Спецпроект

«Комсомольськ» на Дніпрі

Дніпропетровськ залишається по-совковому одноманітним, сірим, безликим: "Пройдусь по Карла Либкнехта, сверну на Пролетарскую и на подходе к Ленина я постою в тени". Відкриття ж нової комуністичної пам'ятки - подія, після якої, чесно кажучи, взагалі жити не хочеться.

29 жовтня, на честь 90 річчя створення комсомолу та появи у Дніпропетровську комсомольських "ячеек" міська влада відкрила пам'ятник. Скульптурна композиція складається з дівчини в хустинці та юнака у будьонівці, які саджають деревце.

За задумом авторів це має символізувати спадкоємність поколінь: молодь минулого турботливо піклується про деревце майбутнього, мабуть комунізму. На підніжжі монументу напис: "Легенды расскажут, какими мы были".

В урочистій церемонії, що проходила на Жовтневій площі біля музею комсомольської слави, взяв участь міській голова Іван Куліченко.

У своєму виступі мер, який доклав особистих старань і активних зусиль для встановлення пам’ятного знаку, сказав, що саме комсомольські студентські "стройотряды" дозволили йому отримати практичні знання в будівельній професії.

Згадуючи свій комсомольський досвід, він зазначив, що свого часу був секретарем комсомольської організації групи в інституті і керував "ячейкой" в управлінні капітального будівництва облвиконкому.

- Больше всего мне запомнились комсомольские студенческие строительные отряды, - сказав Іван Іванович. - Все четыре лета я провел там. Во-первых, я там хорошенько заработал и чувствовал себя свободным в материальном плане человеком, будучи студентом. А самое главное – научился строительным профессиям. Для меня нет проблемы - кирпичная кладка, штукатурка, облицовка, топор, молоток - любой инструмент я умею держать в руках.

Мер також похвалився, що нині в місті зберігаються найкращі комсомольські традиції, які нібито проявляються в повсякденному житті молоді, в студентському самоврядуванні, в культурній самодіяльності.

На заході було повно міського політико-господарчого активу, ветеранів, представників політичних партій та громадськості.

Обличчя присутніх випромінювали невимовну радість з приводу події. Очі сяяли від щастя. В руках тремтіли квіти. Старші згадували свої молоді роки, ділилися спогадами з сучасною молоддю, дякували комсомолу за чудову школу, завдяки якій вони змогли реалізуватися в житті.

На імпровізованій сцені в найкращих традиціях радянського агітпропу відбулося "театральне» дійство. У міні-виставі комсомол віншували ряджені в костюми початку минулого століття юнаки та юначки: робітниця-передовиця в червоній хустинці, селянин у підперезаній сорочці і матрос в бушлаті поверх тільника з безкозиркою, що ледь тримається на маківці.

У шкірянці фасону тих часів прийшла на захід і заступниця голови Дніпропетровської облради, членкиня КПУ товаришка Вєдякіна. "Блєск!".

В такий спосіб на Дніпропетровщині вшанували вірного помічника партії в організації і запровадженні Голодомору в Україні. Чи не про це, до речі, той напис на монументі: "Легенды расскажут, какими мы были".

Хто б міг уявити, що за п'ять років після Помаранчевої революції в Дніпропетровську не те що і кроку не зроблять, щоби позбутися тоталітарної спадщини в топоніміці й архітектурі, а навпаки - встановлять новий пам’ятник на честь більшовизму та його злочинів проти українства.

Новий пам'ятник Дніпропетровська. Фото: tsn.ua

Дніпропетровськ нині залишається по-совковому одноманітним, сірим, безликим. Перефразовуючи відому пісню: "Пройдусь по Карла Либкнехта, сверну на Пролетарскую и на подходе к Ленина я постою в тени".

Місто не має українського колориту, воно позбавлене національного обличчя в пам'ятниках й топоніміці. На його площах бовваніють комуністичні диктатори, червоні тирани, а вулиці, площі і бульвари продовжують увіковічувати україножерів, пролетарських діячів різних часів та народів, гнобителів українства.

Відкриття ж нової комуністичної пам'ятки - це така подія, після якої, чесно кажучи, взагалі жити не хочеться. В які страшні часи повернулася наша бідна Україна.

Відповідним є і тон, в якому міська преса звітує про "вікопомну" подію. Читаючи тексти, ніби повертаєшся в далекі і, здавалося б, давно і безповоротно минулі совецькі часи:

"В Днепропетровске возле музея Комсомольской славы был открыт памятник в честь 90-летия создания комсомольских ячеек в городе. Днепропетровский горсовет и лично мэр Иван Куличенко поддержали проект, и теперь памятник, изображающий парня и девушку, увековечит славу комсомольских времен для благодарных потомков.

В торжественном открытии приняли участие бывшие комсомольские деятели, представители городской власти, жители и гости Днепропетровска...

Скульптура, установленная в честь 90-летия появления комсомола в Днепропетровске, была создана за средства тех людей, для которых Комсомол был частью жизни, уникальной школой мужества. Авторами памятного знака стали Заслуженный художник Украины, скульптор Юрий Павлов и Заслуженный деятель искусств Украины, архитектор Василий Мирошниченко".

По Дніпропетровщині зараз котиться потужна хвиля радянізації. Регіон немов повератється в СРСР брежнєвських часів. Відродження совка проявляється у всьому: як у зовнішному антуражі, так і людській свідомості.

"Back in USSR" стало основою і стрижнем політики місцевої влади. Регіонали на чолі з головою ОДА Олександром Вілкулом називають це відновленням історичної справедливості.

Військові парад на головній площі обласного центру під червоними прапорами йдуть один за одним на День перемоги, на День визволення Дніпропетровська та України від фашистських загарбників.

Для цього на площі під пам’ятникому вождю світовому пролетаріату обладнують трибуни для обласного керівництва "партії і уряду", ветеранів та інших спеціально запрошених ВІП-персон.

Вулиці міста рясніють білбордами з георгіївськими стрічками та радянською символікою.

Мерія відродила військово-патріотичну гру  для старшокласників "Зарниця". Знову відкрив свої двері музей одного з організаторів Голодомору на Дніпропетровщині тов. Петровського.

У вишах, коледжах, ПТУ на честь 90-річчя комуністичного союзу молоді проходили конкурси комсомольських пісень. По місту були відкриті пам'ятні знаки "видатним ленінцям" різних років.

Складається враження, що в місті немов діє окупаційна адміністрація. Все національне вихолощується, витравлюється, стирається. Натомість дедалі більше насаджується чуже, вороже до України. І цей процес лише набирає обертів.

Михайло Косів: Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

Радомир Мокрик: Десять років без Євгена Сверстюка

Моя подорож у світ «шістдесятників» почалась і відбулась завдяки Євгену Сверстюку. Саме його шляхетність, інтелігентність, і водночас твердість та ясність переконань, впевнили мене в тому, що я хочу вловити цю історію, зафіксувати її. Звідти і почались тих десять років моїх досліджень, які в результаті перетворились на «Бунт проти імперії».

Олексій Панич : Майбутнє Росії: як відокремити можливе від неможливого

Жодне перемир'я не поставить крапку в російсько-українському протистоянні. Якщо Росія не задовольнилася Кримом та Донбасом, які підстави вважати, що вона задовольниться іншими українськими землями, захопленими нею на момент перемир'я? Це протистояння не завершиться навіть якщо Україні вдасться відвоювати силою всі свої території, включно з Кримом. Адже Росія, що зазнала військової поразки, прагнутиме реваншу. Цього не станеться лише за одної умови: якщо в самій Росії відбудуться внутрішні трансформації.

Сергій Шумило: Помер сектантський діяч і самозваний «схіархиєпископ» Херувим (Дегтяр)

На Чернігівщині помер автор лжепророцтва, яке Кіріл Гундяєв полюбляє використовувати для обгрунтування ідеології "русского міра" та виправдання війни проти України.