Володимир В’ятрович іде з посади Голови УІНП

Сьогодні стало відомо, що Кабінет міністрів звільнив очільника Українського інституту національної пам’яті. На цій посаді Володимир В’ятрович перебував із 2014 року.

"Історична правда" має в своєму розпорядженні публічне звернення Володимира В'ятровича.

Володимир В'ятрович
Володимир В'ятрович
Фото: Юрій Біляк, 2014 рік

Публікуємо заяву Володимира В'ятровича в повному обсязі:

"Я завершив каденцію на посаді Голови Українського інституту національної пам'яті.  

Це були наповнені п'ять з половиною років.

 "Якщо ущерть наповниш біг хвилини снагою дум, енергією дій" - давав мені приклад Сверстюк. 

Робота стала щоденним продовженням Майдану задля втілення його цінностей. 

Можу сказати, що більшість амбітних цілей, які ставив перед собою, досягнув. 

-Україна вільна від тоталітарної символіки

-Архіви КГБ відкриті

-Справедливість щодо учасників визвольного руху відновлено: їх визнано борцями за незалежність 

-Реабілітація жертв репресій за оновленим законом розпочалася

-Проведено масштабну працю з популяризації української історії та розвінчування міфів про наше минуле. 

Певен, робота Інституту має бути продовжена.

Мають втілитися започатковані інституційні проекти - створенння Музею Революції гідності та Архіву національної пам'яті.

Слід продовжувати роботу з популяризації історії - це знання, які роблять нас не лише розумнішими, але й сильнішими. Я отримав запевнення від Прем'єр-міністра, що, не зважаючи на зміну керівника, Інститут збереже статус органу влади та інструменту політики національноі пам'яті, будуть продовжені формат та напрямки роботи.

Дякую усім, хто був поруч протягом п'яти років. Ми зробили багато. Як сказав перший з реабілітованих за новим законом багатолітній політв'язень Іван Мирон: "Україна стає Україною" - йдеться у заяві Володимира В'ятровича.

Нагадуємо. Володимир В'ятрович був призначений директором УІНП 25 березня 2014 року. У 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекречував колишні архіви КҐБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор та співавтор чотирнадцяти книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького". У 2015 році Український інститут національної пам'яті спільно із партнерами розробив 4 законопроекти, які увійшли в історію як Декомунізаційне законодавство. 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.