«Великі гроші на фінансування державного проєкту Бабиного Яру є. Вимога донорів – це має бути проєкт Української держави» – Дробович

9 липня у Києві відбулася публічна дискусія на тему: «Пам‘ять та загоєння ран Другої світової війни: аналіз українських та європейських практик політики пам‘яті».

Про це повідомляє Укрінформ.

 

Під час заходу були оприлюднені результати загальнонаціонального репрезентативного опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені І. Кучеріва спільно із Київським міжнародним інститутом соціології 1 – 7 червня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Громадська думка про вшанування пам'яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни

"Абсолютна більшість опитаних (76%) вважають, що пам'ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні", - зазначив науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи", професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань.

При цьому, лише 11% називають це питанням місцевого рівня. Близько 4% називають це питанням вузької групи людей, а 5% опитаних це байдуже.

 

Так само більшість респондентів вважають необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% - обрали варіант, де держава це робить разом із приватними меценатами з різних країн, 22% - вважають, що кошти на такий меморіал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляють до думку, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування виключно коштами приватних меценатів – українців підтримують лише 6% опитаних, з громадян інших країн – 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам'яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Проте громадянство іноземців має значення, коли мова йде про створення місць пам'яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до іноземців – громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% опитаних (негативно 16%), за меценатів із США виступають понад 70% респондентів (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина із ставленням до участі громадян Росії у створенні таких місць пам'яті: 48% опитаних виступають проти, 43% - виступають за, й 8% - не визначилися. У цьому питанні помітний чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі – переважає позитивне ставлення (56%, 57% та 63% відповідно).

 

"Для збереження пам'яті про складні та болючі події минулого потрібно створювати специфічні простори справедливості: фізичні, символічні та юридично-соціальні" - про це сказав Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович під час публічної дискусії.

"Пам'ять про Другу світову, пам'ять про геноциди, про травму, ці питання мають декілька вимірів вирішення і взагалі дискусії. Перш за все, коли ми говоримо про пам'ятання складної та болючої історії, то йдеться про встановлення не тільки фактів, але й справедливості.

Ми говоримо про створення деяких таких специфічних просторів справедливості, чи це йдеться про фізичні місця, куди можна прийти, подивитися, дізнатися правду про події. Чи це музеї, чи це меморіали, чи це цвинтарі, чи просто місця пам'яті організовані. Фізично дуже важливо мати реальні місця, куди ти можеш прийти, і де справедливість закарбована в просторі, в матеріальному вимірі", - сказав Дробович.

Насамкінець очільник УІНП відзначив важливу річ у контексті державного проєкту меморіалізації Бабиного Яру та того іншого, що створюється на кошти російських олігархів: "…великі гроші на фінансування державного проєкту є. Єдина вимога донорів – це має бути проєкт Української держави".

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін