Спецпроект

1984: перша людина, яка стала супутником Землі. ВІДЕО

Людина у відкритому космосі - сама, не прив'язана до космічного корабля. 7 лютого 1984 року астронавт Брюс Маккендлесс відлетів від свого "шатла" на відстань 100 метрів.

Для пересування у космосі Маккендлесс використав пристрій з нудною назвою "пілотований маневровий модуль" - Manned Maneuvering Unit. Насправді ж це аналог описаного фантастами реактивного ранцю, політати з яким мріяли всі дітлахи, хто захоплювався відповідною літературою.

Та, власне, це і є ракетний ранець - вдягається поверх скафандру, має реактивний двигун (24 сопла, якими астронавт керує вручну, випускаючи струмені стисненого азоту).

27 років тому американець за допомогою цього модуля відлетів на 100 метрів від свого корабля - не прив'язаний жодною линвою, нічим. Кілька хвилин він був окремим супутником Землі - одним із сотні тисяч інших "техногенних об'єктів" на орбіті нашої планети, тільки живим.

Вважається, що Брюс Маккендлесс став першою людиною-супутником. Один, на висоті 150 км у безмежному космосі із величезною швидкістю - як він там не з'їхав з глузду?

За кілька місяців американці ще двічі використовували ракетний ранець - для ремонту і евакуації супутників. На цьому відео показаний один із цих моментів - здається, порятунок індонезійського супутника "Палапа", який не зміг вийти на задану орбіту. Астронавти акуратно спакували його у вантажний відсік "шатла" і відвезли додому.

При цьому відносно Землі і люди в ранцях, і їхній корабель, і супутник рухаються з першою космічною швидкістю - біля 8 км/с.

Після катастрофи "Челленджера" НАСА переглянуло стандарти безпеки і припинила застосування пілотованих модулів. Подібний пристрій двічі випробували радянські космонавти у 1990 році, але відео наразі немає.

Дивіться також інші матеріали за темою "Космонавтика"

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.