1980: закриття Олімпіади в Москві

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

3 серпня 1980 року завершилися 22-гі Літні Олімпійські ігри - перші, які пройшли на терені Східної Європи і в соціалістичній країні. Олімпіада-80 стала останньою світлою подією в історії СРСР, її не вдалося переплюнути навіть Фестивалю молоді і студентів 1985 року.

Атмосфера Олімпіади справді була щирою і незамутненою сторонніми неспортивними подіями. Москву очистили від "небажаних елементів": політичні дисиденти і кримінальники висилалися з радянської столиці, психічно хворих закривали, в'їзд на приватних автомобілях був обмежений, відрядження з інших регіонів теж зменшили до мінімуму, поїзди ішли в обхід, а в магазини завозилися дефіцитні товари...

Є легенда, що міністр внутрішніх справ Щолоков навіть зібрав "злодіїв у законі" і суворо попросив їх забезпечити порядок у липні-серпні 1980-го.

Олімпійських гостей приймала не тільки Москва, але й Київ, Мінськ і Таллінн. Масовий наплив іноземних туристів і спортсменів викликав у радянських громадян (як учасників подій, так і телеглядачів) відчуття причетності до історичного явища, до відкритого світу, де не існує залізних завіс, а всі дружно борються за мир і щоб не було війни.

Розмах і трагедія Афганського конфлікту (СРСР увів туди війська в 1979 році, що стало причиною бойкоту Олімпіади-1980 деякими країнами-членами НАТО) ще не стала зрозумілою радянському суспільству. Спортивні ігри сприймалися як прекрасна казка, якою можна пишатися так само, як польотом Гагаріна або перемогою над Гітлером.

Драматизму додавало передчуття кінця процвітаючої епохи застою, яка тривала вже 16 років (її символ та ідеолог Леонід Брежнєв помре через два роки після Московської Олімпіади).

1982: похорон Брежнєва - труна падає у могилу

Все відбулося світло, радісно і мирно. Зі спортсменами і гостями Ігор не сталося жодного інциденту. Навіть похорони не вельми шанованого офіціозом народного героя Володимира Висоцького, який помер у Москві 25 липня, за кілька днів після початку Ігор, пройшли майже без ексцесів.

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Вони справді вірили у свою країну і справді були щасливі - особливо в той момент причетності до великої історичної події.

Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.