За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

У лавах Українських січових стрільців

Розсекречена справа на Василя Хомяка в Галузевому державному архіві СЗР України дає змогу внести ясність у низку питань стосовно його біографії, яка досі в різних джерелах трактувалася по-різному. Зокрема, про його перебування разом з Євгеном Коновальцем у російському таборі для військовополонених під Царицином упродовж 1916–1917 років, про командування дивізією в Армії УНР тощо.

В автобіографії, написаній 7 червня 1941 року для вступу кандидатом у члени ВКП(б), Василь Володимирович Хомяк повідомляв про себе такі відомості. Народився 13 грудня 1897 року у с. Верхня Войнилівського району Станіславської (нині – Івано-Франківської) області у багатодітній родині. У сім'ї було 12 дітей. Батько працював сільським кравцем. Грошей на навчання всіх дітей не вистачало.

Відтак Василь закінчив лише народну школу і в 1912 році разом із сестрою подався на заробітки до Німеччини, де влаштувався коногоном у копальнях вугілля. З початком Першої світової війни у 1914 році його вислали до Австрії, де він у 17-річному віці вступив до підрозділу Українських січових стрільців. Про це він писав так: "З малих років мене в школі і старші браття виховували в націоналістичному дусі і я вступив до УСС (Українські січові стрільці)".

 
Василь Хомяк

На фронті Василь Хомяк брав участь у бойових діяв, був підстаршиною, отримав поранення і під час лікування та відпустки здав екстерном екзамени за 5 класів гімназії. "Після відпустки мене знов післали на фронт, – зазначав він, – і в серпні місяці 1916 року я попав в полон до росії і був у лагері полонених в Маріуполі до 1918 р."

У таборі, за його словами, він отримав листа від Андрія Мельника, в якому той радив тікати до Києва, де Євген Коновалець при Центральній Раді організовував корпус УСС. Після втечі з табору він восени 1918 року вступив до цього формування, де "був в ранзі хорунжого командіром сотні до вересня 1919 року, брав участь в боях проти Червоної армії" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 2. – Арк. 116–117).

Відтак, очевидно, що він не перебував з Євгеном Коновальцем у таборі для військовополонених у Царицині, не був його заступником у корпусі УСС і не командував у той період дивізією, як про це стверджувалося досі у різних джерелах і дослідженнях за відсутності документальних свідчень. Автобіографія і власноруч заповнена анкета кандидата в члени ВКП(б) свідчать про інше.

 
 

Про обставини знайомства Василя Хомяка з Євгеном Коновальцем йдеться в одній із його агентурних доповідей, які він тоді підписував псевдонімом "Лебедь". У ній зазначав, що з Коновальцем познайомився вже у Києві.

"Близько з ним я познайомився, – повідомляв він, – через начальника штабу СС Мельника Андрія, з яким я був близько знайомий ще з 1914 р. з полку УСС Австрійської армії, а я в нього був командиром чоти" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 28).

У цій доповіді Василь Хомяк акцентував увагу на тому, що Є. Коновалець його близько знав і довіряв йому відповідальні завдання. Зокрема, після повалення Гетьманату той доручив йому вести переговори з отаманом Зеленим, який тоді виступив проти Директорії.

В іншому випадку восени 1919 року відправив його на чолі делегації до штабу частини Червоної армії, яка стояла під Бердичевом й складалася здебільшого з українців і з українцем на чолі. Мав завдання схилити командування цієї частини спільно воювати проти більшовиків і денікінців. Цю місію він виконав успішно. Відтак, як зазначав у доповіді, "1200 штиків приєдналися до Армії УНР".  

Євген Коновалець у революційну добу 1917—1921

Після поразки Директорії УНР Василь Хомяк опинився в еміграції на території Польщі. Про той період свого життя він в автобіографії писав так:

"…Полк СС (січових стрільців – прим.), в якому я був, поляки роззброїли і інтернували всіх, у тому числі мене, в лагер у Луцьку, а потім перевели до Львова. Зі Львова за допомогою Коновальця і Мельника я втік на Чехо-Словаччину.

В липні місяці 1920 р. мене Мельник Андрій визвав до Праги і запропонував мені їхати до Галичини на повстання проти поляків під націоналістичним прапором. Я поїхав і брав участь у повстанні на Калушчині.

В вересні місяці 1920 року в зв'язку з переслідуванням мене поляками Коновалець і Сушко запропонували мені перебратися на Східну Україну, але дали мені завдання проводити там націоналістичну роботу. Я погодився і Сушко переправив мене через кордон на Радянську Україну. Коли я дібрався на Радянську Україну, я поступив у Червону армію в 45 див. 401 полк, де був командіром роти" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 2. – Арк. 116–117).

 

В інших своїх повідомленнях Василь Хомяк пояснював, що перед від'їздом отримав інструкції гуртувати навколо себе відданих українській справі січових стрільців, створювати підпільні осередки і бути готовим у певний час підняти повстання проти більшовицької влади, а також за можливості вступати до лав Червоної армії і там проводити відповідну роботу й чекати подальших вказівок.

"Перебіжчик"

Як свідчать архівні документи, спочатку Василь Хомяк справді діяв за наміченим планом. У Волочиську його перестрів загін червоної кінноти і доправив у особий відділ. Після з'ясування всіх обставин відправили до Вінниці в розпорядження Головного запасного куреня, який складався переважно з галичан і колишніх січових стрільців. А оскільки Українська галицька армія у той період об'єдналася з Червоною армією, то ніяких пересторог проти зарахування його і призначення командиром роти чи то сотні, не було.

Упродовж осені 1920 – зими 1921 року, як стверджував В. Хомяк, він з однодумцями намагався формувати підпільні п'ятірки, мав контакти з колишнім старшиною УСС Осипом Думіним, з повстанським отаманом Іваном Трейком. Але після поразки Другого зимового походу на чолі з генерал-хорунжим Армії УНР Юрком Тютюнником і розриву Червоної української галицької армії з більшовиками ситуація змінилася. У той період чекісти розкрили низку повстанських комітетів, зокрема в Києві й Умані, почалися арешти.

"Тоді дехто з бувших старшин, – зазначав він у одному з повідомлень, – втік за кордон (Долинський, Думін), а майже всіх бувших старшин, в тім числі і мене, з галполку Київський Особ. Відділ арештував і продержавши півроку випустив, але з армії звільнили. Причини арештів, хто іменно все це видав, точно встановити не можна" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 6. – Арк. 45).

Про подробиці вербування Василя Хомяка чекістами у архівних документах відомостей не виявлено. Лише зазначається, що він перебував у агентурному апараті з 1921 року. Водночас у анкеті він вказував, що в Червоній армії служив з 1920 по 1922 рік. Тобто ще до звільнення з лав армії або під час перебування у в'язниці, що вірогідніше, його схилили чи змусили до співпраці. А в автобіографії Василь Хомяк про це писав так:

"Я скоро переконався в тій клеветі на Радянську владу і Комуністичну партію, якою нас там кормили, побачив я за що робітничий клас під проводом Комуністичної партії більшовиків бореться і прийшов до переконання, що мені не по дорозі з укр. націоналістами.

В 1921 році я зв'язався з органами Чрезвичайної комісії і по її вказівкам, а потім за вказівками НКВД зачав вести борбу з ворогами Радянської влади" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 2. – Арк. 116–117).

 

Спочатку, упродовж 1922–1923 років він працював інструктором військкомату в Умані, потім, до 1930 року, – фінінспектором у губернському відділі в Києві, після цього – економістом у різних організаціях у Харкові, після чого знову перебрався до Києва.

Серед архівних документів є його підписка Київському окружному відділу ГПУ, в якій він, як перебіжчик, зобов'язувався щомісяця, кожного 15-го числа, з'являтися для реєстрації і не мав права без відома ГПУ кудись виїздити чи змінювати місце проживання. Відтак "перебіжчик" мав офіційні підстави й пояснення перед близькими і знайомими для контактування зі своїми кураторами-чекістами.

У ролі "дядька" Павла Судоплатова

На першому етапі чекісти використовували Василя Хомяка для оперативної розробки повстанських комітетів в Україні. В одній із довідок із цього приводу зазначається: "Брав участь у розробці крупних повстанських організацій – повстанкомів і банд: Білоцерківської, Уманської, Черкаської, Козачої ради, банди "Чорного Ворона", Гайового та інших.

За його даними репресовано низку галичан – учасників УГА – агентів іноземних розвідок. З 1928 року використовувався на закордонній роботі. У 1928 році двічі посилався до Польщі для зв'язку з агентом "Старшина"; втретє у тому ж році виїздив до Данцигу для вербування свого рідного брата. Останній від вербування відмовився" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 1. – Арк. 110–111).

 

Оскільки Василь Хомяк знав багатьох провідних діячів українського визвольного руху, які залишилися за кордоном і продовжували боротьбу за відновлення незалежності України, чекістів цікавила будь-яка інформація про них. Тож від нього отримували характеристики на Андрія Мельника, Євгена Коновальця, Романа Сушка, Дмитра Андрієвського, Михайла Матчака та інших. Але важливішою була свіжа інформація про їхні погляди і плани. А про це можна було дізнатися лише із безпосереднього спілкування.

Відтак в надрах ГПУ УСРР визрів план із впровадження Василя Хомяка в Провід ОУН. У серпні 1933 року його влаштували матросом на радянський вантажний корабель, на якому він невдовзі прибув до Бельгії. Там розшукав члена Проводу ОУН Дмитра Андрієвського. Йому розповів, згідно з відпрацьованою легендою, про те, як займався підпільною роботою, про важку ситуацію в Україні, голод, репресії, арешти галичан, небезпеку того, що і його як колишнього старшину січових стрільців могли заарештувати. Мовляв, це й стало причиною втечі. Згодом зустрівся і з Євгеном Коновальцем.

Євген Коновалець у протистоянні з ҐПУ-НКВД

"За кордоном перебував понад рік, – зазначається в довідці НКВД, – зв'язався з "проводом" ОУН і особисто Коновальцем і останнім був перекинутий назад на Україну із завданням створення організації ОУН на території Радянської України. За час перебування за кордоном здобув низку цінних відомостей про структуру, становище і тактичні положення ОУН, про підготовку терористичних актів проти наших представників за кордоном, про агентуру ОУН на території СРСР та ін." (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 3. – Арк. 134).

 
 

У жовтні 1934 року агент прибув до СРСР і доповів у ГПУ, що поставлене завдання із завоювання довіри керівництва ОУН виконав. Надалі він у листах за кордон повідомляв про створення підпільної мережі і залучення до неї відданих справі осіб. Як свідчать архівні документи, сам Василь Хомяк фігурував керівником "Української націоналістичної організації". Із Проводом ОУН вів листування за визначеним кодом на підставні адреси. Свої листи писав власноруч спільно з представниками НКВД "із дотриманням стилю галицького діалекту".

Невдовзі визріло рішення ввести у розробку Проводу ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВД. На цю роль обрали Павла Судоплатова, який був родом із Мелітополя, до 1933 року проживав в Україні, працював у Харкові в ГПУ УСРР і володів українською мовою. У листах до Євгена Коновальця В. Хомяк повідомив, що до роботи в підпіллі залучив свого далекого родича, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежної України.

У своїх мемуарах Павло Судоплатов писав, що він виступав у ролі племінника В. Хомяка і комсомольця, який розчарувався у радянській дійсності. Невідомо, свідомо він подав таку дещо викривлену інформацію, чи щось уже призабув на період написання спогадів. Справжня детальна легенда "Андрія" (таке оперативне псевдо він отримав) в архівних документах подається так:

"1) Я далекий родич дружини "Лебедя" (двоюрідний брат).

2) Останнім часом працював у Харкові вчителем – викладав українську мову.

3) У комсомолі не був.

4) У Червоній армії не був – зарахований у тилове забезпечення як син куркуля.

5) Утік від переслідування Радвлади, оскільки звинувачувався у націоналістичних проявах і викладанні української мови. Внаслідок цього звільнили з роботи і взагалі заборонили викладання…" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 7. – Арк. 12).

Для закріплення цієї легенди "Андрію"-Судоплатову організували поїздку до Харкова. Там виготовили і видали паспорт на ім'я Яценка Павла Анатолійовича. В адресному столі внесли відповідні відомості про його проживання у квартирі Василя Хомяка. Той показав йому будинок і своє помешкання, а також семирічну школу, де "Андрій" нібито працював.

У червні 1935 року з Василем Хомяком провів чотиригодинну бесіду начальник Іноземного відділу ГУГБ НКВД СРСР Абрам Слуцький, який ще раз проінструктував, як діяти за кордоном, щоб мати змогу легше увійти в близьке оточення Євгена Коновальця. Для закріплення стосунків і з метою виховання агента в дусі беззаперечної любові до радянської влади і комуністичної партії А. Слуцький дав вказівку видати йому перепустку на трибуну мавзолею Леніна на фізкультурний парад. Як зазначається в одному з документів, "Лебедь" бачив усіх вождів і взагалі від параду був у захваті.

Наступного дня "утікачів" відправили до Петрозаводська. До місця переходу кордону вони йшли у формі прикордонників, щоб не привертати зайву увагу місцевих мешканців. Потім переодягнулися в цивільний одяг. Вночі 12 липня перетнули фінський кордон і за п'ять годин подолали 15 кілометрів болотистої лісової місцевості. Пізніше у своїх доповідях Василь Хомяк писав, що це далося дуже важко і просив надалі обирати легші шляхи переходу кордону.

У Фінляндії на зустрічі з представниками Проводу ОУН Дмитром Андрієвським та Омеляном Сеником В. Хомяк, згідно з легендою, якнайкраще охарактеризував "молодого націоналіста". Для цього йому рекомендували казати таке:

"…Для Проводу ОУН важливо бачити живу людину молодої української генерації, щоб за нею як за психологічним барометром робити висновки про цю генерацію. В конкретних умовах Андрій може знадобитися, оскільки йому, як уже знайомому з умовами і шляхами переходу за кордон, буде легше з цим впоратися… Але спроможності Андрія носять поки що потенційний характер. Він не спокушений у серйозності боротьби за національну справу, але загартований і в умовах більшовиків потребує пройти не лише солідну школу боротьби на прикладах живих людей, а й глибше усвідомити стимули й шляхи національної боротьби…" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 7. – Арк. 82).

 

Відтак Ваасилю Хомяку повірили. Невдовзі його повернули до СРСР, а його "вихованець", якого в середовищі ОУН прозвали Приймаком, а згодом – Павлусем, Вельмудом, Норманом, Валюхом, залишився за кордоном. Згодом йому вдалося познайомитися з Євгеном Коновальцем і встановити з ним довірчі стосунки. Вони разом їздили до Парижу і Відню, де зустрічалися з лідерами української еміграції, обговорювали плани розгортання націоналістичного підпілля в Україні.

Зрештою ПУН доручив Павлу Судоплатову бути зв'язковим з Василем Хомяком та організованим ним "підпіллям" в УРСР. Для цього він неодноразово перетинав фінсько-радянський кордон і всю здобуту інформацію доповідав керівництву НКВД СРСР.

Після того, як у кремлі ознайомилися з матеріалами про діяльність і плани Євгена Коновальця, прийняли рішення ліквідувати його. Такий задум виник у Йосипа Сталіна. Під час обговорення можливих шляхів здійснення цієї операції він зауважив, що її головна мета – ліквідувати керівника ОУН і змусити його оточення знищувати один одного у боротьбі за владу в організації.

Павло Судоплатов без жодних вагань узявся за підготовку до скоєння цього терористичного акту. У травні 1938 року він як радист радянського судна прибув із СРСР за кордон і в телефонній розмові з Євгеном Коновальцем домовився про зустріч у Роттердамі. На цій зустрічі він подарував очільнику ОУН коробку цукерок, в якій був вмонтований вибуховий пристрій. Вибух стався через півгодини після того, як Судоплатов залишив ресторан.

Запрошення на новосілля

"Добрий день, Павле Анатолійовичу.

Перш за все я Вас від душі поздоровляю з успішно закінченою справою. Що я дуже задоволений таким кінцем, то Ви про це знаєте тому, що я Вам висказувався іменно за такий кінець.

Я дуже хотів би з Вами побачитися і поговорити як в цій справі, так і в своїй особистій…

Я тепер вже днів десять нігде не працюю, але гадаю, що скоро буду працювати, в цьому мені допомагає тов. Тимошенко (На той час – начальник 5-го (розвідувального) відділу Першого Управління НКВС УРСР. – Прим.). Квартиру я теж змінив. Тов. Тимошенко дав мені таку квартиру, що мені ніколи і не снилося жити в такій квартирі. Квартира із трьох кімнат, в хорошому районі, прекрасно обмебльована, правда меблі можуть кожної хвилини забрати, але поки що не забирають, і я, користуючись ними, відпочиваю з насолодою. Хотів би дуже, щоби Ви приїхали і побачили як мене тов. Тимошенко влаштував…

22.VIII Василь"

 
ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 3. – Арк. 136

Цього листа Василь Хомяк написав Павлу Судоплатову невдовзі після завершення операції "Ставка", внаслідок чого було вбито Євгена Коновальця. Як свідчить лист, винагородою за участь у цій операції стала трикімнатна квартира в Києві на бульварі Шевченка, 11. Сім'я на той час складалася із трьох осіб – самого Василя Хомяка, його дружини й сина.

Попереднього господаря квартири у 1937 році заарештували і засудили до розстрілу з конфіскацією всього майна за "зраду батьківщині" за ст. 54–1, п. "а" Кримінального кодексу УРСР, а його дружину, як члена сім'ї засудженого, у червні 1938 року за рішенням Особливої наради НКВД СРСР вислали на п'ять років до Казахстану.

Усім тим, що за своє життя нажили "вороги народу" (повністю виправдані у 1959 році за відсутності складу злочину), почав насолоджуватися співучасник убивства Євгена Коновальця. Серед меблів були, як свідчать документи, старовинні цейсівські книжкові шафи, комин із бронзовим годинником на ньому, дубові меблі на кухні, фарфорові сервізи, срібні столові прибори, віденська качалка, піаніно, гобелени, килими, патефон та інше. 

Смерть Націоналіста. На пошану полковника Євгена Коновальця

Невдовзі постало питання про передачу цього майна, яке за рішенням суду підлягало конфіскації у дохід держави, в розпорядження господарського управління НКВД УРСР. Щоб компенсувати такі "незручності", керівництво 5 відділу УГБ НКВД УРСР, яке опікувалося Василем Хомяком, звернулося з рапортом до наркома внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова.

У ньому просило згоду на виділення агентові інших меблів із фондів відомства або "…краще всього видати "82" готівкових коштів у сумі 3 000 рублів, які, з одного боку, будуть як заохочення, на яке він цілком заслуговує, а з іншого – допоможуть йому облаштувати своє житло" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 1. – Арк. 286). На рапорті стоїть резолюція: "Наркому доповідалося. Дозволено видати 1 т. рублів". Такою загалом стала плата Василю Хомяку за участь у ліквідації Євгена Коновальця – трикімнатна квартира плюс 1 000 рублів на додаткове придбання меблів.

Водночас органи НКВД вжили заходів для зашифрування агента. З цією метою йому змінили псевдонім із "Лебедь" на "82".

Згідно з планом, затвердженим Лаврентієм Берія

Павло Судоплатов, який "поріднився" з В. Лебедем, уже не залишав його без своєї уваги. Лише ролі змінилися. Тепер куратором був "Андрій", а "Лебедь"-"82" – його підопічним. У одному з документів із москви до Києва, датованому 28 березня 1940 року, заступник начальника 5 відділу (розвідувального) ГУГБ НКВД СРСР майор держбезпеки Судоплатов зазначав, що "82" як особа, яка добре знає специфічні особливості роботи українських контрреволюційних організацій, їх кадри і методи роботи може бути корисним на Західній Україні в ролі нелегального внутрішнього резидента за українськими справами.

В НКВД УРСР погодилися з цим і організували переведення Василя Хомяка з Києва, де він на той час працював начальником відділу в "Укпромпостачмісцевпромі", до Львова на посаду заступника керівника цієї філії. А згодом він став директором філії. На новому місці почав поновлювати старі зв'язки. У зв'язку з цим доповідав, що його добре пам'ятають за активною політичною діяльністю у 1914–1920 роках і участю в боротьбі за самостійну Україну.

Після отримання цих відомостей Павло Судоплатов підготував на ім'я народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берія "План оперативного використання джерела "82" із розробки кадрів українського націоналістичного підпілля на Західній Україні на найближчий період", який був затверджений у вересні 1940 року.

Цим планом передбачалося, що "82" повинен зайняти у підпіллі одне з центральних місць і притягувати до себе найактивніших націоналістичних елементів, щоб бути посвяченим у їхню справжню діяльність, і коли нам буде необхідно, впливати на цю діяльність відповідним чином".

Василь Хомяк мав увійти в керівне ядро підпільної групи. Водночас йому відводилася роль керівника нелегальної резидентури НКВД, яка мала складатися із кадрових чекістів-українців і добре перевіреної агентури.

"Основною метою резидентури, – зазначалося далі в плані, – повинно бути: глибоке проникнення в найактивнішу частину к-р українського підпілля – ОУН, захоплення в свої руки найважливіших ділянок діяльності цієї бойової антирадянської організації і вихід з цією ж метою за кордон каналами ОУН" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 2. – Арк. 3–9).

Через побоювання, що представники ОУН можуть встановити причетність Василя Хомяка до вбивства Євгена Коновальця, його за кордон у той період не виводили. Водночас здійснювали відповідні перевірки і розробляли різні оперативні заходи, щоб убезпечити його на випадок помсти. Навіть видали за спеціальним розпорядженням пістолет, щоб міг захиститися від можливого нападу. Нарівні з цим його активно використовували на західноукраїнських теренах для одержання інформації про настрої і плани тих, хто був невдоволений діями радянської влади.

"У боротьбі з ворогами нашої батьківщини, – писав про цю діяльність в рекомендації для вступу до ВКП(б) Павло Судоплатов, – в умовах тяжких поневірянь, багато разів ризикуючи життям, тов. Хомяк проявив себе беззавітно відданим нашій партії і батьківщині непартійним більшовиком" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 2. – Арк. 114).

Кандидатом у члени ВКП(б) Василя Хомяка прийняли буквально напередодні війни. Під час перебування в евакуації він писав листи до Павла Судоплатова, в яких висловлював різні особисті прохання. Куратор і покровитель не залишав його повз свою увагу. Уже в ранзі начальника 4 Управління НКВД СРСР він підписав подання про нагородження агента орденом Червоного прапора, згадавши у тексті всі "заслуги" того, зокрема й участь в операції "Ставка" з ліквідації лідера ОУН. Відповідний указ Президії Верховної Ради СРСР був підписаний 18 травня 1942 року.

 

Невдовзі за безпосередньої участі Павла Судоплатова Василя Хомяка призначили командиром спеціальної оперативної групи НКВД СРСР "Прапор" і дали йому псевдонім "Сокіл". Опергрупа діяла здебільшого на території Рівненської області. Із небагатьох архівних матеріалів відомо, що він перебував у тилу з 22 квітня 1943 до лютого 1944 року і що його діяльність мала специфічний характер.

У одній із довідок про це зазначено таке: "За цей час "Сокіл" провів велику роботу з виявлення і розробки українських націоналістичних формувань. Завербована ним у лавах ОУН агентура передана для подальшого використання в НКГБ УРСР" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 3. – Арк. 79). А в листі до Павла Судоплатова від 10 червня 1943 року він писав: "Завтра я на днів десять відправляюсь із шістьма чоловіками в район західних областей під Рівне для одержання більш докладних відомостей про збройні відділи бандерівців" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 3. – Т. 3. – Арк. 57).

В інших документах йдеться про те, що упродовж шести місяців він вагомих результатів в агентурній розробці не досяг. Попри це був нагороджений медаллю "Партизану Вітчизняної війни" І ступеня і орденом Вітчизняної війни І ступеня. Станом на травень 1945 року Василь Хомяк перебував у розпорядженні НКГБ УРСР. А в довідці за лютий 1950 року зазначено, що "82" включений до діючої агентурно-освідомливої мережі і перебуває на особистому зв'язку у заст. Міністра держбезпеки УРСР генерал-майора тов. Дроздова, а справа його залишається в Управлінні 2-н МГБ УРСР.

Управлінні 2-н – це той підрозділ МГБ, на який покладалося завдання боротьби з рухом опору ОУН і УПА, а також із закордонними центрами українських націоналістів. Тож Василь Хомяк і після війни продовжував займатися тим, чим починав із 1921 року. А основним місцем його роботи було Міністерство місцевої промисловості УРСР, де він у 1944–1946 роках обіймав посаду члена колегії – начальника Управління постачання – Держпостачу.

 
Василь Хомяк

У 1946 році його призначили начальником управління з постачання міжнародної організації для допомоги і відновлення потерпілим у Другій світовій війні країнам (United Nations Relief and Rehabilitation Administration – UNRRA, ЮНРРА) при Раді міністрів УРСР. У справах цієї організації виїздив за кордон, зокрема до США. Після ліквідації ЮНРРА став працювати заступником голови правління Укрпромради (Української ради промислової кооперації).

Останній документ у справі датований 24 лютого 1954 року. У ньому зазначено, що Василь Хомяк, член КПРС, працює начальником Головного управління матеріально-технічного забезпечення промисловості продовольчих товарів, "Укрглавпродснаб", Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР.

Відомостей про подальшу роботу Василя Хомяка і його участь в оперативних заходах МГБ в архівних документах не виявлено. Із інших відкритих джерел відомо, що в післявоєнний період його залучали до розробки оперативних заходів по лінії уніатської греко-католицької церкви Галичини та греко-католицької церкви.

У зв'язку з цим відряджали до москви у складі робочої групи співробітників МВС УРСР, яка відпрацьовувала план відповідних заходів. Про зміну поглядів і ставлення до своїх вчинків у минулому, хоча б найменші сумніви чи визнання провини за сприяння у вбивстві свого колишнього бойового командира і побратима Євгена Коновальця жодних свідчень або навіть натяків у листах, повідомленнях, доповідях знайти не вдалося.

Петлюра без бронзи, але у кольорах

Рік 1917-й ще не був роком Симона Петлюри. Незаперечним лідером українського національного руху він став року 1919.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".