Спецпроект

"Геройська" димова завіса

Ажіотаж навколо питання про надання-позбавлення звань Героя України Степана Бандери і Романа Шухевича використовується владою для відволікання українців від кричущої ситуації в суспільстві і державі.

Одразу хочу висловити застереження: при всьому моєму неоднозначному ставленні до постаті Степана Бандери я не піддаю сумніву його видатну роль у боротьбі за незалежність України. Ті чи інші епізоди збройної боротьби ОУН і УПА можна і треба розглядати і оцінювати критично і всебічно - для дослідника не повинно бути "священних корів".

Але Степан Бандера є і довгий час буде для багатьох українців символом фанатичної самопожертви, символом збройного антикомуністичного спротиву. Незалежно від офіційного визнання чи невизнання. Подобається це комусь чи ні.

Маю однак висловити свої деякі "міркування з приводу".

Перше. Сама по собі роздача звань "Герой України", включно з "медалькою" у вигляді п'ятикутної зірки, успадкована нинішньою українською державою з часів СРСР. То була звична для початку 1990-х років процедура адаптації старих радянських реалій до нових.

Реалією нового часу стала хаотична роздача цього рудименту радянщини, перетвореного на найвищу державну нагороду, нерідко не за реальні заслуги, а з політико-кон'юнктурних міркувань.

В підсумку в одній "геройській компанії" опинилися, з одного боку, той же Степан Бандера, багаторічний політв'язень Левко Лук'яненко, з іншого - палкий агітувальник за Януковича в 2004 році і власник навороченого "Майбаху" Георгій Кирпа (втім, гаразд: як казали древні, de mortuis aut bene aut nihil), чи призабута сільська вчителька Тамара Прошкуратова, здатність якої пояснити дітям елементарний матеріал у мене, як педагога за освітою, викликала сумнів після кількох її публічних виступів, котрі довелося чути.

Друге. Варто нагадати, що колишній президент України Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України 20 січня 2010 року - за кілька тижнів до президентських виборів.

Зірка Героя СРСР

До екс-голови держави з проханням вшанувати провідника ОУН у такий спосіб зверталися і раніше, ледь не з початку його президентства, і то особливо настирною була в цьому плані партія "Всеукраїнське об'єднання "Свобода".

Але Ющенко наважився на це лише в розпал торішньої виборчої президентської кампанії. Питання про те, чого тут було більше - щирого прагнення вшанувати борця за незалежність України, чи, хапаючись за постать Бандери як за рятівну соломинку, утримати жалюгідні рештки симпатії західноукраїнського електорату - потім довго обговорювалося в політичному і експертному середовищі. І не лише українському.

І, як на мене, воно й досі залишається відкритим. Як і те, чи вистачить у Віктора Ющенка щирості, аби його прояснити.

Третє. І, мабуть, основне. А що таке, власне кажучи, "герой"?

Взагалі-то, це суто етична, суб'єктивно-оціночна (а тому дуже й дуже відносна) категорія. Репутація індивіда в очах соціуму. Скажімо так, репутація "хорошого хлопця". Вона хоч і має властивість з часом змінюватися, але передбачає певну більш-менш сталу і масову популярність її носія.

І нагородна система держави тут ніяким боком не лізе. Інакше кажучи, героєм неможливо офіційно призначити, навіть давши найвищу державну нагороду - хрест, зірку абощо. Бо сама по собі ситуація, коли держава офіційно затверджує за кимсь публічну репутацію "хорошого хлопця" відповідним званням, навіть при всіх його реальних заслугах перед народом чи державою, є абсурдною.

Щось на зразок епізоду у відомому фільмі про Івана Васильовича - пам'ятаєте? - "Вдягайся! Царем будеш!"

Мініатюра до обох варіантів відзнаки Героя України

Абсурд попередній доповнюється абсурдом нинішнім, коли теперішня влада, на зло минулій, намагається через суди позбавити Степана Бандеру і Романа Шухевича офіційної репутації "хороших хлопців", затвердженої за ними Віктором Ющенком через модифіковану зірку Героя СРСР. Або, скажімо так: офіційно заборонити громадянам вважати їх "хорошими хлопцями".

Не маючи мужності зробити це відкрито, влада боягузливо прикривається рішенням підконтрольного регіонального (в усіх розуміннях) суду, котрому, з погляду здорового глузду - про закон я в даному випадку не кажу - взагалі до указів голови держави не мусить бути діла.

Між іншим, для порівняння: в жодній країні Євросоюзу немає офіційного звання Героя. В жодній! Спеціально перевіряв.

На гнилому Заході у урядовців якось вистачає розуму не втуляти до національних нагородних систем суто суб'єктивні етичні оцінки як безкоштовний додаток. Цього не передбачають ані найвища нагорода Польщі - орден Білого Орла, ані Німеччини - хрест "За заслуги", ані латвійський Орден Трьох Зірок, ані литовський орден Вітовта Великого, ані орден Почесного Легіону Французької Республіки, ані Орден Слона (Королівство Данія).

Тобто: зробив хорошу справу? - молодець, отримай заслужений декор. А герой ти чи ні - то вже хай публіка вирішує. І це, я вважаю, правильно.

До речі, чи можна вважати Віктора Януковича "героєм Франції" лише за те, що Ніколя Саркозі повісив на нього орден Почесного Легіону в порядку традиційного "обміну брязкальцями" в ході державного візиту? Цікаво, до речі, за які заслуги перед Францією? І що з цього приводу думають самі французи?

І наостанок. Зрозуміло, що будь-який "хороший хлопець" - не папірець у сто доларів, аби всім подобатися. Згадаймо бодай, як неоднозначно виглядав Богдан Хмельницький в очах тодішнього українського суспільства.

Та ж неоднозначність залишається й досі. Те ж саме стосується і Степана Бандери, і Романа Шухевича і інших. І мабуть, то добре - інакше наша історія була би правильною до нудоти. Але колотнеча навколо питань "героїзації", за великим рахунком, нікому не потрібна, крім нинішньої влади.

В підсумку ця колотнеча є наслідком як бездарної і невпорядкованої "самостійно-совкової" нагородної системи, так і відсутності системної роботи в популяризації історичних знань з багатостороннім баченням проблематики.

Ці проблеми не вирішив Ющенко, а донецькі "пацани", схоже, і не збираються вирішувати. Радше навпаки.

Але свою справу ця колотнеча робить - відволікає людей, незалежно від їхнього ставлення до постатей Степана Бандери і Романа Шухевича, від набагато серйозніших проблем, вирішення котрих потребує системної роботи і рішучих дій.

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Ольга Перебийніс: Драма Музею визвольної боротьби України

76 років тому - 14 лютого 1945 року авіація союзників бомбардувала Прагу. Серед кількох сотень празьких будівель, які були практично повністю зруйновані, був і Музей визвольної боротьби України. В результаті бомбардування було втрачено значну частину фондів, а те, що вціліло, пізніше було знищено, розпорошено, розкрадено, а також вивезено "освободітєлями" з НКВС до СРСР