1980: закриття Олімпіади в Москві

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

3 серпня 1980 року завершилися 22-гі Літні Олімпійські ігри - перші, які пройшли на терені Східної Європи і в соціалістичній країні. Олімпіада-80 стала останньою світлою подією в історії СРСР, її не вдалося переплюнути навіть Фестивалю молоді і студентів 1985 року.

Атмосфера Олімпіади справді була щирою і незамутненою сторонніми неспортивними подіями. Москву очистили від "небажаних елементів": політичні дисиденти і кримінальники висилалися з радянської столиці, психічно хворих закривали, в'їзд на приватних автомобілях був обмежений, відрядження з інших регіонів теж зменшили до мінімуму, поїзди ішли в обхід, а в магазини завозилися дефіцитні товари...

Є легенда, що міністр внутрішніх справ Щолоков навіть зібрав "злодіїв у законі" і суворо попросив їх забезпечити порядок у липні-серпні 1980-го.

Олімпійських гостей приймала не тільки Москва, але й Київ, Мінськ і Таллінн. Масовий наплив іноземних туристів і спортсменів викликав у радянських громадян (як учасників подій, так і телеглядачів) відчуття причетності до історичного явища, до відкритого світу, де не існує залізних завіс, а всі дружно борються за мир і щоб не було війни.

Розмах і трагедія Афганського конфлікту (СРСР увів туди війська в 1979 році, що стало причиною бойкоту Олімпіади-1980 деякими країнами-членами НАТО) ще не стала зрозумілою радянському суспільству. Спортивні ігри сприймалися як прекрасна казка, якою можна пишатися так само, як польотом Гагаріна або перемогою над Гітлером.

Драматизму додавало передчуття кінця процвітаючої епохи застою, яка тривала вже 16 років (її символ та ідеолог Леонід Брежнєв помре через два роки після Московської Олімпіади).

1982: похорон Брежнєва - труна падає у могилу

Все відбулося світло, радісно і мирно. Зі спортсменами і гостями Ігор не сталося жодного інциденту. Навіть похорони не вельми шанованого офіціозом народного героя Володимира Висоцького, який помер у Москві 25 липня, за кілька днів після початку Ігор, пройшли майже без ексцесів.

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Вони справді вірили у свою країну і справді були щасливі - особливо в той момент причетності до великої історичної події.

Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.