Спецпроект

1991: Радянський Союз убив сам себе

19 років тому не стало СРСР - після зустрічі в Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусі. Верховна Рада першою ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Віскулі в Біловезькій пущі (Білорусь) керівники трьох республік-засновниць СРСР - президенти і прем'єри України і Росії і голова ВР і голова уряду Білорусі - підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич відмінили договір про створення Союзу соціалістичних радянських республків від 1922 року. Натомість вони створили Співдружність незалежних держав - міждержавне утворення.

Майже одразу підписантів почали звинувачувати ледь не в "державній зраді" - як можна, мовляв, отак взяти і розвалити те, що створювалося десятиліттями і за що гинули "мільйони радянських громадян"?

Але 19 років тому у Віскулі відбулося тільки логічне завершення процесу розпаду СРСР як держави. 

За тиждень до того на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90% тих, хто прийняли в ньому участь, проголосували за незалежність.

Переважною мірою це були звичайні радянські люди, які хотіли економічного достатку і не хотіли повторення репресій. Тодішній СРСР достатку вже забезпечити не міг, а репресіями під час серпневого путчу ГКЧП добряче налякав.

Парадоксальним є те, що путчисти, які хотіли зберегти Союз, тільки допомогли його вбити. А звичайні радянські люди просто легітимізували цю геополітичну смерть.

Думку про те, що СРСР досі "живіший за всіх живих", читайте у розділі "Колонки"

Тодішній президент України Леонід Кравчук перший прибув у Віскулі. Верховна Рада України першою з парламентів інших республік СРСР ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

Показовий момент - після українського плебісциту 1 грудня більше ніде в радянських республіках не проводилися всенародні референдуми щодо незалежності. Так, наче всім було ясно: СРСР без України є неможливим.

А оскільки не стало Радянського Союзу, не стало і його президента. Можливо, Михайло Горбачов, який зараз незадоволений тим, що Кравчук і Єльцин "відмінили" СРСР, тоді і сам від цього стомився. От хоча б у цьому відео - чи нема у голосі Михайла Сергійовича полегшення?

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.