1986: Віктор Цой стає кінозіркою в Києві. ВІДЕО

З цього українського фільму під назвою "Кінець канікул" почалася кар'єра Цоя як актора. А сам фільм був першим музичним кліпом УРСР часів перебудови. Сьогодні Віктору Цою виповнилося б 50 років. Про що б він співав зараз?

В червні 1986 року випускник Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого Сергій Лисенко привіз у Київ не дуже відомий на той час ленінградський музичний гурт "Кіно".

Лисенку тоді мав 21 рік. Йому подобалася музика, котру грали хлопці, і він хотів зняти "Кіно" у своїй дипломній роботі. Минуло ледь більше місяця після аварії на ЧАЕС - і спорожнілий від людей Київ був до послуг музикантів, які поселилися в готелі "Славутич" на Русанівці.

Києва в цій короткій стрічці під назвою "Кінець канікул" небагато, переважно вода - озеро Тельбін на Русанівці, атракціони в Гідропарку, щось схоже на парашутну вишку на Трухановому острові і недобудовані сталінські тунелі під Дніпром.

"Побутові" кухонні кадри знімалися на Виставці досягнень народного господарства, музична частина - в Домі музики на "Либідській" і в павільйонах "Укртелефільму" на Лівобережці.

1983: Київ останніх років застою. ВІДЕО

Сюжет доволі крихкий - герой Цоя хоче співати, його не розуміють, він заводить родину, намагається жити розміреним життям, аж поки не йде пити "Пепсі" (чисто київська тема на території УРСР :) ) в кафе, де йому ввижаються лікарі, котрі колупаються в його нутрощах - і тоді Цой скидає футболку, кудлатить хайр і виходить з гітарою в сонячний світ.

Насправді ж цей сюжет є тільки клеєм для чотирьох пісень "Кіно". Фактично Сергій Лисенко на державний кошт зняв перші перебудовчі "відеокліпи" радянської України. Гроші, до речі, на дипломну роботу виділялися непогані: виробництво "Кінця канікул" коштувало бюджету республіки 20 тисяч карбованців - еквівалент двох легкових автомашин.

Титри до Цоєвого кінодебюту - символічний перехід від сталінсько-брежнєвської епохи до сучасного недокапіталізму. Майстерню, в якій учився Лисенко, очолював класик українського радянського кіно Тимофій Левчук, автор "Думи про Ковпака" і незмінний керівник Спілки кінематографістів УРСР.

Мінкульт відкрив меморіальну дошку Тимофію Левчуку

Сам Сергій Лисенко в часи незалежності вів і знімав різноманітні шоу для телеканалів "1+1" та "Інтер". Актор Олексій Ковжун, який у кадрі поруч із Цоєм, теж подався в ТБ і рекламу - його називали творцем проекту Блоку Тимошенко "Ідеальна країна". Промайнув у титрах і Анатолій Векслярський - рокер і водночас легендарний DJ Толя з радіопередачі рейв-епохи 90-их "Місячні тромбони".

А що було далі з Цоєм, знають, напевно, усі. Відзнявши кліпи, музиканти "Кіно" полетіли додому. Цой залишився зніматися в ігрових епізодах і написав на балконі готелю "Славутич" пісню "Спокойная ночь". Потім теж повернувся в Ленінград, влаштувався кочегаром в котельню "Камчатка", а восени почав зніматися вже у "великому" кіно - в "Ассі".

В 1987 він знявся ще й у "Голці", а потім записав альбом "Группа крови". В 1988-му Цой уже був символом молодого покоління останніх років СРСР - усі хочуть змін, але не знають яких. "Кіно" збирає стадіони, юнацтво відрощує волосся, вдягає чорне і співає пісні з суровою цоєвською інтонацією.

В 1989-му, через три роки після "Кінця канікул", журнал "Советский экран" визнає Цоя кращим актором року. Музикант починає писати новий альбом, який вийде вже після його смерті.

15 серпня 1990 року Віктор Цой, заснувши за кермом свого "Москвича-2141" (останній писк радянського автопрому), розбивається на трасі неподалік Риги. Ще через рік розвалюється СРСР.

1991: Горбачов оголошує про свою відставку і кінець Союзу. ВІДЕО

Фільм "Кінець канікул" стає культовим у середовищі кіноманів. Верба на березі озера Тельбін досі жива. Біля неї досі збираються прихильники творчості "Кіно", а міська влада хоче встановити там пам'ятник.

Сьогодні Віктору Цою виповнилося б 50 років. Про що б він співав зараз? Протестував проти режиму, як Шевчук? Підтримував би режим, як Кінчев? Подався б у внутрішню еміграцію, як померлий недавно Лєтов?

Але він помер у 28 років. Можливо, тому тінейджери нинішньої епохи недокапіталізму так само слухають його пісні, хочуть змін і пишуть на численних стінах пам'яті "Цой жив".

Читайте й дивіться на ІП інші матеріали за темами "Музика" й "Кіно"

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.