Спецпроект

Як влада збирається виховувати у нас патріотизм

Хто жив за брежнєвських часів розквіту передового соціалізму, матиме змогу пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, в тому числі й щодо патріотичного виховання населення. На цей нафталін планується витратити 40 мільйонів.

Розповідаю про деякі враження від проекту "Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр."

Ні, це не жарт. Вони планують, у відсотках за звітністю за кожним роком - починаючи з 2013-го і аж до 2017-го (вочевидь, до кінця також уже заздалегідь запланованого, другого терміну президенства Віктора Януковича) - згідно з чітким графіком перевиховати народ у патріотизм.

Ви здивувалися? І вас теж, шановний(на)! А, вас не треба? Ви вже й так патріот… Значить ви не "шановний" і неправильний патріот! І не до того патріотуєте, вибачте.

А відтак влада "професіоналів" та "патріотів" навчить вас як любити, що пам’ятати й кого шанувати.

Ви запитаєте, а звідки вони знають що це таке і як ото виховується. То це вже не так й важливо. Прогляньте, або якщо вистачить терпіння – вчитайтеся, у Проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр.. І все зрозумієте.

А хто жив за часів розквіту передового соціалізму (іншими словами – за тлілого, проте пафосного, брежнєвського застою), той матиме змогу ще й пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, в тому числі й щодо патріотичного виховання населення.

"НАТО - угроза миру". Як виховували патріотизм у радянських школах (ФОТО)

З усіма його принадами – звітами про перевиконання плану, зростанням відсотків чи не щотижня, лобизанням чиновництва перед вищими посадовцями та правлячими партійними бонзами, портретами генсека (вибачте, тепер – президента усієї України) на кожному кутку, маразмом, який усі бачать й сміються з того, що король (вибачте, влада) голий, пам’ятуя безславний кінець правління будівників кращого життя вже сьогодні й іще ліпшого в перспективі.

Я, звичайно ж, про партію влади (КПРС) та їхнє патріотичне виховання та гігантизм (думки), якщо Ви не на тих подумали.

Втім, повернімося до самої концепції, від якої вже з першого погляду тхне, перепрошую, декларативністю за характером та майже повною ідентичністю за духом та змістом з подібними документами за часів Радянського Союзу.

При цьому зазначу лише на окремих її твердженнях, які, за сучасних умов, викликають усвідомлення підміни понять, або ж забюрократизації цієї проблеми.

Так, наприклад, у концепції стверджується, що "рівень патріотизму народу України є недостатньо високим" через те, що "серед молоді у віці 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30–39 років – 42,4%".

50% громадян не вважають Україну справді незалежною

Проте загальновідомо, що такий показник, як і готовність до еміграції, викликані достеменно не відсутністю патріотизму, а натомість неспроможністю реалізувати свої можливості в Україні, тотальною корупцією, відсутністю місця працевлаштування чи низкою заробітною платнею.

Відтак такі та інші реалії сьогоднішнього життя в Україні абсолютно не вказують на відсутність у вищевказаної категорії громадян патріотизму і мали б звернути увагу влади не на звинуваченні їх в цьому, а на розв’язання поточних соціальних, правових та економічних проблем в державі.

Так само, приміром, "формування позитивного ставлення населення до військової служби і позитивної мотивації у молодих людей щодо проходження військової служби за контрактом та призовом" можливе не з плакатів чи деклараційних заяв концепції, а в елементарному наведенні ладу, проведенні плідних реформ, переозброєнні та належному фінансуванні тощо Збройних сил України.

Наші миротворці в Югославії. Як це було

В Концепції вказано, що "патріотизм в період становлення нації – це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про своє та його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної і незалежної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею".

Виникає питання: а хіба ці ознаки мають щезнути (чи не притаманні) вже сформованій нації і хіба все ще не існує української нації?

Доволі дивним, при декларуванні демократичних цінностей і свобод в державі та забезпеченні їх нею, є твердження на необхідності "єдиної оцінки та трактування найважливіших історичних подій, великих наукових звершень, досягнень і військових перемог попередніх поколінь" і що її відсутність "призводить до дефіциту загальновизнаних, позитивних, героїчних прикладів, якими має пишатися підростаюче покоління, не сприяє створенню системи переконань у тому, що бути патріотом своєї країни є життєво необхідним".

При цьому наголошується на потребі у "корегування змісту освіти на загальнодержавному рівні". Нагадаю, що такі підходи притаманні тоталітарним і авторитарним державам тощо.

Водночас попередні вимоги концепції протирічать її подальшому посилу в прагненні забезпечити "розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків". 

Табачник написав для 11-класників біографію Януковича

Зазначаючи на обсяг щорічного фінансування програми у 2013–2017 роках (40 млн гривень), автори Концепції не вивели з яких міркувань та обрахунків було взято саме цю суму і яким чином вона витрачатиметься.

Вказуючи на необхідності підготовки теле-і радіопрограм патріотичного спрямування, підтримки та сприяння розширенню патріотичної тематики в телевізійних програмах, виданнях періодичної преси, творах літератури і мистецтва та випуску книг і періодичних видань військово-патріотичної тематики, в концепції ані словом не обмовлено про проблему пільг щодо видавців, а тим паче забезпечення і гарантію їхнього видання українською (!) мовою.

Дивним виглядає неприхований диктат та вказівка на очікуваний результат при проведенні конференцій, фестивалів, конкурсів та виставок на теми військово-патріотичної тематики, де вказується на отримання "об'єктивної інформації про Велику Вітчизняну війну та героїзм українського народу" тощо.

Відтак у Концепції заздалегідь відкидається намір стимулювати розгляд інших проблем, зокрема періодів Української революції, голодомору-геноциду українського народу, Другої світової війни (Карпатської України, визвольної боротьби середини ХХ ст. тощо), репресій українців за часів СРСР.

Чому і як треба переписувати історію України

Дивним (явно запозиченим з відомого досвіду "епохальних" звітів бюрократії Радянського Союзу) є зазначення на планове отримання показників реалізації програми патріотичного виховання населення, де, зокрема, наприклад, вказується на заплановані (!) відсоткові рівні показників та проявів патріотизму серед населення (в тому числі за "партії патріотичного спрямування" – які партії і хто визначатиме їх за патріотичні?).

А чого варті заплановані відсоткові показники "конструктивної критики недоліків у своїй країні", "розмов на патріотичні теми" (!), або ж "роботи з повною віддачею по спеціальності".

Вище зазначено лише на окремих аспектах Концепції, яка як за змістом, так і за якістю не відповідає сучасним викликам у суспільстві й не вказує на дійсні і дієві шляхи вирішення проблеми підвищення патріотичних настроїв серед населення нашої держави, а за своїм духом та ознаками нагадує пріснопам’ятні радянські часи.

Андрій Харук: Не тільки Амет-Хан Султан

Ім'я Амет-Хана Султана відоме усім, хто хоч трошки обізнаний з історією авіації німецько-радянської війни. Але він був далеко не єдиним кримськотатарським льотчиком

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.