Проголошення Акта відновлення Української Держави в архівних документах розвідки

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

В архіві Служби зовнішньої розвідки України зберігається низка документів, які висвітлюють окремі обставини, пов'язані з проголошенням 30 червня 1941 року у Львові Акта відновлення Української Держави.

Документи радянських спецслужб, які стосуються тих подій, пов'язані з особою Ярослава Стецька – провідного ідеолога Організації українських націоналістів. Справу на нього співробітники НКВД завели у 1940-ві роки. Водночас у агентурних повідомленнях, довідках, протоколах допитів свідків, меморандумах фрагментарно відображена його діяльність, починаючи ще з юнацтва.

Так, у одній із довідок зазначається, що "Стецько Ярослав Семенович, 19.01.1912 року народження, уродженець Тернопільської області, українець, з вищою освітою (закінчив юридичний факультет Львівського університету і вищу політичну школу в Берліні), колишній професор Львівського університету, мешкає в місті Мюнхені (точна адреса невідома), оунівські псевдо "Зиновій Карбович", "Орач", "Белендіс", "Басмач" та ін." (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 4. – Арк. 268).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Далі йдеться про те, що націоналістичною діяльністю він займався з юнацьких років і у 1932–1933 роках був референтом політичного відділу Крайового проводу ОУН "Галичина". Був редактором підпільних видань. У 1936-му засуджений польським судом до п'яти років ув'язнення.

У 1937 році за амністією звільнений, після чого виїхав до Італії. Перебуваючи в еміграції, був обраний членом Проводу ОУН і займав становище ідеологічного референта відділу пропаганди.

Після розколу в ОУН у 1940 році приєднався до бандерівців і увійшов до складу Центрального проводу ОУН, обійнявши посаду заступника Степана Бандери і керівника політичної референтури.

Ці відомості були вагомими підставами для органів НКВД, щоб взяти Ярослава Стецька в активну агентурно-оперативну розробку. У процесі цієї розробки справа наповнювалася різноплановими документами, серед яких особливе місце зайняли відомості, які стосувалися подій 30 червня 1941 року.

"В 1941 році Стецько прибув до окупованого німцями м. Львова, – зазначається у довідці, – де за дорученням "проводу" ОУН сформував т. зв. "Український уряд", а 30 червня проголосив створення "Самостійної Соборної Української Держави" і оголосив склад "уряду".

Події того дня історики, спираючись на різні джерела, нині відтворили ледве не погодинно. Загальновідомим є текст самого "Акта відновлення Української Держави".

У ньому проголошувалося відновлення Української держави і звучав заклик до українського народу боротися за суверенну владу на всіх національних землях, а також йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві.

 
Ярослав Стецько

У одному з перших декретів, підписаних Степаном Бандерою, зазначається: "Як Провідник Організації Українських Націоналістів, що керувала і вела боротьбу українського народу за Соборну Українську Державу і на цьому шляху поклала безчисленні жертви, – назначую:

Головою Краєвого Правління Західних Областей України заступника Провідника ОУН Ярослава Стецька. Голова Краєвого Правління Західних Областей України покличе решту членів Краєвого Правління Західних Областей України.

Бажаю успіхів і витривалості в боротьбі і праці на новому етапі.

Висловлюю надію, що вже незабаром на цілій Українській землі мати будемо свою власну владу, Українську Державу.

Слава Україні" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 51).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

З-поміж архівних документів розвідки увагу привертають, крім вище зазначених, також матеріали про подальший перебіг подій і наступні кроки українського уряду.

Так, емоційний стан людей, що зібралися з нагоди проголошення Акта, відображено у "Звіті національних зборів українців Західної України, які відбулися дня 30 червня 1941 р.". У ньому зазначається: "Всі присутні бурею оплесків і сльозами радости вітали стоячи цю велику історичну хвилину та відспівували потім Національний Гимн" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 47).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

У "Звіті відомостей про початки державності на західноукраїнських землях" йдеться про те, що відбувалося 1 липня і в наступні дні: "Після важких часів московської змори дається відразу чути свіжий подих вільного життя і бадьорий ритм багатонадійної праці.

На місцях організується українська влада…, край організується, всюди відбуваються народні віча. Поки що не можуть вони бути масові, бо перешкоджає тому існуючий воєнний стан" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 3. – Арк. 86). Цей звіт зберігається у пакеті з написом "Трофейні документи".

У матеріалах справи є оригінали документів про призначення Я. Стецьком членів тимчасового Українського Державного Правління, тобто уряду, зокрема генерала Всеволода Петріва, якому було доручено "вести ресорт військових справ".

Це документ від 5 липня 1941 року, виконаний на бланку з написом "Український уряд", скріплений підписом Я. Стецька і печаткою "Українське Державне Правління". Того дня було оголошено персональний склад Правління.

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Як свідчать документи, нарівні з урядом існувала і так звана "Рада сеньйорів". Про це йдеться у протоколі допиту співробітниками НКДБ УРСР від 25 серпня 1944 року Михайла Степаняка. Той свого часу входив до цієї структури і був у ній заступником Лева Ребета, постійного представника від ОУН. Ось що він свідчив під час допиту:

"У другій половині липня 1941 року, після створення "Державного правління", тобто Уряду Української самостійної держави на чолі з першим заступником Бандери – Стецьком, була також створена так звана "Рада сеньйорів", яка мала відображати велич одностайності і єдності народу з урядом Стецька, у зв'язку з чим до цієї "Ради сеньйорів" увійшли винятково старійшини серед так званих авторитетів, представників політичних, громадських і культурно-просвітницьких організацій та закладів.

"Рада сеньйорів" законодавчих прав не мала, але могла порушувати перед "урядом" різноманітні питання. Щоб він у своїх пропозиціях не виходив за межі інтересів ОУН, центральний "Провід" на засідання "Ради" направляв свого представника для захисту інтересів бандерівської течії ОУН.

Постійним представником від ОУН був там "Ребет" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 297).

Архівні документи розвідки та інші відомі на сьогодні матеріали й спогади очевидців свідчать про те, що проголошення Акта відновлення Української Держави стало несподіванкою для окупаційної німецької влади.

Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акта, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен.

Але перед цим був ще замах на Ярослава Стецька. У архівних документах розвідки є кілька згадувань про цю подію. Зокрема, у спецповідомленні НКДБ УРСР "Про замах на Ярослава Стецька у 1941 році" із посиланням на публікацію в газеті "Самостійна Україна" зазначається:

"Із повідомлення видно, що 9.07.41 р. близько 9 години вечора Стецько їхав автомобілем до своєї сестри, яка мешкала у Львові на вул. Войтиха № 9. Коли автомобіль зупинився за вказаною адресою, у момент виходу з автомобіля Стецька невідомим чоловіком було зроблено 4 постріли.

Жодна з куль не влучила в Стецька, але шофер його автомобіля Федір Клименко був поранений у губи.

Вжитими заходами розшуку української і німецької поліцій терориста не знайшли" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 286).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Про ті події існують різні версії. Сам Ярослав Стецько згадував, що на місці замаху знайшли польські листівки, які нібито мали засвідчити причетність до замаху поляків. Утім він сумнівався у цьому і зазначав:

"Не думаю, що поляки робили той замах, то скорше НКВД або Ґестапо, бо не мало глузду полякам його робити. А ті летючки могли бути зфабриковані або большевиками НКВД, або Ґестапом, щоб українсько-польський конфлікт виогнювати".

Невдовзі нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, зокрема маніфестації на підтримку Акта 30 червня. А вже у вересні 1941 року німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців. За гратами опинилися майже 2 тисячі осіб.

У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалили рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

В одному з архівних документів наводиться витяг із підпільної оунівської листівки "Інформатор" від 8 березня 1942 року. У ній зазначається: "В Коломиї тривають арешти тих, хто брав участь у створенні Української держави, заарештовано близько 40 осіб. У Ходорові заарештовано 3 особи, у Проскурові – 2, в Підволочиську – 2" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 271).

Доля учасників проголошення Акта і тих, хто підтримував цю визначальну подію, склалася по-різному. Ярослав Стецько понад три роки провів у концтаборі, зокрема в так званому бункері смерті, у надзвичайно суворих умовах. Але своїх переконань і планів щодо створення Самостійної Соборної Української Держави не змінив.

 

Згадуючи про ті події, він у повоєнний період писав: "Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...".

Акт 30-го червня засвідчив, що українські патріоти-державники намагалися використати будь-який шанс, даний історією, щоб зробити Україну незалежною.

Іван Дзюба: високий інтелектуал з донецьких степів

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.