Василь Вишиваний. На вістрі інтересів розвідок у Європі

Чи повністю довіряв Василь Вишиваний своїм ад’ютантам? Які мав контакти зі Скоропадським, Коновальцем, Петрушевичем та іншими діячами ОУН, УНР, ЗУНР, гетьманського руху? Чому чекісти намагалися підвести до нього художника Миколу Глущенка? Навіщо він налагоджував зв’язки з англійською, французькою, румунською, болгарською та інших розвідками? Чим закінчилася спроба паризької резидентури радянської розвідки завербувати ерцгерцога? Дати відповідь на ці та інші запитання або принаймні з’ясувати й уточнити певні подробиці тих давніх подій дають змогу розсекречені документи із архіву Служби зовнішньої розвідки України, досі невідомі широкому загалу.

У цих документах австрійський ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен, відомий як Василь Вишиваний, постає не лише як військовий діяч, політик, дипломат, а певною мірою ще й як розвідник.

З огляду на більшість документів, зібраних у невеликій за обсягом справі, вона формувалася МҐБ УРСР у 1947 році. Саме тоді, після завершення Другої світової війни, перед радянськими спецслужбами було поставлено завдання активізувати діяльність проти закордонних центрів української еміграції та її впливових діячів. Стосовно низки відомих ще з довоєнного періоду лідерів ОУН, УНР, гетьманського руху та інших течій і організацій виносили постанови про оголошення в розшук.

Відтак за відпрацьованою схемою застосовували для цього всі агентурно-оперативні і технічні заходи, а також можливості тимчасової присутності військової радянської адміністрації і груп радянських військ на території Німеччини, Австрії та інших країн Європи.

Серед інших у поле зору радянських спецслужб потрапив Василь Вишиваний, який у той час мешкав у Відні, в англійській зоні окупації. На нього почали активно збирати інформацію. Причому низка із долучених до справи документів датована ще 1920–1930-ми роками – це витяги із довідок, агентурних повідомлень, а також деякі оригінали спецповідомлень.

Для того, щоб скласти цілісну картину так званої антирадянської контрреволюційної діяльності Вишиваного, чекісти вдалися до ретельного вивчення архівних літерних справ за минулі роки. Із розрізнених матеріалів перед ними постав образ переконаного, послідовного, затятого, із великими впливовими зв'язками борця за українські інтереси.

Вільгельм Габсбург-Лотрінґен був представником однієї з монарших династій Європи, яка на початку ХХ століття стояла на чолі Австро-Угорщини. Його батько і старший брат претендували на польський монарший престол у разі розпаду імперії. Натомість Вільгельм ще раніше зробив вибір на користь українців і українства.

 
Джерело: ГДА СЗРУ

У 1915 році він закінчив військову академію, став лейтенантом Збройних сил Австро-Угорської імперії й отримав призначення до уланського полку, більшість вояків якого були українцями. Внаслідок спілкування з ними, а також ще юнацьких подорожей гуцульськими селами він полюбив українську культуру, звичаї, пісні.

Невдовзі вивчив українську мову і навіть писав вірші українською. У 1916 році він, як депутат австро-угорського парламенту, познайомився з низкою українських політиків і почав лобіювати українські інтереси на високому політичному рівні.

Під час укладання Берестейської угоди 1918 року Вільгельм Габсбург завдяки своїм зв'язкам в австрійських урядових колах надавав суттєву допомогу українській делегації. А потім, згідно з підписаною угодою, опинився в Україні у складі німецько-австрійського військового контингенту.

На чолі одного з формувань перебував у Херсоні й Олександрівську. Там набував авторитету у місцевих мешканців, співпрацював з "Просвітою", відвідував знакові місця козацької слави, а також зблизився з деякими командирами Армії УНР, які пропонували йому долучитися до повалення гетьмана Павла Скоропадського і навіть стати на чолі Української Держави. Але цю пропозицію він категорично відхилив.

Від своїх вояків він неодноразово отримував у дарунок вишиванки, які залюбки одягав. Від них одержав і прізвисько – Василь Вишиваний, яке упродовж усього життя носив із честю.

Ці та інші біографічні відомості у матеріалах справи згадуються неодноразово і загалом не відрізняються від того, що вже відомо дослідникам. Нарівні з цим зустрічається інформація, яка, можливо, збереглася лише в архівних документах розвідки. Упродовж десятиліть вона зберігалася під грифом "цілком таємно".

Так, про те, хто і як прививав Василю Вишиваному любов до всього українського і навчав української мови, є непоодинокі згадування. У архіві ж розвідки збереглися свідчення агента МҐБ СРСР "Чабана" від 7 липня 1945 року про те, як до цього долучався Мирон Луцький (в інших документах Луцький згадується з ім'ям Остап), який після революції 1917 року в Російській імперії перейшов на службу до легіону Українських січових стрільців і невдовзі був призначений ад'ютантом Василя Вишиваного.

 
 Василь Вишиваний

"Великого князя Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного, – зазначається в документі, – Мирон Луцький навчав української мови, знайомив його з українською історією і культурою, вчив його українським пісням, танцям, знайомив його з українським життям, побутом, звичаями, з українським самогоном і дівчатами. Він супроводжував його від Збруча до Єлисаветграда, а потім – до Александровська на Дніпрі.

Показував йому руїни Запорозької Січі, куди приходили і стояли постоєм УСС. Він возив його з собою і знайомив з різними українськими діячами, агітував за цього Габсбурга, створював йому популярність в українських колах і серед українського населення" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 87).

У документі також зазначається, що невдовзі Василь Вишиваний через низку причин звільнив цього ад'ютанта. Тож до цих та інших агентурних свідчень слід ставитися обережно, оскільки вони можуть з певною часткою суб'єктивізму відображати тогочасні події.

Як і до заяви іншого ад'ютанта – Рудеж Ларішенка (також згадується як Едуард Ларіченко) до Народного комісаріату закордонних справ УСРР з приводу контактів із Вишиваним. Документ датований 17 червня 1932 року, коли Ларішенко вже повернувся із-за кордону в Україну з наміром, як він зазначав, "працювати в лавах українського пролетаріату".

У заяві він писав, що з Вільгельмом Габсбургом-Лотрінґеном познайомився на початку 1915 року, коли ерцгерцог прибув до Львова для подальшого проходження служби в 4-й кавалерійській дивізії, де Ларішенко уже перебував у офіцерському чині. Нібито вони одразу потоваришували і в подальшому підтримували тісні контакти.

У період національно-визвольних змагань Ларішенко воював у лавах Української галицької армії (УГА). А Василь Вишиваний, із його слів, тоді за наполяганням керівництва уряду ЗУНР тимчасово перебував у монастирі святих Василіан в Бучачі, щоб своєю присутністю не викликати невдоволення з боку країн Антанти до того, що відбувалося на західноукраїнських землях.

Тобто він усвідомлював, що в той період через нього ЗУНР може мати певні проблеми, тому виїхав у добровільне інтернування.

 
Василь Вишиваний 
Джерело: ЦДАГО

Подальші кілька місяців життя Василя Вишиваного навесні та влітку 1919 року дослідниками описуються по-різному. Зокрема, є згадування, що після піврічного проживання у монастирі його у червні під час мандрівки Карпатами заарештували румуни, протримали три місяці в полоні й відпустили. І цьому нібито посприяло керівництво Української Народної Республіки.

В архівних документах розвідки ця "мандрівка" Карпатами замальовується по-іншому. Сам Василь Вишиваний у протоколі допиту слідчим МҐБ УРСР від 14 квітня 1948 року пояснив, що мав намір дістатися до Австрії через румунську територію, але на кордоні був заарештований румунами. Після звільнення нібито попросив, щоб його повернули до України.

В іншому архівному документі неназване джерело викладає таку версію: "Коли Східну Галичину окупувала Польща в 1919 р., Вишиваний перейшов до Румунії в надії, що румунська королева, теж його своячка, дасть йому якусь опіку і допомогу, але румунський генеральний штаб поставився вороже до Василя Вишиваного із-за його зносин з українцями.

Його інтерновано, а після дозволено приїхати в Кам'янець-Подільський. Тут Петлюра зробив його полковником при генеральному штабі" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 87).

А у свідченнях ад'ютанта Ларішенка йдеться про те, що у березні 1919 року Василь Вишиваний заручився дозволом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича на свого роду розвідувально-диверсійний похід у тил румунських військ, які у той час зайняли Гуцульщину. Метою цієї вилазки, як зазначається в документі, була організація повстання місцевого населення у разі активізації військових дій.

"Ми перейшли вночі румунські рубежі, – свідчив Ларішенко, – заховавши попереднього автомобіль, і, просуваючись увесь час вночі, прибули на околицю Жаб'є. Там ми перевдягнулися в селянський одяг і упродовж 5 тижнів ходили від хати до хати. У зв'язку з тим, що на той час знайшли автомобіль, скрізь розвісили наказ румунського командування про наш арешт і нагороду тому, хто нас видасть.

Коли так минуло 5 тижнів, нам уже набридло, і ми прийшли в Жаб'є, де на дверях церкви прочитали наказ про наш арешт. На другий день зелених свят нас упізнав управитель маєтностей графа Скарбка і виказав нас румунській команді. Ми ночували тоді в будинку священика. Близько третьої години ранку дві румунські сотні з вісьмома кулеметами оточили будинок і захопили нас.

Під значною охороною нас відвели в Кальдурушани, де тримали під арештом три місяці. Потім під охороною нас повернули в Україну" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 11).

 
Джерело: ГДА СЗРУ
 
Джерело: ГДА СЗРУ
 
Джерело: ГДА СЗРУ
 
Джерело: ГДА СЗРУ

Ад'ютант Ларішенко був поряд з Вишиваним ще понад десять років, аж до початку 1930-х. Увесь цей час ерцгерцог всіляко довіряв йому. Зокрема, ад'ютант, за його письмовими свідченнями, ще наприкінці 1919 року роздобув Вишиваному дозвіл на виїзд до Австрії, коли той перебував у Будапешті і тяжко хворів.

Тоді ж нібито він із ризиком для життя пробрався через Румунію до Відня і вручив Володимиру Винниченку листа від Вишиваного з інформацією про плани польського наступу.

Він разом із Вишиваним брав безпосередню участь у переговорах із новим угорським керівництвом, "щоб включити до складу армії Угорщини, яку саме створювали, близько 30 000 українців, як окреме формування, задля перешкоджання тому, щоб Галичина і Волинь знову стали польськими". Але з цього нічого не вийшло.

Також він нібито небезуспішно їздив до тодішнього міністра оборони Польщі Юзефа Пілсудського, щоб той клопотав перед батьком Вишиваного, що мешкав у польському Живці, про матеріальну допомогу синові.

Натомість у довідці НКВД "Про Василя Вишиваного" від 25 липня 1934 року зазначається, що Вишиваний під час приїзду з Парижа до Відня і гостювання у свого знайомого барона Візнера "сварив свого колишнього ад'ютанта Едуарда Ларіченка, пояснюючи, що він змушений був його звільнити, оскільки паризька префектура надала докази, що Ларіченко працює на Совєти".

Документи, зібрані в архіві розвідки, відображають не увесь життєвий шлях Василя Вишиваного, а здебільшого його перебування поза межами України у 1920–1930-ті роки.

Чекістів більше цікавило те, чи він і надалі відстоюватиме ідею існування України як самостійного державного утворення, чи матиме амбіції, щоб виставляти свою кандидатуру на чолі української еміграції і які зусилля докладатиме для цього, маючи широке коло впливових знайомих у Європі, чи плануватиме якісь акції проти СРСР. Тобто у відстеженні його дій до уваги бралося все, що підпадало під поняття "антирадянська контрреволюційна діяльність".

 
Василь Вишиваний 
Джерело: ЦДАГО

"Після розгрому петлюрівської армії, – зазначається в одній із довідок, – Вишиваний переїхав до Відня, де в 1921–1922 рр. заснував комітет для проведення розвідувально-підривної роботи, спрямованої проти Радянського Союзу.

До комітету увійшли відомі українські націоналісти Полтавець-Остряниця, Бутенко Петро, Біберович, крім того, було залучено багато осіб для співробітництва у військових, політичних і редакційних справах" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 98). Це було так зване Українське національне вільнокозацьке товариство.

Згадується, що на цю діяльність він отримував значні субсидії від угорських і німецьких кіл, на які почав видавати газету "Соборна Україна", організовувати інші заходи. Але невдовзі через протиріччя комітет довелося ліквідувати.

Про ті події у деяких дослідженнях зазначається, що Вишиваний погано орієнтувався в політичних інтригах української еміграції, але через деякий час нібито розібрався, що його просто використовують, тому з 1922 року практично не вів жодної політичної діяльності.

Натомість документи із архіву розвідки свідчать про інше – про те, що він ніколи не припиняв займатися українськими справами. В одній із довідок, датованих 1926 роком, зазначається, що Вишиваний докладає певних зусиль "серед королівських дворів Іспанії, Англії та Італії для отримання підтримки в своїх планах створення королівства в Україні. Як би до цього не ставилися, але факт той, що Вишиваний разом з колишнім послом УНР Полетикою і своїм ад'ютантом Ларошенком виїздив до Мадрида, Лондона і Рима у вищезазначених справах" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 2).

В іншому документі йдеться про участь Вишиваного у гетьманському з'їзді прихильників Павла Скоропадського в Мюнхені у 1927 році. Це копія листа консула УНР в Мюнхені Василя Оренчука від 20 жовтня 1927 року на адресу міністра закордонних справ УНР, перехопленого чекістами. У ньому зазначається, що на з'їзді українське питання було головним.

Під час його обговорення гетьманці багато говорили про можливу федерацію з Росією. "Лише один Василь Вишиваний, – зазначається в листі, – відстоював самостійність України. Вишиваний запропонував також тезу соборності українських земель, прийняту з'їздом…" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 3). 

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Про розбіжності у поглядах Василя Вишиваного і Павла Скоропадського йдеться і в низці інших архівних документів. При цьому в довідках ҐПУ–НКВД зазначається, що ерцгерцог нібито піддавав критиці гетьмана в англійських та італійських урядових колах, доводячи, що в Україні він непопулярний і що виступи гетьманських прихильників проти радянської влади приречені на провал, бо не будуть підтримані українцями.

Крім цього, акцентується увага на тому, що Вишиваний активізував діяльність в Англії та Італії, звідки розраховує отримати кошти для організації перевороту в Україні. "Місцем його перебування, – повідомляється, – нині є Париж і його околиці. Під Парижем придбана вілла, яка є місцем явки для всіх його агентів".

У документах, датованих 1930-ми роками також йдеться про активізацію діяльності Вишиваного. Так, у листі із Харкова на адресу Іноземного відділу ОҐПУ СРСР в Москві від 9 квітня 1933 року зазначається:

"Наше закордонне джерело в Румунії, відомий Вам "Теплов", повідомляє, що румунська розвідка отримала листа від Василя Вишиваного (колишн. принц Габсбурзький – претендент на гетьманат України), в якому той пропонує свої послуги Румунії і просить дозволу перекидати через рум. кордон свою агентуру для проведення роботи в Україні.

Натомість Вишиваний обіцяє надавати румрозвідці військову інформацію цієї агентури. Румуни від цієї пропозиції не відмовилися, і Бухарест переслав листа Вишиваного Чернівецькому Центру "А" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 15).

У матеріалах архівної справи є повідомлення про зв'язки Вишиваного з болгарською розвідкою і про те, що в проведенні розвідувальної роботи проти СРСР він користувався підтримкою польських військових кіл.

За цими повідомленнями ҐПУ може скластися враження, що Вишиваний у той період те й робив, що постійно засилав агентуру на радянську територію, займався розвідувальною діяльністю, мав для цього власну розгалужену мережу. Насправді, чекісти навмисне перебільшували у своїх висновках, як це робили неодноразово, щоб продемонструвати зростання загрози із-за кордону і виправдати посилення репресивних заходів всередині країни.

 
Василь Вишиваний 
Джерело: ЦДАГО

Тим часом занепокоєння чекістів стосовно контактів Вишиваного з лідерами ОУН мало під собою реальне підґрунтя. У одній із довідок зазначається, що станом на 1933 рік зафіксовані його зв'язки з ОУН і особисто Євгеном Коновальцем, а також Миколою Сціборським, Віктором Курмановичем, Миколою Капустянським, Петром Кожевніковим.

В іншій йдеться про те, що під час спілкування з Коновальцем Вишиваний захоплювався роботою генерала Олександра Удовиченка і наполягав на залученні його до роботи.

Про таку співпрацю згадується і в архівній справі на Є. Коновальця. У спецповідомленні Іноземного відділу УҐБ НКВД УСРР від 23 червня 1935 року "Організація українських націоналістів" зазначається:

"Постановою липневої конференції 1933 р. при "вождеві" створений військовий штаб ОУН… На чолі штаба стоїть Коновалець. Членами штабу є генерал-хорунжий Віктор Курманович, Антон Краус, Василь Вишиваний…" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964.– Т. 1. – Арк. 57).

Про контакти Василя Вишиваного з Євгеном Коновальцем більше йдеться у архівній справі-формулярі на представника ОУН у Лондоні Євгена Ляховича. У ній є документ, датований липнем 1936 року, який свідчить про те, що чекісти спеціально давали одному з агентів в українських емігрантських колах завдання: "дізнатися, чи підтримують вони нині зв'язок один із одним і які між ними існують стосунки".

На виконання цього завдання, як свідчить архівний документ, агент двічі зустрічався з Вишиваним і від нього дізнався, що той знайомий з Коновальцем ще з часів Першої світової війни.

"Кілька років тому, – йдеться в повідомленні, – Коновалець неодноразово відвідував його в Парижі. Коновалець просив Василя Вишиваного зконтактувати його (Коновальця) з японцями, що Василь Вишиваний і зробив, причому він познайомив Коновальця з тодішнім японським радником посольства в Парижі бароном Іто" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9860.– Т. 2. – Арк. 172).

 
Євген Коновалець

Тож є певні підстави вважати, що Вишиваний мав причетність до проведення таємної, почасти розвідувальної діяльності в інтересах українських закордонних організацій.

А ще, як йому інкримінували в матеріалах слідства, – в інтересах французької і англійської розвідок. Відтак у тих умовах, в яких перебував ерцгерцог, і в тих ситуаціях, до яких за велінням долі мав стосунок, він просто приречений був діяти ще й як розвідник.

Є згадування про Василя Вашивиного і в справі на визначного художника Миколу Глущенка, який у 1930-ті роки діяв у Франції як агент радянської зовнішньої розвідки. У тих матеріалах зазначається, що перед поверненням Глущенка до СРСР йому у жовтні 1934 року давали завдання поновити контакти з провідними діячами української еміграції.

З-поміж інших йшлося про Василя Вишиваного, з яким той був знайомий. Але при цьому рекомендували не нав'язувати себе, щоб не викликати зайвих підозр. Про перебіг зустрічі, якщо вона відбулася, інформації у матеріалах справи немає. Водночас у одному з документів Іноземного відділу НКВД СРСР зустрічається така фраза: "План резидентури про підставу "Художника" Вишиваному ми санкціонували".

Ці уривчасті відомості могли свідчити про те, що паризька резидентура радянської розвідки розробляла низку заходів, в яких Вишиваний був як об'єктом, так і суб'єктом оперативної зацікавленості. Розгадку цієї історії знаходимо безпосередньо у одному з документів від 20 вересня 1947 року під назвою "Довідка на Вишиваного Василя".

У ній зазначається: "У 1935 році паризькою резидентурою ГУҐБ НКВД СРСР Вишиваний розроблявся на вербування". Але, вочевидь, різні заходи із вивчення, ідеологічної обробки і підстав із залученням наявної агентури в його оточенні, про що в архівних документах інформації немає, не дали очікуваного результату.

Тож висновок зроблено такий: "Від вербування і подальшого використання Вишиваного вирішено було відмовитись" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 100).

 
Джерело: ГДА СЗРУ
 
Джерело: ГДА СЗРУ
 
Джерело: ГДА СЗРУ

 

 
Джерело: ГДА СЗРУ

Стеження, яке розгорнули за Василем Вишиваним радянські спецслужби після Другої світової війни, зокрема за активної участі СМЕРШ – військової контррозвідки, свідчили про те, що вже йшлося про нейтралізацію і припинення його антирадянської діяльності.

Хоча він публічно проти політики СРСР особливо й не виступав. Але його контактів з керівниками ОУН було достатньо для того, щоб вважати ворогом радянської влади.

У підсумковій довідці із архівної справи зазначається: "За останніми закордонними відомостями відомо, що в 1946 р. Вишиваний перебував у Баварії під покровительством американської влади, продовжуючи підтримувати тісний зв'язок з керівними діячами ОУН, зокрема, з керівником політичної референтури Проводу Закордонних частин ОУН-бандерівців Прокопом Мирославом.

Це дає підстави вважати, що Василь Вишиваний і нині має великі зв'язки серед керівництва ОУН і сам особисто проводить активну антирадянську діяльність" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6944.– Т. 1. – Арк. 100).

На підставі цих висновків, як свідчать архівні документи, 18 вересня 1947 року МҐБ УРСР порушило перед Першим головним управлінням (зовнішня розвідка) МҐБ СРСР питання про арешт Вишиваного і його етапування до Києва для проведення слідства і засудження.

Чому ця дата фігурує в справі, невідомо, бо ще 26 серпня 1947 року Вишиваного викрали працівники СМЕРШ в англійській зоні окупації Відня і доправили до Карлсбадської в'язниці, де велося попереднє слідство. Напевне, у такий спосіб хотіли певним чином унормувати процесуальні дії. Тож у слідчих документах датою арешту є 22 вересня.

За два місяці до цього радянські спецслужби так само таємно викрали українця Романа Новосада, студента Віденської музичної академії, через якого Вишиваний намагався поновити контакти з ОУН.

Невдовзі обох доставили до Києва, до Лук'янівської в'язниці. Згідно за матеріалами слідства, які знаходяться в інших державних архівах, Василь Вишиваний був звинувачений у зв'язках із ОУН, співробітництві з французькою і англійською розвідками.

 
Вільгельм Габсбург-Лотрінген у в'язниці 
Джерело: ЦДАГО

МҐБ УРСР закінчило слідство у травні 1948 року. Василю Вишиваному винесли вирок – 25 років ув'язнення у Володимирській тюрмі у Москві. Але до місця відбуття покарання він не потрапив.

18 серпня 1948 року після різкого погіршення стану здоров'я помер у лікарні Лук'янівської в'язниці. Місце його поховання досі невідоме.

Так драматично завершився життєвий шлях австрійського ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена на його духовній Батьківщині – Україні.

Принцип доміно. З чого почалася Велика Війна

Сім пострілів сербського студента Гаврила Принципа призвели до початку Першої світової війни. Але чому вбивство спадкоємця престолу Габсбургів мало такі катастрофічні наслідки для всього людства? Хто побачив, що політичні сили розставлені, як доміно, і запустив механізм, який перекроїв карту Європи?

Скаутське братерство Литви та України

На початку ХХ століття уся Литва і значна частина України перебувала під кількасотлітньою російською окупацію. Українцям, до певної міри, пощастило більше, бо частина українських земель входила також і до складу Австро-Угорської імперії, під більш демократичною владою, керованою з Відня австрійським імператором (цісарем). Саме тому український скавтинг зміг організуватись у 1911 році

Капітуляція Петра І, пенсія Кримському хану і боротьба за незалежність України

В 1700 році московити мали обрати нового патріарха. Замість цього Петро І відміняє патріархат і планує стати найвищим цивільним і релігійним лідером країни. Він оголошує себе рятівником християнського світу від ворогів Господа в Османській імперії. Вимагає передати йому ключі від Храму Гробу Господнього та інших святих місць в Єрусалимі. Коли йому це не вдається — він вирішує захопити Константинополь, щоб привласнити місто з витоками православ‘я, підкорити Візантійську імперію і отримати статус «Третього Риму». Мріє отримати титул імператора і бути похованим у Софійському соборі в Константинополі

Ватикан, витоки східної політики та війна в Україні

Католицька Церква свідомо визначила Східну політику, маючи дві можливості: або гостро протиставитися комунізму і «героїчно загинути» на тих землях, або «в динамічно змінній ситуації у світі шукати більш ефективних шляхів, які б привели до кінцевої перемоги»