Код воїна: покровителі механізованих військ

Нині, під час повномасштабної війни з РФ, Україна поступово позбувається російсько-радянського ідеологічного впливу, відновлює пам'ять про свою справжню історію та відроджує пам'ять про пантеон героїв і традиції українського війська різних часів. Серед сучасних підрозділів механізованих військ Збройних Сил України є бригади, що названі на честь знакових постатей періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 років

Форми меморіалізації визначних місць пам’яті

Меморіалізація покликана зберегти пам'ять про важливі події минулого, аби згуртувати сучасників довкола неї та сформувати спільне сприйняття минулого. Зазвичай підходи такої пам'яті, які домінують і нині, фокусуються на одній стороні конфлікту або ж на певній "бінарній опозиції": "свої – чужі", "жертви – злочинці", "герої – вороги". Загиблі подаються емпатійно як національні герої, мученики або жертви. При цьому знеособлюється їх індивідуальність і реальні історії приглушуються, а їх кривдники, вороги та злочинці дегуманізуються.
За такого підходу жертовність і смерть усіляко виправдовуються та героїзуються, а складні питання не порушуються ані в політичному, ані в публічному дискурсі

Олег Ольжич. Завербувати неможливо ліквідувати

Список діячів українського національно-визвольного руху, яких наприкінці Другої світової війни планували ліквідувати за вказівкою з кремля сталінські спецслужби, поповнився ще однією особою. До Андрія Мельника, Степана Бандери і Миколи Капустянського, про плани стосовно убивства яких нещодавно стало відомо з архівних документів розвідки, нині долучився Олег Кандиба (псевдонім – Ольжич) – один із лідерів Проводу українських націоналістів, громадсько-політичний діяч, поет, археолог. Розсекречені документи Галузевого державного архіву СЗР України проливають світло на те, як це відбувалося

Гард. Перервати російське забуття

Гард з його прилеглими землями увійшов до складу Запорозьких земель під протекцією Російської імперії у 1774 році. З цього часу історична назва Гард поступово зникла з імперської топоніміки, а сам край занепав. За деякими відомостями останні козаки були вигнані з лівого на правий берег Бугу, де з часом виникло село Гардове (нині - Богданівка). Ім’я та історія цього воєнного, духовного та торговельного центру Бугогардівської паланки на кілька сторіч стають небажаними в російській, а згодом совєтській історії, та піддаються забуттю.
Чи зможемо ми перервати його зараз?

Право на свободу: Як Чечня шукала вихід із “пастки легітимності”

Давно звернув увагу, що в багатьох ічкерійських документах 1990-х років наголошується на незаконності Біловезьких угод і взагалі того, як припинив існування Радянський Союз. Чеченські автори ставили під сумнів юридичну процедуру набуття незалежності союзними республіками, що парадоксальним чином їх зближує з ортодоксальними комуністами та російськими імперцями, які так само не визнають легітимності розпаду СРСР

«Воля ціни не має», – дизайнерка Марчела Можина про шрифт, натхненний Нілом Хасевичем

Повномасштабне російське вторгнення застало Марчелу в Києві. Тоді й з'явилася ідея – створити шрифт на основі літерацій (мальованих шрифтових композицій) головного художника УПА Ніла Хасевича. Допрацьовувати гарнітуру довелося спершу у Львові, а, згодом, і за кордоном. Тепер шрифт "Воля" використовує Генштаб України, наші воїни на передовій, музичні гурти та навіть власники забігайлівок

Криваві більшовицькі лекала нинішньої російської війни проти України

В історичному календарі 2022 року листопад позначений двома взаємопов’язаними, але контроверсійними за своєю суттю і наслідками, подіями. 25 жовтня (7 листопада) 1917 року в результаті державного перевороту в Петрограді був повалений Тимчасовий уряд і до влади прийшли більшовики на чолі з Леніним. У відповідь на намагання узурпувати вищу владу на теренах Російської імперії Українська Центральна Рада у Києві 7 (20) листопада проголосила утворення Української Народної Республіки

Як і чому було створено Комуністичну партію (більшовиків) України?

5 липня 2022 р. завершився судовий процес про заборону КПУ, який тривав із 2015 р. Восьмий апеляційний суд України (м. Львів) ухвалив постанову:"заборонити діяльність Комуністичної партії України". Парадокс, але рішення це було ухвалено саме в 104 річницю першого з’їзду КП(б)У. Хоч в постанові суду мова, звісно, про іншу партію, що була утворена в 1993 році після заборони КПУ в складі КПРС рішенням Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 р. Але й сама новітня КПУ на чолі із Петром Симоненком досить довго добивалася навіть в судовому порядку визнання себе юридичною спадкоємицею саме тієї партії, заснованої в 1918 році. Тому логічно звернутися до історії

І сталася тьма

Нальоти паралізували життя Парижу на годину. Юрби людей бігли вздовж вулиць та зі своїх контор до бомбосховищ. Школярі спускалися в підземні укриття, де­які з них співали національний гімн. На Паризькій фондовій біржі припинились торги. Метро зупинило роботу, будівлі в центрі міста здригалися від ударів важкої артилерії

Об’єкти пам’яті

Радянська спадщина, яка тяжіє над нами, виявляється в конкуренції пам'ятей. Не завжди ця конкуренція відбувається у цивілізований спосіб, коли цю боротьбу за першість ми оцінюємо на радянський взірець кількісно. Хто більше пам'ятників поставить у Бабиному Яру за допомогою адмінресурсу, або, здобувши кон'юнктурну перевагу має можливість порядкувати на території Бабиного Яру зі своїм приватним проектом.
Радянська спадщина проступає й у тому, що продовжується ювілейна традиція історичної політики. Доволі часто це відбувається так, коли на підставі тих чи інших державних рішень відбуваються десятки формальних заходів, як кажуть, для статистики

Скільки українців депортували під час операції “Запад”?

26 жовтня 1947 року о 16:05 із залізничної станції Заболотів до Караганди вирушив ешелон під номером 20040. На станції Львів до нього приєднали ще чотири вагони. Це був потяг, яким фактично завершився «польовий» етап депортації «Запад»

Суб’єкти пам’яті

Є народи – носії свідомості про винятковість їх національної історії, їх національної трагедії. До таких народів можна віднести і євреїв, і українців, вірмен, ірландців та багатьох інших. Національна трагедія була і є важливим чинником національної ідентичності. Та важливо, щоб це не перетворювалося на «змагання національної віктимності», що можна назвати синдромом «хворого пенсіонера», коли представники різних національних спільнот сперечаються, кого більше нищили, хто більше страждав. Не можна на потребу цього «змагання віктимності» маніпулювати цифрами та фактами, заперечувати наукові дослідження заради сумнівних цифр, які згодом будуть спростовані. Це може нашкодити пам’яті про національну трагедію, про геноцид