До конкурсу на голову УІНП допущено вісім претендентів

Після складання тесту з іноземної мови було "відсіяно" частину кандидатів на посаду голови Українського інституту національної пам’яті.

Список тих, хто був допущений до конкурсу, з'явився на сайті НАДС.

 

З сімнадцяти зареєстрованих кандидатів вибули (не склали тест або не прийшли на нього) дев'ятеро - отже, до конкурсу допущено восьмеро.

Список виглядає наступним чином:

1. Руденко Сергій Борисович. Кандидат культурології. Фахівець з музейної справи. Доцент Київського Національного університету культури та мистецтв.

2. Решетченко Дмитро Володимирович. Кандидат історичних наук. До березня 2019 року - начальник відділу Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

3. Шамайда Тарас Анатолійович. Громадський діяч. Згідно декларації - співробітник Управління справами Апарату Верховної Ради України. Автор "Історичної правди".

4. Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень. 

5. Жижиян Петро Миколайович. Редактор сайту "Сегодня".

6. Саченко Євгеній Олександрович. Директор Великорацької загальноосвітньої школи Радомишльської міської ради Житомирської області.

Примітка. Поширена раніше інформація про старшого майстра лісу, який братиме участь у конкурсі, не відповідає дійсності. Помилка виникла через те, що у відповіді на запит, яку "Історична правда" отримала від НАДС, прізвище претендента було вказано з помилкою - "Савченко". У електронній базі декларацій є лише одна людина на ім'я Савченко Євгеній Олександрович - і вона працювала в ДП "Київське лісове господартво". 

7. Джердж Сергій Федорович. Кандидат політичних наук. Голова Української республіканської партії. Голова Громадської ліги "Україна — НАТО".

8. Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.