Спецпроект

Лопатою і детектором. Чорні археологи змінюють офіційних

Це вже не збирання гільз чи колекціонування клейм. Ідеться про жахливі випадки плюндрування могил, а то й цілих поховань періоду двох світових воєн. Розкопують поховання санітарного типу, воєнні кладовища.

Людина з металодетектором
bilozerska.livejournal.com

Восени минулого року на Львів­щині багато галасу наробила викладена в Інтернеті інформація про продаж на чорному ринку ар­хіву УПА. Знайшли його "чорні археологи", які у пошуках важкої тех­ніки часів Другої світової війни перекопували Лапаївський ліс, що поблизу Львова.

Випадок не по­одинокий. У регіоні активно працюють цілі групи таких копачів. При­їжджають не лише з України, а й з Росії, Польщі. Найбільше їх цікав­лять поховання німецьких солдатів.

За словами доцента кафедри археології Львівського націо­наль­ного університету ім.І.Фран­ка Ярослава Онищука, Львівщи­на, ніби магніт, притягує чорних копачів.

Чорні археологи продають скарб УПА за 500 тисяч (ФОТО)

Свого часу тут відбува­лися надзвичайно бурхливі події періоду Першої і Другої світових воєн. Її територія багата на па­м'ят­ки археології, оскільки область розташована на вододілі басейну Чорного та Балтійського морів, де були давні поселення. Від­повідно - залишилися сліди матеріальної і духовної культури.

Найбільше зло в тому, що копачі руйнують пам'ятки архео­логії, плюндрують могили та поховання, позбавляючи суспільст­во контакту зі своєю давньою історією. Вирвані з контексту, знахідки втрачають цінність для істориків.

Навіть прикраси чи монети часів Римської імперії самі по собі не становлять жодної цінності для науковців і дослід­ників. Прикладом є рештки згадуваного в літописах городища Пліснеськ, яке систематично грабують упродовж останніх десяти років. Викопують геть усе.

На ринку нелегальної архео­логії найбільший попит насамперед на вироби з дорогоцінних металів, давні прикраси, монети, предмети декору, пам'ятки часів Київської Русі. А от керамічний посуд чорних археологів не цікавить.

Як зазначає директор Львівсь­кого національного музею жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, на ринку незаконно добутих археологічних предметів часів Київської Русі знахідки з давнього городища становлять до 40%. Це срібні й золоті предмети, скіфські артефакти тощо...

Скарби НКВД. Що лежить у нашій землі (АРТЕФАКТИ)

Pезонансною стала знахідка архіву УПА на Львівщині, яку випадково надибали нелегальні копачі. За словами Руслана Забілого, котрий на власні очі бачив документи, переважна більшість - це інформаційні та пропагандистські звіти упівців 1949-1951 років.

"Спочатку люди, які викопали цей архів, не знали, що з ним робити, - каже Забілий, - по­тім, проконсультувавшись, вирі­шили, що це знахідка століття, яку можна продати за великі гроші. Спершу йшлося про абсолютно неадекватну суму. При зустрічі я переконував цих людей скопіювати документи, щоб зберегти. Пропонував опубліку­вати і на цьому заробити, але вони не погодилися. Тоді я сказав, що продати архів вони не зможуть. Мовляв, для колекціо­нерів він не цікавий, а лише для науковців. Нині бачимо, що апетити у продавців архіву зменшилися".

Утім, сподіватися - і не лише стосовно цих документів, - що знахідки "чорних археологів" колись займуть своє місце на музейних стендах, не випадає. Переважна їх частина потрапляє на чорний ринок та у приватні колекції.

Якщо вести мову про воєнну історію та археологію, то зараз уже не йдеться про збирання гільз чи колекціонування клейм на них. Ідеться про жахливі випадки плюндрування могил, а то й цілих поховань періоду Першої і Другої світових воєн.

Особливо критична ситуація в Карпатсь­кому регіоні, де в 1914-1915 роках точилися жорстокі бої, а сьогодні розкопують поховання санітарного типу, воєнні кладовища. Після себе просто неба залишають людські кістки. Яскра­вий приклад - незаконно розкопане ціле поле санітарних поховань біля міста Радивилів Рівненської області. Хтось позначив ці місця дерев'яними хрестами, проте вибрав усе, що можна було продати.

Розкопували цілі бліндажі та окопи в Золочівському районі на місці колишніх боїв у Бродівсь­кому котлі. В Інтернеті відкрито заявлено, що ця територія вже зачищена "чорняками", знайти там щось цікаве навряд чи вдасться.

В лісах під Бродами. Позиції дивізії "Галичина" копані-перекопані (ЕКСКУРСІЯ) 

Просто-таки разючий випадок стався у Львові 2008 року, коли вночі на меморіальне кладовище воїнів дивізії "Галичина" хтось підкинув кілька пакетів з кістками дивізійників. І поряд - папірець з фінансовими рахунками: копачі підраховували, скільки зароблять на солдатських останках. Там були й фото солдатських жетонів, за якими можна було встановити загиб­лих.

Усі кістки були перемішані. Донині так і не встановлено, де їх було викопано.

Якщо зазирнути на інтернет-форуми, можна побачити, що чорні археологи, нікого не боячись, анонсують цілі експедиції. Щойно пригріє сонце - і поблизу місць колишніх боїв з'явля­ються групи копачів. З допомогою металодетекторів вони визбирують з-під землі все, що тільки можна продати.

Як вважає Р.Забілий, в Ук­раїні немає чіткого порядку організації пошуково-ексгума­ційних досліджень воєнних поховань. Якщо в офіційній архео­логії діють жорсткі правила видачі дозволів, обов'язкова звітність, то чорним археологам достатньо придбати метало­шукачі - і копай, де заманеться.

Як у Швеції вперше зловили на гарячому чорних археологів

У Західному регіоні України фактично немає організацій, які б були офіційно закріплені за певними територіями, звітували про них. Цей безлад вигідний "чорним археологам". Тому насамперед слід упорядкувати нормативну базу у сфері археології та культурної спадщини, пошуку і впорядкування поховань жертв воєн і політичних репресій.

Винаходити нічого не треба. Достатньо звернутися до світового досвіду. У США, наприклад, кожен пошуковець, кожна організація отримує ліцензію на право ведення цих робіт, звітує, а всі знахідки обов'язково каталогізуються. Вони доступні для науковців.

Ба більше, якщо з ними щось станеться, правоохоронні органи знатимуть, що саме шукати. А оскільки всі знахідки страхують, то держава компенсує їх втрату. Проте й власник повинен забезпечити зберігання.

Чинне українське законо­давст­во так само має достатньо можливостей для притягнення право­порушників до відповідаль­ності. Але щоб покарати, їх потрібно зловити на місці розкопок, що досить складно. Інакше копач завжди може сказати: мовляв, знайшов артефакт у себе на городі.

 Янукович вимагає покінчити з нелегальними археологічними колекціями

Тут є тонкощі, які маємо врегулювати у правовому плані.

Якщо людину заскочать на місці розкопок, то, згідно з українським законодавством, максимум, що їй за­грожує, - штраф 590 грн. Якщо ж буде доведено плюндрування могил, то тут уже інша санкція: у кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає за не­санкціо­новані археологічні дос­лідження до восьми років ув'яз­нення. Але чи пригадає хтось випадок такого покарання?

На відміну від "чорної архео­логії", успіхи офіційної значно скромніші. Хоча, можливо, більш вагомі. Стверджувати, що держава недостатньо виділяє коштів, - значить нічого не сказати. Ар­хеологічна служба в Україні занедбана й покинута напризволяще.

Кримська міліція покриває чорних археологів?

У цьому завинила й освіта. Ли­ше у Варшаві на археолога вчать­ся сотні студентів. А ще є інститути і факультети у Кракові, Жешуві, Любліні, інших містах Польщі. При Львівському націо­нальному університеті імені І.Франка донедавна готували групу археологів з 20 осіб. Тепер і її не стало.

На археологів переква­ліфіковуються історики. Отож чи варто дивуватися, що в Украї­ні щороку беруть дозволи на археологічну діяльність в середньому 250 осіб. Тоді як у сусідній Польщі - близько двох тисяч! А, як відомо, святе місце порожнім не буває.

Джерело: "Дзеркало Тижня"

«Вироки виконувати негайно!...»

22 травня минула 73 річниця оголошення Військовим судом оперативної групи (ВСОГ) «Вісла» перших смертних вироків

Петлюра без бронзи, але у кольорах

Рік 1917-й ще не був роком Симона Петлюри. Незаперечним лідером українського національного руху він став року 1919.

«Люди бігли і голосили: «Навічно!» - спогади спецпоселенки з Полтавщини

Уже 45 років Ольга Янкевич, уродженка Луцька, мешкає на Семенівщині. Проте назавжди запам’ятала січень 1950-го, коли їй із родиною довелося надовго залишити Україну. Її, тоді 9-річну дівчинку, разом із старшою сестрою, мамою і бабусею, комуністична влада зарахувала до «ворогів народу» і виселила на спецпоселення до Сибіру.

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.