2005: таємниця смерті міністра Кравченка

Якщо Кравченко і Кирпа справді застрелилися самі, в цьому є певна іронія. Найефективніші менеджери Кучми повірили в те, що у грудні 2004 році переміг народ і зараз їх спіткає неминуча кара. Але такою часто буває доля виконавців злочинних наказів.

Сім років тому, в березні 2005-го, помер ключовий фігурант справи Гонгадзе - екс-міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко, який так любив пишні мундири у стилі латиноамериканських диктаторів. Саме його голос на плівках Мельниченка обіцяв розібратися з опальним журналістом "Української Правди".

Він застрелився вранці того ж дня, коли мав іти на допит у Генпрокуратуру, залишивши записку "Я не винуватий ні в чому. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення".

Напередодні допит ключового свідка у справі убитого журналіста громогласно анонсував через ЗМІ тодішній генпрокурор Святослав Піскун - і ця незвична публічність викликала підозри. Ці підозри посилился обставинами самогубства: Кравченко стріляв собі в голову двічі.

Перша куля пройшла cнизу крізь підборіддя та рот і вийшла через ніс. І тільки після цього, маючи таке страшне поранення, головний міліціонер країни 1995-2001 рр. вистрелив собі у скроню.

"Грузин, бл*, грузин..." Вибране із плівок Мельниченка (СТЕНОГРАМА)

На цьому відео про загадковість смерті Юрія Кравченка розмірковує журналіст Олексій Подольський. Його зацікавленість справою не абияка: саме Подольський був другою жертвою, згаданою на плівках Мельниченка. Це його вивезли в Сумську область і били "орли Кравченка", в яких "ні совісті, ні моралі". Це над його підпаленою хатою сміються на плівках голоси, схожі на голоси Кравченка і Кучми.

Обставини смерті Кравченка досі залишаються таємницею, як і більшість резонансних справ сучасної української політики - убивство Гонгадзе, отруєння Ющенка, загибель Чорновола і ще багатьох.

Цілком можливо, що Кравченко (як і ще один самогубця-урядовець епохи Кучми - міністр транспорту Георгій Кірпа, котрого знайшли застреленим 27 грудня 2004 року) міг застрелитися самотужки, і навіть двічі.

Обидва міністри були ефективними менеджерами і сильними особистостями, з певним "кодексом честі". Пострілами в самих себе вони визнавали поразку у тривалому протистоянні.

Існують різні версії смертей обох найефективніших борців з Помаранчевою революцією. В будь-якому випадку, вони старанно працювали на результат - і в результаті програли самі. Такою часто буває доля тих, хто виконує злочинні накази.

Дивіться також інші матеріали за темою "Помаранчева революція"

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.