Спецпроект

1991: Радянський Союз убив сам себе

19 років тому не стало СРСР - після зустрічі в Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусі. Верховна Рада першою ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Віскулі в Біловезькій пущі (Білорусь) керівники трьох республік-засновниць СРСР - президенти і прем'єри України і Росії і голова ВР і голова уряду Білорусі - підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич відмінили договір про створення Союзу соціалістичних радянських республків від 1922 року. Натомість вони створили Співдружність незалежних держав - міждержавне утворення.

Майже одразу підписантів почали звинувачувати ледь не в "державній зраді" - як можна, мовляв, отак взяти і розвалити те, що створювалося десятиліттями і за що гинули "мільйони радянських громадян"?

Але 19 років тому у Віскулі відбулося тільки логічне завершення процесу розпаду СРСР як держави. 

За тиждень до того на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90% тих, хто прийняли в ньому участь, проголосували за незалежність.

Переважною мірою це були звичайні радянські люди, які хотіли економічного достатку і не хотіли повторення репресій. Тодішній СРСР достатку вже забезпечити не міг, а репресіями під час серпневого путчу ГКЧП добряче налякав.

Парадоксальним є те, що путчисти, які хотіли зберегти Союз, тільки допомогли його вбити. А звичайні радянські люди просто легітимізували цю геополітичну смерть.

Думку про те, що СРСР досі "живіший за всіх живих", читайте у розділі "Колонки"

Тодішній президент України Леонід Кравчук перший прибув у Віскулі. Верховна Рада України першою з парламентів інших республік СРСР ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

Показовий момент - після українського плебісциту 1 грудня більше ніде в радянських республіках не проводилися всенародні референдуми щодо незалежності. Так, наче всім було ясно: СРСР без України є неможливим.

А оскільки не стало Радянського Союзу, не стало і його президента. Можливо, Михайло Горбачов, який зараз незадоволений тим, що Кравчук і Єльцин "відмінили" СРСР, тоді і сам від цього стомився. От хоча б у цьому відео - чи нема у голосі Михайла Сергійовича полегшення?

Десять слів про Євгена Сверстюка

Якось у дитинстві Євген Сверстюк на запитання: ким ти хочеш бути, відповів: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну». У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було – Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.