1980: закриття Олімпіади в Москві

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

3 серпня 1980 року завершилися 22-гі Літні Олімпійські ігри - перші, які пройшли на терені Східної Європи і в соціалістичній країні. Олімпіада-80 стала останньою світлою подією в історії СРСР, її не вдалося переплюнути навіть Фестивалю молоді і студентів 1985 року.

Атмосфера Олімпіади справді була щирою і незамутненою сторонніми неспортивними подіями. Москву очистили від "небажаних елементів": політичні дисиденти і кримінальники висилалися з радянської столиці, психічно хворих закривали, в'їзд на приватних автомобілях був обмежений, відрядження з інших регіонів теж зменшили до мінімуму, поїзди ішли в обхід, а в магазини завозилися дефіцитні товари...

Є легенда, що міністр внутрішніх справ Щолоков навіть зібрав "злодіїв у законі" і суворо попросив їх забезпечити порядок у липні-серпні 1980-го.

Олімпійських гостей приймала не тільки Москва, але й Київ, Мінськ і Таллінн. Масовий наплив іноземних туристів і спортсменів викликав у радянських громадян (як учасників подій, так і телеглядачів) відчуття причетності до історичного явища, до відкритого світу, де не існує залізних завіс, а всі дружно борються за мир і щоб не було війни.

Розмах і трагедія Афганського конфлікту (СРСР увів туди війська в 1979 році, що стало причиною бойкоту Олімпіади-1980 деякими країнами-членами НАТО) ще не стала зрозумілою радянському суспільству. Спортивні ігри сприймалися як прекрасна казка, якою можна пишатися так само, як польотом Гагаріна або перемогою над Гітлером.

Драматизму додавало передчуття кінця процвітаючої епохи застою, яка тривала вже 16 років (її символ та ідеолог Леонід Брежнєв помре через два роки після Московської Олімпіади).

1982: похорон Брежнєва - труна падає у могилу

Все відбулося світло, радісно і мирно. Зі спортсменами і гостями Ігор не сталося жодного інциденту. Навіть похорони не вельми шанованого офіціозом народного героя Володимира Висоцького, який помер у Москві 25 липня, за кілька днів після початку Ігор, пройшли майже без ексцесів.

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Вони справді вірили у свою країну і справді були щасливі - особливо в той момент причетності до великої історичної події.

Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.

Прожекти Лаврентія Берії. Уривок з книги Богдана Гориня "Під ковпаком окупантів"

Лаврєнтій Берія — великий фахівець з удосконалення концлагерів ГУЛАГу — після смерти Сталіна раптом із деспота перетворився на "ліберала", захисника несправедливо репресованих, покривджених. Таке перетворення жорстокого чекіста на ліберала не було випадковим: Берія був сповнений віри, що наблизився той час, коли саме він очолить велику державу СССР, тому вирішив змінити про себе громадську думку.