Сьогодні в моді не правда, а гроші
Біль пече за брехливі слова тих, хто пише чорні коментарі до всіх статей Лук'яненка завжди, де б і про щоб він не писав. Коментують не його думку, а обпльовують його особу, родину. Не називають вони своїх імен, бо можна було б притягнути їх до суду. Ховаються за псевдонімами.
Шановна редакціє!
Я, Надія Лук'яненко, дружина Лук'яненка Левка Григоровича, пишу до вас у безнадії, що цей лист може бути опублікований. По-перше тому, що він майже приватний, а по друге, ви публікуєте у колонках не плачі виправдання, а, як правило, конструктивні статті, пропозиції.
Коментарі до статей бувають різні, часом жахливі, що не мають жодного відношення до справи. Несправедливі, брудні, скандальні і брехливі. Хтось їх може спростувати, а хтось ні.
Проте ви подаєте багато правдивих документів і тому вас читають і ви маєте набагато вищий рейтинг від інших.
Може, моє писання і не піде "в ефір", але якщо прочитає хоча б одна людина, то його все одно варто було писати, бо одна людина буде знати правду з моїх уст, а це вже у нашій складній ситуації багато.
Біль пече за брехливі слова тих, хто пише чорні коментарі до всіх статей Лук'яненка завжди, де б і про щоб він не писав. Коментують не його думку, а обпльовують його особу, родину. Не називають вони своїх імен, бо можна було б притягнути їх до суду. Ховаються за псевдонімами.
Ніколи вони не сиділи з ним у камері, не служили з ним в армії, але отруїли себе ненавистю до окремих людей і дурять світ. Йдеться, скажімо, про коментарі під публікацією "Звернення Левка Лук'яненка до українських політиків опозиційного спрямування".
Про себе. Народилася на Галичині у 1943 році у розпал боротьби за територію західної Україну різних груп. У родині є вбиті на війні з німцями, розстріляні НКВДистами, засуджені за українську національну ідею і заслані у Сибір, з яких багато не повернулося. Але в родині ніколи не було зрадників.
З Левком Лук'яненком ми познайомились у 1989 році і наше знайомство закінчилось одруженням. Не високі романтичні почуття нами керували - бо були у поважному віці - скоріше, просто симпатії, а ще більше об'єднала нас спільна справа на благо України.
Я працювала начальником одного з підрозділів підприємства в Івано-Франківську. В перебудовчий період активно включилася у процес перебудови країни, вступила до Гельсінської спілки (на початку нас було всього в області 9 членів) і була її секретарем.
Десятеро сміливих. Усі 10 засновників Української Гельсінської групи (ФОТО)
Стала депутатом Івано-Франківської міської ради першого демократичного скликання. У 90-х роках найбільше демократичних депутатів до Верховної Ради дала саме Західна Україна.
Народ стрепенувся. З надією почав дивитися на нових керівників держави, новий устрій та чекати перетворень в державі.
Лук'яненко, закінчивши Московський університет та пройшовши тюремні "університети" 27 років і залишившись живим, добре знав ціну боротьбі за свободу, не заспокоювався на досягнутому, а всі свої сили прикладав до розбудови України. Хотів швидше бачити її багатою і народ щасливим. Та не вийшло. Помилився.
Україну руйнували зсередини. Свої. Навіть не задумуючись, що роблять зло. А, може, й навмисно. Влада була вже не з Москви, чи ще відкілясь, а наша. Ми її вибрали самі і сподівалися на позитивні зрушення. Та даремно. Почалася перша нечесна приватизація, перші захоплення телевізійним простором, народ обдурили смішними сертифікатами і так далі.
Почали шукати причин. Спершу вигадали, що причина у демократах, котрі не об'єдналися під час першої президентської кампанії. Не вдаючись у деталі, хочу нагадати, що демократичні кандидати у президенти Юхновський, Лук'яненко, Чорновіл, Табурянський набрали всі разом біля 30% голосів по всій Україні, Кравчук – 62%.
У 1991 році народ ще був під впливом радянської системи і не міг проголосувати за націоналіста за жодних умовах. Це було ясно відразу, але агітація за українську незалежну державу, за яку до речі виступав і Кравчук, була результативною, бо за неї проголосувало більше 90%. Комуністична влада сама по собі втрачала свій авторитет і в цілому без крові з нею розпрощалися.
Союз №2. Як Україну намагалися втягти в новий СРСР
Лук'яненко 20 років працював і працює на благо України, віддаючись повністю ідеї утвердження своєї держави. Він пише книжки, спілкується з різними людьми, студентами...
На жаль, другий і третій президенти не слухали його. Вони натомість підтягували до себе вірних слуг, які вважали, що Лук'яненко загрожує їхньому благополуччю і робили його ворогом.
Так Лук'яненко плодив собі ворогів, майже ніколи не відповідаючи на брехню. А брехня поширюється дуже швидко - і про Канаду (хоча ще сьогодні є у дипкорпусі України дипломати, з якими він працював), про партію УРП, та й про "лексуси". Знову ж таки, у нашій численній родині з жодного боку немає і не було ніколи "лексусів". Це легко провірити.
Написав більше десятка книг. Держава не профінансувала жодної. Описує страждання і муки людей у концтаборах. Аналізує сьогоднішню ситуацію, готовий до дискусій і полеміки. Двері його дому завжди відкриті.
Та він зі своїми ідеями вже не цікавий. Сьогодні в моді не авторитети і правда. Сьогодні в моді гроші, багатство, розкіш. Україна в її ідейному плані менше всього цікавить політиків. Депутати всіх рівнів, за виключенням, ідуть у владу за землею, зарплатою, що може принести збільшення їх статків, або захистити їхній бізнес.
Останнє звернення Лук'яненка було про об'єднання сил до виборів 2012 року. Але його не слухають. Вичікують. Дехто ж просто вносить розбрат своїми недолугими інтригами.
Лук'яненко – людина. Як і кожен із нас, має якісь вади, але він вірний і чесний у боротьбі за Україну і своїм життям довів, що Україна для нього понад усе.
1990: вуличні мітинги у Києві. Так закінчувалася УРСР (ВІДЕО)
Верховна українська влада в особі найвищих осіб держави просто не розуміє, що таке патріотизм і як працювати для народу. Вона не має почуття спільноти. Вона діє тільки у своїх окремих інтересах, а це зобов'язує всі патріотичні сили об'єднуватися і перемагати нинішній кримінальний олігархічний клан.
Це буде не легко, бо ще нікому і ніде у світі не вдалося мирно збороти криміналітет. Добровільно він не здається, хоча й живе не довго, бо людський терпець вривається. Життя – це вічна боротьба добра зі злом, а проте воно дуже коротке і нам треба багато встигнути.
Отже, ставаймо у лави нескорених, а Бог допоможе нам перемогти зло.
Слава Україні!
