У Празі відкрили меморіальну дошку підполковнику Армії УНР Миколі Росіневичу

У столиці Чехії на будинку, де мешкав підполковник Армії УНР Микола Росіневич, встановили меморіальну табличку в рамках проєкту Poslední adresa (Остання Адреса – Україна)

Про це у Фейсбуці повідомило Посольство України в Чехії.

 

Табличка з'явилася на будинку по вулиці Viktorinova 1151/3, Praha 4 Nusle – останній прижиттєвій адресі Росіневича.

Виступаючи на церемонії відкриття дошки, дружина посла України в Чехії Ольга Перебийніс не оминула увагою також трагедію дружини Миколи – видатної української музикантки, однієї з перших українських диригенток Платоніди Щуровської-Росіневич, яка багато років нічого не знала про подальшу долю свого чоловіка.

У своєму виступі дружина посла також подякувала чеському народу за підтримку України: "Ми дуже вдячні чеському суспільству за підтримку й допомогу українських жінок, які втекли від російської війни, взявши з собою найдорожче – своїх дітей".

Проєкт "Остання адреса" в Чехії проходить під патронатом Інституту досліджень тоталітарних режимів у Чехії. Кураторкою проєкту є Edita Jiráková.

Микола Росіневич народився у Ніжині. З початком Першої світової війни був мобілізований, воював у складі армії Російської імперії. Навесні 1918 року повернувся в Україну й пішов служити у 27-му пішому Козелецькому полку Армії Української Держави. На початку 1919 року з загоном евакуювався до Проскурова, де незабаром влився до Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. У 1919 році захворів на тиф і був інтернований польською владою. З березня 1920 р. – старший ад'ютант штабу 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. У 1921-1922 рр. – начальник оперативного відділу штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Восени 1922 року Микола Росіневич виїхав до Чехословаччини. Закінчив лісниче відділення Української господарської академії у Подєбрадах. Працював секретарем філософського факультету Українського Вільного університету у Празі. 11 травня 1945 року був заарештований агентами СМЕРШ, насильно вивезений до Лук'янівської в'язниці в Києві. Після багатьох місяців допитів у Лук'янівській в'язниці в Києві він помер 10 лютого 1946 року за кілька тижнів до оголошення вироку.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.