яненка КГБ писав, що той "після звільнення в 1976 році з увязнення, відновив контакти з понад 100 своїми націоналістично налаштованими зв’язками… вживав заходів для їх згуртування і активізації ворожої діяльності…у 1977 р. підготував і розповсюдив провокаційне "звернення" під назвою "Зупиніть кривосуддя" на захист заарештованого націоналіста Рубана і "Відкритий лист" до газети "Літературна Україна", в якому виправдовував злочини оунівських банд".

Радянська таємна поліція змушена була констатувати, що "ворожа діяльність Лук’яненка вирізняється своєю витонченістю та підступністю, чому сприяє його професія юриста і досконале знання чинного законодавства" (доповідна від 18 листопада 1977 р.).

Заарештовані 23 квітня 1977 р. члени УГГ Микола Матусевич і Мирослав Маринович за звинуваченням в антирадянській пропаганді й агітації "поводилися зухвало, провокаційно, ображали учасників обшуку, заявляли, що не визнають радянської влади. На першому допиті давати свідчення по суті скоєних ними злочинів відмовилися".

Копія Меморандуму УГГ № 7 "Українська група після чотирьох місяців її існування" 

На процесі у справі Миколи Руденка та Олекси Тихого 23 червня 1977 р. в Дружківці Донецької обл. підсудні вимагали надати відомості про національний склад Донецької обл., наявність шкіл, технікумів, виші, дошкільних закладів з українською мовою навчання та інші статистичні дані, щоб цим продемонструвати існування державної політики русифікації регіону.

Справу заарешованих соратників продовжували ті члени УГГ, що залишалися на волі. "Після арешту Руденка й Тихого Бердник не зробив для себе належних висновків і не припинив злочинної діяльності. Понад те, він як найближчий соратник Руденка практично є одним із організаторів нових ворожих дій однодумців, які залишилися на свободі", – повідомляв КГБ 17 травня 1977 р. – "Результати оперативного нагляду за Бердником свідчать про те, що він є моральной  політично розкладеною особистісю, яка повністю скомпрометувала себе в очах громадськості".

Цікаво, що у відношенні до Олеся Бердника органи держбезпеки вирішили недоцільним застосовувати арешт. Чекісти підготували цілу кампанію з дискредитації дисидента й письменника. Передбачалося застосовувати до нього дисциплінарні заходи на роботі та спрямувати на обстеження до психіатричної лікарні ім. Павлова в Києві (відомою в народі за тодішньою адресою  "Фрунзе, 103").

Більше того, планувалося опублікувати в пресі фельєтон під назвою "Конкурент Васисуалія Лоханкіна", який би компрометував Бердника як "особу, яка розклалася морально і політично" через порівняння його з персонажем сатиричного роману І. Ільфа й Є. Петрова "Золоте теля".

Витяг із доповідної записки КГБ про антирадянську діяльність Олеся Бердника та пропоновані заходи з його дискредитації від 17 травня 1977 р.

Переглянути й завантажити всі документи колекції можна за посиланням

Нагадаємо, що 9 листопада 1976 р. в Києві було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод.  Її членами-засновниками були Микола Руденко (керівник УГГ), Олександр Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук'яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката, Олекса Тихий

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеє "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23826 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Дивіться також:

В'ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика

Олекса Тихий. Справжній донецький українець

КГБ проти "шестидесятників". Як саджали в 1970-х

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий

"Умереть ему мы не дадим...". Як загинув поет і політв'язень Юрій Литвин

Вірменський дисидент згадує, як сидів із Чорноволом і Стусом

1986 рік. Чорновіл відновлює підпільний самвидав

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.