Адольф Гітлер сказав: "Я пропоную вам боротьбу, небезпеку і смерть"

Ознакою стрімкого розвитку подій є те, що видання Mein Kampf, яке лише торік вийшло у видавництві "Герст енд Блекет" без вилучення небажаних місць, було відредаговано під про-гітлерівським кутом зору.

Очевидно, що передслово перекладача та примітки мали за мету приглушити лютість цієї книги та представити Гітлера у якомога лагіднішому світлі.

Адже на той час Гітлер усе ще виглядав респектабельним. Бо саме тоді він придушив німецький робітничий рух, за що заможні класи готові були вибачити йому майже будь-що.

Як ліві, так і праві, не дуже заглиблюючися, зійшлися на поверхневому розумінні націонал-соціалізму як одного з варіантів консерватизму. 

Гітлер - Сталіну: З днем народження!

Імовірно, у власних поглядах Гітлера, російсько-німецький пакт [пакт Молотова-Ріббентропа] посідає не більше місця, ніж проста зміна в графіку.

Згідно з планом, викладеним у Mein Kampf, спершу треба розгромити Росію, що підсвідомо натякає на подальший розгром Англії.

Тепер виглядає так, що cпочатку візьмуться за Англію, бо з них двох Росію виявилося легше підкупити хабарем. А черга Росії надійде тоді, коли буде усунено з дороги Англію — безсумнівно, що саме так Гітлер бачить ситуацію. Але чи дійсно так станеться – це вже інше питання.

Нацистська пропаганда з 1930-х на листівках

Припустімо, що програму Гітлера можна втілити в життя. Те, що він передбачає через сто років – величезна держава 250 мільйонів німців з обширним "життєвим простором", що тягнеться десь аж до Афганістану.

Це – жахлива бездумна імперія, в якій по-суті нічого не відбувається, окрім підготовки молоді до воєн і безкінечного виплоджування свіжого гарматного м'яса.

Як так сталося, що йому вдалося запустити в обіг оцю потворну ідею?

Легко сказати, що на певному щабелі його кар'єри він фінансувався провідниками тяжкої промисловості, які вбачали в ньому людину, що розгромить соціалістів і комуністів. Однак, вони б його не підтримали, якби на той час його балачки не призвели б до створення масового руху.

Знову ж таки, ситуація в Німеччині, з сімома мільйонами безробітних, була явно сприятливою для демагогів.

З могили батьків Гітлера прибрали надгробок. ФОТО

Але Гітлеру не вдалося б успішно побороти численних опонентів без привабливої сили його власної особистості, яка відчувається навіть у незграбних рядках Mein Kampf, і яка без сумніву вражає і приголомшує того, хто чує його промови.

Я повинен офіційно визнати, що мені не вдавалося відчувати неприязнь до Гітлера. Аж до моменту його приходу до влади – аж до того часу я, майже як і будь-хто, був обдурений думкою про його неважливість — у роздумах про нього мені здавалося, що я безперечно вбив би його, якби опинився десь поруч, водночас я не відчував особистої неприязні.

Справді, у ньому є щось глибоко привабливе. Це відчувається знову, коли бачиш його фото — і я зокрема рекомендую звернути увагу на фотографію на початку видання "Герст енд Блекет", яка зафіксувала Гітлера в ранній період "штурмових загонів" СА.

У Британії продавали "Майн Кампф" як найкращий подарунок на Різдво

Це жалісне, як у собаки, обличчя людини, що страждає від нестерпної кривди. Здається, що воно, у трохи мужніший спосіб, є репродукцією численних зображень розіп'ятого Христа і виникає мало сумнівів щодо того, що саме таким Гітлер себе і бачить.

Можна лише здогадуватися про причину його первинної особистої образи на весь світ; але в будь-якому разі, ця образа присутня.

Спасибі товаришу Гітлеру за наше щасливе дитинство

Він – мученик, жертва. Прикутий до скелі Прометей; герой, що йде на самопожертву сам на сам у нерівній боротьбі.

Якби йому треба було б убивати муху, то він знав би, як зробити з неї слона. Виникає почуття, як і з Наполеоном, що він веде боротьбу з долею, що він не може перемогти, утім якимось чином заслуговує на перемогу.

В Берліні відкрили пам'ятник столяру, який убивав Гітлера. ФОТО

Безсумнівно, що привабливість такого стану є величезною; половина кіносюжетів обертається довкола подібної теми.

Він також усвідомив фальш у гедоністичному ставленні до життя. Від часу минулої війни [Першої світової - ІП] майже всі західні інтелектуали, і насамперед "прогресивні", припускають, за замовчуванням, що всі люди не бажають нічого більше, ніж спокою, безпеки й уникнення болю. При такому розумінні на життя немає місця, наприклад, для патріотизму і військових звитяг.

Барселона, 1937 рік. Джордж Орвелл - боєць антифашистського ополчення троцькістської організації ПОУМ

Соціаліст, що раптом побачив своїх дітей за грою з солдатиками, зазвичай буде цим засмучений, але він ніколи не може вигадати заміни олов'яним солдатикам; олов'яні пацифісти чомусь дітей не приваблюють.

Гітлер, завдяки своєму власному безрадісному світосприйняттю відчуває це з надзвичайною силою, знає, що люди бажають не тільки комфорту, безпеки, скорочення робочого дня, гігієни, протизапліднюючих засобів, і на загал, здорового глузду; вони також, принаймні час до часу, прагнуть боротьби та самопожертви, не кажучи вже про барабани, прапори й урочисті паради.

Незалежно від того, як фашизм і нацизм виглядають з огляду на економічні теорії, психологічно вони є набагато міцнішими, ніж гедоністична концепція життя. Це саме, ймовірно, стосується і соціалізму в його мілітаризованій версії Сталіна.

"Гріх комунізму. Нам усім треба покаятися, як це зробили німці"

Усі три могутні диктатори посилили владу тим, що наклали на свої народи нестерпний тягар. Тоді як соціалізм, і навіть капіталізм - щоправда, з меншим ентузіазмом - сказали своїм народам "Я пропоную вам добре життя", Гітлер сказав: "Я пропоную вам боротьбу, небезпеку і смерть", у результаті чого ціла нація кинулася йому в ноги.

Можливо, пізніше їм це набридне і вони змінять свою думку - подібно до того, як це сталося наприкінці минулої війни.

Після кількох років кривавої бійні та голоду гасло "Найбільше щастя для найбільшого числа людей" – це добре гасло, але тепер його затьмарює інше: "Краще жахливий кінець, ніж безкінечний жах".

Оскільки ми тепер воюємо проти того, хто привласнив собі цей вислів, ми не маємо права недооцінювати емоційної привабливості цих слів.

*Цей текст Орвелла був надрукований у лондонському виданні New English Weekly 21 березня 1940 р.

**Переклад Олеся БЕРЕЖНОГО, спеціально для "Історичної Правди"