Спецпроект

Нелегко бути Мазепою в Росії... 5 років тому убили журналістку Політковську

Мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Відтак забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві, хотів поговорити...

Чисто російський злочин. Без приводу. Без причини. І, як засвідчує досвід 5 років, без покарання. Два постріли в жінку, яка, звичайно, не була об'єктивним спостерігачем такої звичної окові обивателя гидоти політичного життя її країни.

Анна Політковська була серед тих побутописців сучасної історії Росії, якій ніколи не знайдеться місця в підручниках історії. Трагедія бабусі Хазимат з села Чирі-Юрт, історія рядового Сичова, який втратив ноги після глумління над ним однополчан-"дідів", невигідна Кремлю правда про причини трагедії в Беслані, "маленький Сталін" - ставленик Путіна Рамзан Кадиров тощо.

Убивство убивці. Як полковник Буданов встановлював мир у Чечні

Українку за походженням (її дівоче прізвище - Мазепа, а батько родом з Чернігівщини) і журналістку в рівній мірі ненавиділи і в Кремлі, і в терористичних схронах десь у Дишне-Ведено. В Інтернеті і зараз можна знайти "списки ворогів Росії", де новоруські фашисти прямо закликають до розправи над людьми, якими країна повинна була по праву пишатися.

На київській презентації книги "Друга чеченська" 7 жовтня 2005 р., рівно за рік до загибелі. Фото Вахтанга Кіпіані

Серед них - і Політковська. Очманілі від крові й безкарності феесбешники в Чечні за кілька років до смерті імітували розстріл журналістки. Тоді з якоїсь причини система знищення інакодумців дала осічку. Цього разу кілер виконав поставлене завдання "розумно, толково, з мінімальною кількістю боєприпасів"... (так, якщо не помиляюсь, писали у звітах про проведені страти співробітники ЧК).

Чому Анну вбили - більш-менш зрозуміло. Проте, ніхто, крім замовників гучного вбивства, не може відповісти на питання - чому Політковську вбили саме зараз. Крім сюрреалістичного ("подарунок до дня народження Путіна") і параноїдального ("у всьому завжди винен Березовський") сценаріїв є ще десятки невідпрацьованих версій.

Справа честі російських журналістів - спробувати зрозуміти, що сталося. Тим більше, що перед очима сумний досвід українських колег, так і не довели до кінця історію з замовниками у справі про вбивство нашого товариша Георгія Гонгадзе. Ми-то з вами переконалися: не завжди найгучніша версія - правильна.

Я був знайомий з Анною Степанівною. Вона була гостем програми "Подвійний доказ" на "1+1", відтак мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Навіть забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві - віддавав відеокасету, хотів поговорити, але вона була заклопотана своїми журналістськими справами. Хто ж знав, що незабаром її не стане. 

Анна Політковська у Києві після зйомки в ток-шоу, присвяченому темі політичного тероризму 
 

Коли 7 жовтня 2006-го прочитав приголомшливу вістку про вбивство колеги, майже на автоматі взяв книгу, щоб подивитись на автограф, який вона залишила. Текст наразі не важливий, але дата... 7 жовтня 2005-го - рівно за рік до пострілу кілера.

Місяць тому у Москві затримали колишнього підполковника міліції Павлюченкова, якого вважають організатором убивства. Не знаю, чим закінчиться суд і чи буде він взагалі. Але чомусь впевнений, що мотивів тих, хто дав наказ на знищення опозиційної журналістки ми ніколи не дізнаємось. Тим більше, коли завтра президентом буде Володимир Путін, кагебіст, які колишніми не бувають, і сьогоднішній іменинник.

Андрій Харук: Не тільки Амет-Хан Султан

Ім'я Амет-Хана Султана відоме усім, хто хоч трошки обізнаний з історією авіації німецько-радянської війни. Але він був далеко не єдиним кримськотатарським льотчиком

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.