Спецпроект

Польща має вибачитися за геноцид

Усі знають страшну історію чеського села Лідіце, але чому майже ніхто не говорить про трагедію лемківського села Завадка Морохівська? А різниця між ними в одному: мешканців першого спалили німці; другого – поляки.

Незабаром Україна і Польща відзначатимуть 70-ту річницю масових депортацій українського населення із їх етнічних земель – Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння.

Без сумніву, що ця дата, як і відзначення 70-тої річниці Волинської трагедії, стане черговим випробуванням для двох країн.

З одного боку, це буде новий виклик для українців, їхньої національної гідності, а з другого - лакмусовий папірець, який перевірить щирість і міцність українсько-польських взаємин.

У зв’язку із цим варто нагадати, що у вересні 1944 року між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення було підписано угоду, якою передбачалося здійснити так зване "добровільне" переселення українців Польщі в Україну й відповідно поляків України у Польщу.

На ділі це переселення народів перетворилося у масові депортації українського населення, своєрідну етнічну чистку, внаслідок якої було спустошено сотні українських сіл у Польщі, знищено кілька десятків тисяч українців, а близько 500 тисяч наших братів і сестер назавжди позбулися рідних домівок.

При цьому реалізація згаданої угоди була лише початком української трагедії.

Кульмінаційним моментом українсько-польського протистояння стала операція "Вісла", яку у 1947 провела комуністична Польща разом із Радянським Союзом та Чехословаччиною.

З метою остаточної ліквідації українського населення в Польщі та перетворення останньої у мононаціональну державу було мобілізовано регулярні військові частини, які жорстоким примусом змушували українців покидати рідні оселі та переміщуватися на захід і північ польської держави.

Хто цьому опирався – знищували, або ж відправляли у концтабір Явожно, який за нелюдськими умовами існування у ньому людей може зрівнятися лише із німецьким концтабором "Освенцім".

Таким чином, внаслідок насильницької спецоперації "Вісла" ще 150 тисяч українців були змушені покинути рідні землі, кілька тисяч мучилися у концтаборі Явожно, з них майже 200 загинули. В цілому жертвами депортації стали понад півмільйона наших земляків.

Чи спроможеться Україна гідно відзначити сумний ювілей однієї із найбільших трагедій людства?

У парламенті зареєстровано проект постанови Верховної Ради "Про вшанування жертв депортацій та етнічних чисток з ознаками геноциду (До 70-х роковин від початку депортацій українців Польською Народною Республікою у 1944-1951 роках)", підготовлений депутатами фракції "ВО "Свобода".

Зокрема, передбачається здійснити низку заходів з метою ушанування пам’яті жертв депортацій.

Однак ключове положення, на мою думку, зафіксовано у резолюційній частині, де зазначається:

"Згідно зі статтею 2 Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, геноцидом є "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення".

Отже, політику польської влади щодо українців у 1944-1951 роках можна трактувати як таку, що мала ознаки геноциду.

Під час депортації українців у найбрутальніший спосіб порушувалися основоположні права людини та права національної спільноти - тому ця сторінка з історії є трагедією не лише України, але й усього людства.

Вшанування 70-ї річниці від початку етнічних чисток з ознаками геноциду щодо українців, які здійснювала Польська Народна Республіка у 1944-1951 роках, є важливим етапом для засудження людиноненависницьких практик тоталітарних режимів ХХ століття.

Українське і польське суспільство насамперед та світове співтовариство загалом повинні засудити ці злочини, щоб вони більше ніколи не повторювалисяі не ставали на заваді розбудові партнерських відносин між обома народами у майбутньому.

Відновлення історичної справедливості потребує надання статусу депортованих осіб українцям та їхнім нащадкам, які були примусово виселені зі своїх рідних земель у 1944-1951 роках".

Якщо згадана постанова буде ухвалена Верховною Радою, то, врешті-решт, буде врегульовано правовий і частково соціальний аспект проблеми.

Однак одразу слід уточнити, що дія положень постанови поширюється виключно на українців, які проживають на території сучасної Української держави і не стосується наших земляків, які стали жертвами депортації, однак сьогодні проживають на території Польщі.

Отже, своє слово має сказати польська сторона. У свій час Сенат [верхня палата парламенту - ІП] Республіки Польща засудив операцію "Вісла". Це стало першим кроком на шляху відновлення історичної справедливості стосовно депортованих та загиблих українців.

Але мають бути наступні кроки. Польща має якщо не вибачитися за геноцид проти українського народу, то, принаймні, належно зберігати пам’ять про ці страшні події.

Україна вже показала приклад, коли на високому державному рівні погодилася відзначити пам’ять жертв Волинської трагедії 1943 року та допомогла полякам впорядкувати і урочисто відкрити у Львові цвинтар "Орлят".

Натомість з польського боку маємо лише скромний пам’ятник у Павлокомі. А хто згадає про замордованих українців у Пискоровичах, Малковичах, Люблинці, Березені, Терні, Вільшани, Завадці, Кальницях?

Усі знають страшну історію чеського села Лідіце, але чому майже ніхто не говорить про трагедію лемківського села Завадка Морохівська? А різниця між ними в одному: мешканців першого спалили німці; другого – поляки.

Україна і Польща мають відповісти на питання, які аж ніяк не можна вважати риторичними.

Дивіться також: 

Акція "Вісла" - етнічна чистка з ознаками геноциду. Звернення до Сейму

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

Папа Римський визнав Голодомор геноцидом

Лемкін зі Львова - людина, яка поставила геноцид поза законом

Інші матеріали за темою "Геноцид"

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?