Проголошення Акта відновлення Української Держави в архівних документах розвідки

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

В архіві Служби зовнішньої розвідки України зберігається низка документів, які висвітлюють окремі обставини, пов'язані з проголошенням 30 червня 1941 року у Львові Акта відновлення Української Держави.

Документи радянських спецслужб, які стосуються тих подій, пов'язані з особою Ярослава Стецька – провідного ідеолога Організації українських націоналістів. Справу на нього співробітники НКВД завели у 1940-ві роки. Водночас у агентурних повідомленнях, довідках, протоколах допитів свідків, меморандумах фрагментарно відображена його діяльність, починаючи ще з юнацтва.

Так, у одній із довідок зазначається, що "Стецько Ярослав Семенович, 19.01.1912 року народження, уродженець Тернопільської області, українець, з вищою освітою (закінчив юридичний факультет Львівського університету і вищу політичну школу в Берліні), колишній професор Львівського університету, мешкає в місті Мюнхені (точна адреса невідома), оунівські псевдо "Зиновій Карбович", "Орач", "Белендіс", "Басмач" та ін." (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 4. – Арк. 268).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Далі йдеться про те, що націоналістичною діяльністю він займався з юнацьких років і у 1932–1933 роках був референтом політичного відділу Крайового проводу ОУН "Галичина". Був редактором підпільних видань. У 1936-му засуджений польським судом до п'яти років ув'язнення.

У 1937 році за амністією звільнений, після чого виїхав до Італії. Перебуваючи в еміграції, був обраний членом Проводу ОУН і займав становище ідеологічного референта відділу пропаганди.

Після розколу в ОУН у 1940 році приєднався до бандерівців і увійшов до складу Центрального проводу ОУН, обійнявши посаду заступника Степана Бандери і керівника політичної референтури.

Ці відомості були вагомими підставами для органів НКВД, щоб взяти Ярослава Стецька в активну агентурно-оперативну розробку. У процесі цієї розробки справа наповнювалася різноплановими документами, серед яких особливе місце зайняли відомості, які стосувалися подій 30 червня 1941 року.

"В 1941 році Стецько прибув до окупованого німцями м. Львова, – зазначається у довідці, – де за дорученням "проводу" ОУН сформував т. зв. "Український уряд", а 30 червня проголосив створення "Самостійної Соборної Української Держави" і оголосив склад "уряду".

Події того дня історики, спираючись на різні джерела, нині відтворили ледве не погодинно. Загальновідомим є текст самого "Акта відновлення Української Держави".

У ньому проголошувалося відновлення Української держави і звучав заклик до українського народу боротися за суверенну владу на всіх національних землях, а також йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві.

 
Ярослав Стецько

У одному з перших декретів, підписаних Степаном Бандерою, зазначається: "Як Провідник Організації Українських Націоналістів, що керувала і вела боротьбу українського народу за Соборну Українську Державу і на цьому шляху поклала безчисленні жертви, – назначую:

Головою Краєвого Правління Західних Областей України заступника Провідника ОУН Ярослава Стецька. Голова Краєвого Правління Західних Областей України покличе решту членів Краєвого Правління Західних Областей України.

Бажаю успіхів і витривалості в боротьбі і праці на новому етапі.

Висловлюю надію, що вже незабаром на цілій Українській землі мати будемо свою власну владу, Українську Державу.

Слава Україні" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 51).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

З-поміж архівних документів розвідки увагу привертають, крім вище зазначених, також матеріали про подальший перебіг подій і наступні кроки українського уряду.

Так, емоційний стан людей, що зібралися з нагоди проголошення Акта, відображено у "Звіті національних зборів українців Західної України, які відбулися дня 30 червня 1941 р.". У ньому зазначається: "Всі присутні бурею оплесків і сльозами радости вітали стоячи цю велику історичну хвилину та відспівували потім Національний Гимн" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 47).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

У "Звіті відомостей про початки державності на західноукраїнських землях" йдеться про те, що відбувалося 1 липня і в наступні дні: "Після важких часів московської змори дається відразу чути свіжий подих вільного життя і бадьорий ритм багатонадійної праці.

На місцях організується українська влада…, край організується, всюди відбуваються народні віча. Поки що не можуть вони бути масові, бо перешкоджає тому існуючий воєнний стан" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 3. – Арк. 86). Цей звіт зберігається у пакеті з написом "Трофейні документи".

У матеріалах справи є оригінали документів про призначення Я. Стецьком членів тимчасового Українського Державного Правління, тобто уряду, зокрема генерала Всеволода Петріва, якому було доручено "вести ресорт військових справ".

Це документ від 5 липня 1941 року, виконаний на бланку з написом "Український уряд", скріплений підписом Я. Стецька і печаткою "Українське Державне Правління". Того дня було оголошено персональний склад Правління.

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Як свідчать документи, нарівні з урядом існувала і так звана "Рада сеньйорів". Про це йдеться у протоколі допиту співробітниками НКДБ УРСР від 25 серпня 1944 року Михайла Степаняка. Той свого часу входив до цієї структури і був у ній заступником Лева Ребета, постійного представника від ОУН. Ось що він свідчив під час допиту:

"У другій половині липня 1941 року, після створення "Державного правління", тобто Уряду Української самостійної держави на чолі з першим заступником Бандери – Стецьком, була також створена так звана "Рада сеньйорів", яка мала відображати велич одностайності і єдності народу з урядом Стецька, у зв'язку з чим до цієї "Ради сеньйорів" увійшли винятково старійшини серед так званих авторитетів, представників політичних, громадських і культурно-просвітницьких організацій та закладів.

"Рада сеньйорів" законодавчих прав не мала, але могла порушувати перед "урядом" різноманітні питання. Щоб він у своїх пропозиціях не виходив за межі інтересів ОУН, центральний "Провід" на засідання "Ради" направляв свого представника для захисту інтересів бандерівської течії ОУН.

Постійним представником від ОУН був там "Ребет" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 297).

Архівні документи розвідки та інші відомі на сьогодні матеріали й спогади очевидців свідчать про те, що проголошення Акта відновлення Української Держави стало несподіванкою для окупаційної німецької влади.

Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акта, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен.

Але перед цим був ще замах на Ярослава Стецька. У архівних документах розвідки є кілька згадувань про цю подію. Зокрема, у спецповідомленні НКДБ УРСР "Про замах на Ярослава Стецька у 1941 році" із посиланням на публікацію в газеті "Самостійна Україна" зазначається:

"Із повідомлення видно, що 9.07.41 р. близько 9 години вечора Стецько їхав автомобілем до своєї сестри, яка мешкала у Львові на вул. Войтиха № 9. Коли автомобіль зупинився за вказаною адресою, у момент виходу з автомобіля Стецька невідомим чоловіком було зроблено 4 постріли.

Жодна з куль не влучила в Стецька, але шофер його автомобіля Федір Клименко був поранений у губи.

Вжитими заходами розшуку української і німецької поліцій терориста не знайшли" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 286).

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Про ті події існують різні версії. Сам Ярослав Стецько згадував, що на місці замаху знайшли польські листівки, які нібито мали засвідчити причетність до замаху поляків. Утім він сумнівався у цьому і зазначав:

"Не думаю, що поляки робили той замах, то скорше НКВД або Ґестапо, бо не мало глузду полякам його робити. А ті летючки могли бути зфабриковані або большевиками НКВД, або Ґестапом, щоб українсько-польський конфлікт виогнювати".

Невдовзі нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, зокрема маніфестації на підтримку Акта 30 червня. А вже у вересні 1941 року німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців. За гратами опинилися майже 2 тисячі осіб.

У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалили рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

В одному з архівних документів наводиться витяг із підпільної оунівської листівки "Інформатор" від 8 березня 1942 року. У ній зазначається: "В Коломиї тривають арешти тих, хто брав участь у створенні Української держави, заарештовано близько 40 осіб. У Ходорові заарештовано 3 особи, у Проскурові – 2, в Підволочиську – 2" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 271).

Доля учасників проголошення Акта і тих, хто підтримував цю визначальну подію, склалася по-різному. Ярослав Стецько понад три роки провів у концтаборі, зокрема в так званому бункері смерті, у надзвичайно суворих умовах. Але своїх переконань і планів щодо створення Самостійної Соборної Української Держави не змінив.

 

Згадуючи про ті події, він у повоєнний період писав: "Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...".

Акт 30-го червня засвідчив, що українські патріоти-державники намагалися використати будь-який шанс, даний історією, щоб зробити Україну незалежною.

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.

Харківська епопея Павла Шандрука

Постать українського військового, генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука доволі відома. Герой Української революції та вересневої кампанії 1939 року. Генерал-полковник в еміграції та командувач Української Національної Армії. У 1965 році польський еміграційний уряд нагородив Шандрука вищим військовим відзначенням – срібним орденом "Віртуті Мілітарі". Перелік звитяг цієї непересічної постаті можна ще довго продовжувати. Та чи все нам відомо про його ранню біографію? У пропонованому Вам матеріалі розповідається про харківський період та службу в поліції, ймовірно, того самого Павла Шандрука.