Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Галина Танюк з братами Миколою та Лесем, 1952 р.

Моя мама, Галина Степанівна Павленко (у дівоцтві Танюк), була старшою сестрою моїх дядьків – Миколи (22.01.1936 р.) та Леся (8.08.38 р.) Вона народилася 3 лютого 1931 року в місті Києві. Їй випало бути "нянькою" своїх двох братів, оскільки хлопчики з'явилися на світ значно пізніше. Восени 1943 р. родину Танюків примусово вивезли з столиці до Німеччини, де вони опинилися в трудових таборах (це була маловідома загалу окрема акція окупаційної влади, про що стало відомо з новітніх досліджень лише недавно).

Поки батьки важко працювали, Галина наглядала за молодшими голодними братами. На жаль, аж до 1991 року мама нікому не розповідала про цю родинну таємницю: вважала її "крамольною" і боялася зашкодити дітям. Лише згодом мені стало зрозуміло, чому вона, закінчивши Уманський сільськогосподарський інститут, викладала у сільській школі саме німецьку мову.

Дядько Лесь теж тоді пройшов сувору школу виживання. Про це розповів мені під час багатогодинної зустрічі у 2002 році в Києві. Він зробив для мене ксерокопію розшуканої ним справи репресованого у 1937 р. діда Миколи, якого розстріляли в Биківні. Зачитав вражаючу цитату з його допиту: "Большевизм породил фашизм, и если бы не было Ленина, то не было бы ни Гитлера, ни Муссолини…"

Попри всі ці пережиті страхіття, голод, конфісковану у 1944 р. владою столичну квартиру, у 1945 році Лесь Степанович разом з родиною повернувся в Україну, почавши життя фактично з нуля. Переїзди. Пошук помешкань, роботи. Виживання. Щоправда, менші Танюки повернулися на батьківщину батька (Волинь) з невеличким цінним "багажем" – добрим знанням німецької мови. Лесь Степанович завдяки цьому за своє життя зробив чимало перекладів творів класиків Німеччини!

Галина Павленко з чоловіком Олегом та батьками Степаном та Наталією Танюками і братом Лесем, 1954 рік

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. У Дягову надходили також вирізки з газет, журналів, де згадувалися або його режисерські роботи, або театру. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч...

У середині 1990-х років Лесь Степанович брав участь у якійсь політичній акції у Чернігові, і ми з ним на моїй "Таврії" проїхали у Дягову, до мами. На жаль, місцеві жителі добряче підкоротили цю зустріч. Почувши про приїзд відомого політика, до хати набилося чимало людей: сипалися запитання, репліки. Лесь Степанович намагався кожному докладно відповісти. Довелося мені тихенько просити непроханих гостей дати йому спокій. Аж допізна ми сиділи з дядьком за маминим частуванням.

… Ще у 1982–1983 роках я написав дві п'єси. Ясна річ, натхненником їх був наш рідний режисер, який дуже докладно писав мамі з Москви про свої театральні будні. Мама давала читати мені ці листи, коли я приїжджав у Дягову. Тому фактично дядько запалив племінника теж долучитися до захоплюючого зіркового світу театрального життя. Написані тексти я послав йому. Лесь Степанович відповів розлого. Я, звичайно, чекав на дуже схвальний відгук, але… отримав щось нейтральне, обережне. Зрештою, дякуючи цьому натяку, що це не моє, я пізніше знайшов себе в іншому (історія, дослідження Гетьманщини доби Мазепи).

Тьотя Неллі, з якою частенько листувалися в останні роки, надіслала мені у вересні 2022 р. знайдений нею тогочасний мій перший лист від 23.03. 1982 р. до дядька. Я здивувався своїй розсудливості, думкам і планам. Ось кілька рядків з нього: "Я наважився Вам написати, коли з насолодою прочитав у "Всесвіті" роман Жозефа Кесселя "Лев". Я дуже здивувався, а потім аж якось навіть розгубився, що переклад цього чудового твору зробив не хтось там, а Лесь Танюк, нашої сім'ї близький родич. (…)

Твір мене схвилював, вразив, над сторінками його думав: "Де авторська позиція? Кого він засуджує, схвалює? Чи не є проста думка  про те, що, коли у людини немає за душею  - ні захоплень, ні друзів, ні любові, життя її приречене, вона помирає живою, головним стержнем художньо-образної картини? Значить, коли твір тебе щиро, без фальші взяв в обійми – це плюс письменникові, і значить і плюс перекладачу. Отож спасибі Вам за переклад, а ще за те, що не забуваєте українську мову, що Вам  дорога українська культура, що Ви намагаєтесь внести і свою частку до неї. Оце, власне, все, що мені хотілося сказати".

Після переїзду Танюків у 1986 р. з Москви у Київ я мав можливість час від часу зустрічатися з дядьком та тьотею Неллі. Ставши редактором обласної молодіжки, я навідався у 1987 р. в Київський молодіжний театр. Згодом в 1990-их, 2000-их ми перетиналися на різних заходах у Седневі, Чернігові (навіть гостював у нашій квартирі), Києві, на двох церемоніях з відзначення Дня незалежності. Як правило, дядько Лесь спершу запитував: "Як там мама?". На жаль, матуся відійшла у засвіти в 2009 році…

Влітку 2013 я заїхав до родичів на дачу у Соколівку. Знову довго спілкувалися з дядьком, згадували родичів, обмінювалися книжковими подарунками. Я йому подарував надруковану мою наукову статтю "Родове коріння волинських Танюків (Тонюків) за етимологією прізвища (Філологічні студії. 2002. №4. С.107–111). Тоді ж привіз додому близько 60 томів "Щоденників" (для себе і дочки моєї рідної сестри Вікторії – Аліни, яка стала кандидатом історичних наук). З цього соколівського спілкування я дізнався, що Лесь Степанович не дружить з інтернетом, а його видавництво "забуло" направити обов'язкові примірники книг в провідні бібліотеки.

Лесь Танюк та Сергій Павленко під час культурно-мистецького свята в Седневі ( 2009 рік)

Дядько здивувався, що я його щоденники не зафіксував у каталогах головної книгозбірні. "Я ж передавав директору, – обурився він. – Схоже, він взяв їх собі, подумав, що це я подарував йому особисто". Усе це звужувало головну книжкову спадщину Леся Степановича до локальних місць зберігання. Слава Богу, у 2022–2023 рр., листуючись з Неллі Миколаївною, я дізнався, що вона таки передала для провідних бібліотек видані томи. Вона з великими труднощами роздобула для мене й електронні версії "Щоденників". Не всі, але й це був результат. За її згодою я домовився про оприлюднення цих томів на сайтах Інституту історії України, "Чтиво" та Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (т.16–52). Тепер вони доступні всім читачам.

З Неллею Миколаївною після смерті Леся Степановича у нас склалися приязні родинні контактування електронною поштою.   Частину її листів я додаю як додаток до цього допису. 

№1

20.02.2016.

Вітаємо, Сергію і Вас і чернігівчан! (Відповідь на мій лист про те, що у Чернігові названо одну з центральних вулиць в честь В'ячеслава Чорновола. – С.П.) І нас!.. Перекажу Валентині Чорновіл... У нас складно... Робимо все, щоб підняти Леся, він дуже слабий. Поки що лікуємося у тибетського лікаря (хочемо втриматися від хімії...).Він з Оксаною навіть зробили його книжку поезій і поетичних перекладів, чекаємо на статтю Жулинського... Потрошку працював над 38-м томом. Але в день ці роботи займають не більше години-дві. Вчора він - такий молодець! - витримав півтори години вечора в "Галереї "Висоцький". Галерея запропонувала не лише розповісти про роботу Леся з Висоцьким, але щоб це була зустріч з ним. Це було буквально подвигом - і люди це оцінили (знали про стан післяопераційний). Отакі наші справи. Оксана тут з нами, я не ходжу на роботу - але працюю по справах Центру вдома, на зв'язку з "командою"..Всім вашим вітання від нас - НЛО (здається, Ви вже знаєте цей підпис - Нелля, Лесь, Оксана).

№2

28 січня 2021 р.

Сергію, добридень! Бачила твій лайк коло премії Леся...А на  святкуванні, яке пройшло дуже тепло і дуже цікаво - люди кажуть: багато нових фактів, ексклюзивної інформації - Тамара Вронська, лавреат цього року, підійшла до мене з пропозицією знайти  матеріали перебування родини у німецьких концтаборах.Чи ти, Сергію,  не міг би назвати мені ті концтабори, в яких побувала родина - Галя все-таки була старша на 9 років і могла щось пам'ятати, а потім і щось і знати більше про цей період. (Можливо, навіть коли одержувала "репарацію" - Лесь відмовився). Я боюсь занадто зануритись у Щоденники, де шукати цю інформацію вкрай складно - і вона дуже неповна і була дуже болючою для Леся, тому він відтворював її специфічно.  Витрата часу буде катастрофічна, хоч і для доброї справи, - а у мене час обмежений...

Якщо ти можеш тут допомогти - знайти у Галі перелік концтаборів, через які пройшла родина, або взяти з власної пам'яті по розповідях - було б дуже добре, і ми одержали якусь доповнену інформацію з документів, які доступні пані Тамарі (адже і нині вони не всім доступні).  Повторюю, якісь дані є в Щоденниках, але шукати - дорівнює сізіфовому виклику.

Напиши, Сергію, свою думку з цього приводу.

Але я спробую і по Щоденниках пошукати. 

Вітання всім твоїм!

Н. К.- Т.

№3

28 січня 2021 р.

Дуже шкода, що Галя не залишила нам можливостей задокументувати важливий етап життя Вашої родини і, зокрема, Лесевого життя...

А скажи, Сергію, вони були саме остарбайтерами, у трудовому таборі?

№4

28 січня 2021 р.

Сергію, я в шоці!

Нічого подібного не було, як ми з Лесем знали від батьків.Степан Самійлович і Наталія Миколаївна  розповіли: коли прийшли німці, батько був членом якоїсь підпільної організації, там були письменники, зокрема. Хтось із своїх  здав їх - всю родину вивезли в Німеччину, вони пройшли дорогами кількох концтаборів (здається, чотирьох)... Лесь згадував про маленького друга, про їх саморобні іграшки, про те, як друга застрелили німці... Згадував, як Наталія Миколаївна читала німецькі тексти; Пісню про Гайявату тощо  і Пушкіна (з ними був 6-томник). Лесь казав, що знання німецької мови в якомусь сенсі  полегшувало жахливий побут. Він на все життя відмовився від буряка - це нагадувало йому бурду на бурячних помиях... Одне слово - нічого інакшого не згадувалось...

Ні, я все-таки буду розшукувати у Щоденнику фрагменти  пам'яті про ті часи, шкода, що був занадто малим...На зв'язку. Хай щастить!НК

№5

30 січня 2021 р.

Дякую,Сергію. 

Прочитаю, хоча я багато чого про це читала - це зрозуміло, зараз прочитаю, сказати б, націлено... За всіх версій, вони були у Пеклі, дуже шкода дітей - вони стали його бранцями НА ВСЕ ЖИТТЯ.І щастя, що Лесь виявився таким мужнім і таким  справжнім...

№6

30 січня 2021 р.

Дякую,Сергію - ми з тобою, в команді, щось ще знайдемо важливе...

Шкода, що без назв концтаборів Вронська не зможе допомогти...

За першої ж можливості, сяду шукати в Щоденниках...

На зв'язку.

№7

20 травня 2021р.

Сергію, вітаю!

Цікаві документи . Добре, що ти прислав [ відповідь на мій лист: натрапив на  архівний документ часів окупації про Танюків. Вказаний номер їхнього будинку, квартири у Києві (Фундукліївська 4, кв. 2) – С. П.]. 

Я весь час колись думала: а чому Галя - все-таки старша - не займалась документами, спогадами, пам'яттю родинною, записала би події і т.п.?

Не хотілось повертатись до горісних днів? Чи не було цікаво все це? Чи інші події витіснили ці? Лесю було це дуже важливе! Сергію, ти кажеш - "хвороба- хронічний реактивний психоневроз (мабуть, дід роздобув, щоб не їхати в Німеччину, бо ця довідка його звільняла.).." А хіба був ВИБІР - їхати/не їхати?..

Як добре, напевне, в Дягові! І фізична праця теж, напевне,  дає енергію. А Лєнині квіти - це просто чудо. Хай вони і Дягова назагал надають натхнення радіти життю! Ти знаєш, Оксана вчора остаточно переїхала зі Славою і обидвома собаками в Київ, ближче до мене, на Березняки... Була з собаками в Соколівці майже місяць, поки Славко робив ремонт... Там така насолода! Хотілося б бути там частіше, але... Багато роботи, Центр, над яким періодично нависають різні загрози та віддаленість Соколівки...

Обіймаю Вас - Неллі К.-Т.

№8

22 травня 2021р.

Вітаю, Сергію!

Славка Оксана має вже кілька років - він художник (його у центральній ролі  знімав у своєму фільмі Сокуров). Вони познайомились, коли режисер, що ставив виставу в Центрі за Оксаниною п'єсою, - запросив його у виставу... Зараз він працює в Центрі. Талановита і хороша людина. Добре, що ти повідомив про спогади щодо роду Павленків. Все одно не зрозуміло, як родина "розлучилася", а потім з'єдналася під час війни... Щодо томів Леся.

Сталося так, що два видавництва відразу запропонували сучасний тип видання: коли набирається маленький тираж (10-13 і под.) за рахунок конкретних, реальних людей, які хочуть купити томи. У нас тоді вже були оцифровані 44-52 тт. На щастя, Петро Хазін (Альтерпрес) встиг надрукувати ці 9 томів, але, на жаль, він через кілька днів після їх одержання, цього місяця, щойно помер... Видавництво вдова поставила на паузу.

Я спитаю у редакторів, що працюють з оцифровкою (це все у приватному режимі), у якому стані ці томи. Нам вони записують на виносний диск, але чомусь у мене він не відкривається... Одне слово, - все з'ясую і якось вирішимо цю проблему.А з якого тому у Вас немає книг?Вітання всім Вашим! Обіймаємо - я і Оксана. Я спитаю. 

№9

23 травня 2021

Сергію, привіт! Твій лист - прекрасний. Ти і Ви - такі молодці.А я після монографії "Театр і квантовий світ: спокуси вільнодумства" поки що роблю доповіді на міжнародних конференціях, пишу статті з ініційованого мною ІНШОГО театрознавства...Зараз готую три доповіді-статті. Щодо комп'ютера. Записують не на моєму компі. Я розберусь з усім цим - буду тримати тебе в курсі.Цю проблему, гадаю, вирішимо.Всю Вашу родину вітають: я, Оксана, Слава+2 чудособаки! Будьмо! НК.

№10

23 травня 2021

Сергію, вітаю! Нагадай, які томи треба записати: я вирішила -  так надійніше - записати тобі на флешку, вже купила її і от-от передам редактору, яка оцифровує все...Собі теж хочу продублювати всі оцифровані томи. Не можемо поки що поновити перші - до 14-го (там інша програма, давня. і це складніше). Щасти !НК

№11

10 червня 2021 р.

Сергію, вітаю! Я просто в замоті. Справ - купа! Немає коли підняти очі вгору...Я не можу займатися ще й томами на сайтах. Крім того, ми ще поговоримо про це... Може, підключитесь до доброї справи. Але є деякі питання для обговорення.Максиму (правнук по лінії Павленків-Мідьків. – С.П.) справді сподобалась квартира, хоча вона - типова квартира шістдесятників - книги-книги-книги, картини-картини  -  і все. Просто йому сподобався простір - вона явно більша за їхню (напевне)... Яна все його стримувала - але це нормально  - вільно і емоційно висловлюватись. Народились вільні люди!

Томи справді фантастично цікаві, бо чесні, і писала їх дуже талановита людина, з пророчими інтенціями...Ми ще поговоримо про все це...Добра Вам всім і доброго настрою!Обіймаю – НК.

№12

9 жовтня 2021 р.

Сергію, привіт! Дякую за добру звістку!У нас тривожно через новини про Центр, які щойно прийшли: КМДА хоче забрати (без жодних підстав) наш будинок...Тобто так може статися кінець Центру. Це чисте чергове рейдерство... Сотні документів підтверджують наше право на будинок, який є в управлінні міністерства культури і на нашому балансі, але...

Щодо корони. Я двічі щепилася пфайзером. Оксана поки що - не хоче, але вже трохи хитається...Отакі справи. Бажаємо  - всупереч всьому -  нАстрою, здоров'я і добрих справ!Я і Оксана.

№13

23 березня 2022 р.

Сергію, як Ви всі? Бачу тебе у ФБ, але як детальніше - напиши. Хай береже Вас Бог!.. 

№14

Сергію, я добре пам'ятаю, що БУЛИ назви концтаборів - це Лесь міг взяти тільки від Наталії Миколаївни... Але знайти ці свідчення у Щоденниках  надто складно - адже апарат не налаштований на подібні  назви, і треба перелопатити чи не всі томи... Не можна знайти і по Путівцю (пошукаю ще).

Стосовно відшкодування. Пам'ятаю, що Галя нібито казала Лесю, що вона оформлювала на це документи, навіть називала суму. Лесь сказав, що він подавати документи не буде, відмовляється від грошей. Очевидно, треба буде звернутися до науковиці, яка займалась(ється) подібними справами.

Це Тамара Вронська –  дослідниця історії України періоду Другої світової війни(1939—1945), діяльності національних, радянських та іноземних спецслужб (1917—1945). Започаткувала напрям досліджень, пов'язаних з аналізом репресивної політики щодо "маловідомих" жертв режиму — членів сімей ворогів народу, дружин ворогів народу Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини,повторників,оточенців, громадян, які проживали на окупованій нацистами території. За дивним збігом обставин вона була обрана нашим журі (журі Премії Леся Танюка, яка діє з 2018 р.) переможцем у 2019 році, і так стало відомо про це. Наново розшукаємо її... Отакі справи. Добре, що ти пишеш про вашу ситуацію...Щодо Німеччини - все так і не визначилось. Будемо лупати цю скалу. Йдемо до ПЕРЕМОГИ! Вітай своїх! Обіймаємо - я і Оксана.

№15

23 вересня 2022 р.

Дякую за листа і особливо за твій труд - це дуже й дуже цікаво і важливо!

Гадаю, прочитаємо?...А я зовсім нічого не готую собі на зиму, якось так...

От тільки хіба що лампи "довгі" та свічки куплю.Може, підсвідомо я настільки вірю у перемогу до Нового року? (Принаймні у  перемогу над гарячою фазою?). Наші хлопці, центрівці, всі у ВСУ, є вже одним з них підбитий танк, а другого чекає, здається, нагорода...  Всі інші - на серйозних фронтах.

А власне Центр во всю працює. У неділю - це одна прем'єра!. Підготували до друку черговий науковий вісник "Курбасівські читання" - до 135-річчя Курбаса ц.р. і про Війну... У мене з моїми ідеями квантового театру - все більше прихильників. Недавно отримала дуже зацікавленого листа від професора арабо-француза, що прочитав мою статтю у Scopus. Він не просто цікавиться проблемою, яка на вістрі наукової думки, а, виявляється, сам пише п'єси для "квантового театру", вірніше, "квантові п'єси"...І займається теорією квантовості для художньої культури. Пишуть про мої статті, що це - прорив... Побачимо, але я переконана в необхідності науці "думати" на випередження, с тратегічно. Слава зараз у Німеччині, там його виставка і можливість одного цікавого проєкту. Поїхав без грошей і т.п.Оксана сама з собаками. Вітають вас всі наші домочадці! Неллі.

№16

5 грудня 2022 р.

Сергію, дякую за листа!Хочу вірити, що вони не посунуться, і ви будете захищені.Добре, що тебе змотивували на написання книжки - а про що вона буде?Вітаю! У мене відключають світло від 3 до 4х (понеділок) разів на добу переважно по 4 години: ні комп'ютера, ні чаю-їжі - адже електрична плита, ні ліфта - на 14й поверх я піднятись вже давно не можу та ін. Зараз після багатьох пошуків зупинилась на придбанні газової плити з балоном і павербанку. По-моєму, обрала щось достойне... Я активно працюю. Моїми ідеями з квантовості в мистецтві зацікавились ті, хто прочитав статтю у Scopus... Ведемо переписку з наукових питань... Центр активно працює. 

Підготовили до видання чергове число "Курбасівських читань" (Курбас. Війна. Діалог).Готуємо ще одне - цікаве драматургічне видання.

Хай щастить! Обіймаємо - я і Оксана.Йдуть вистави практично щодня.

№17

8 квіт. 2023 р.

Як тривожно за них (йдеться про Тимура та Павла Павленків, онуків, які в ЗСУ. – СП.), і які вони МОЛОДЦІ! Хай береже їх Бог! І наша любов... Спасибі, Сергію..

№18

8 квітня 2025 р.        

Дякую, дорогий Сергію! І за вітання, і за вісточку. За можливість відчути Ваше життя... Великий уклін і вітання Павлу і Тимуру. Бережи їх Бог! А тобі, Сергію, - успіху у діалозі з Мазепою! Обіймаю - Неллі К.-Т.