Спецпроект

1945: перша атомна бомба - її підірвав українець

Вибуховий відділ очолював Георгій Кістяковський - уродженець Києва, який у 1920-ому втік від більшовиків. Його батько Богдан був одним із засновників Академії наук України. Його дядько Ігор був міністром в урядах Гетьманату.

16 липня 1945 року в американському штаті Нью-Мексико відбувся перший у світі ядерний вибух. Випробовувалася плутонієва бомба - цей експеримент під назвою "Трійця" (Trinity) вважається початком ядерної епохи.

Вибух був надземний. Бомбу підняли на вишку і там підірвали. Це справді було експериментом - вчені прогнозували силу вибуху від нуля (якщо не вдасться запустити реакцію) до знищення всього штату.

Щоб запустити ланцюгову реакцію, плутоній треба стиснути. Для цього науковці розробили спеціальний метод - так звану "повільну" вибухівку, яка розташовується довкола плутонієвого елементу в центрі бомби і спричинює необхідний тиск. 

Для екперименту "Трініті" цю вибухівку розробив і ювелірно розрахував напрямки її дії українець Георгій Кістяковський - уродженець Києва, який у 1920-ому втік від більшовиків. Його батько Богдан Кістяковський був одним із засновників Академії наук України. Його дядько Ігор Кістяковський був міністром в урядах Гетьманату.

 В національному атомному центрі США Лос-Аламос першого керівника відділу вибухових речовин і члена Комітету національної оборони Кістяковського пам'ятають також як фізика, котрий вибухівкою розчистив трасу для гірських лиж :)

Все вийшло, як ви можете бачити на цій кінохроніці. Сила вибуху склала біля 20 кілотон. Те ж саме, що 20 тисяч тон тротилу. Його було чути на відстані 300 км.

Коли ейфорія у спостережному бункері спала, напарник Кістяковського Кеннет Бейнбрідж сказав: "Тепер ми всі - виродки".

Через три тижні таку ж бомбу скинуть на Нагасакі.

Кістяковський потім зробив адміністративну кар'єру в урядах Ейзенгауера і Кеннеді. Став професором Гарварду і доктором Оксфорду. В останні роки брав активну участь у антивоєнному русі США.

Сьогодні Георгію Кістяковському виповнилося б 110 років.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?