Спецпроект

1991: Радянський Союз убив сам себе

19 років тому не стало СРСР - після зустрічі в Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусі. Верховна Рада першою ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Віскулі в Біловезькій пущі (Білорусь) керівники трьох республік-засновниць СРСР - президенти і прем'єри України і Росії і голова ВР і голова уряду Білорусі - підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич відмінили договір про створення Союзу соціалістичних радянських республків від 1922 року. Натомість вони створили Співдружність незалежних держав - міждержавне утворення.

Майже одразу підписантів почали звинувачувати ледь не в "державній зраді" - як можна, мовляв, отак взяти і розвалити те, що створювалося десятиліттями і за що гинули "мільйони радянських громадян"?

Але 19 років тому у Віскулі відбулося тільки логічне завершення процесу розпаду СРСР як держави. 

За тиждень до того на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90% тих, хто прийняли в ньому участь, проголосували за незалежність.

Переважною мірою це були звичайні радянські люди, які хотіли економічного достатку і не хотіли повторення репресій. Тодішній СРСР достатку вже забезпечити не міг, а репресіями під час серпневого путчу ГКЧП добряче налякав.

Парадоксальним є те, що путчисти, які хотіли зберегти Союз, тільки допомогли його вбити. А звичайні радянські люди просто легітимізували цю геополітичну смерть.

Думку про те, що СРСР досі "живіший за всіх живих", читайте у розділі "Колонки"

Тодішній президент України Леонід Кравчук перший прибув у Віскулі. Верховна Рада України першою з парламентів інших республік СРСР ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

Показовий момент - після українського плебісциту 1 грудня більше ніде в радянських республіках не проводилися всенародні референдуми щодо незалежності. Так, наче всім було ясно: СРСР без України є неможливим.

А оскільки не стало Радянського Союзу, не стало і його президента. Можливо, Михайло Горбачов, який зараз незадоволений тим, що Кравчук і Єльцин "відмінили" СРСР, тоді і сам від цього стомився. От хоча б у цьому відео - чи нема у голосі Михайла Сергійовича полегшення?

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.