Спецпроект

Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, інші - ні"

"Геноцид - політичне питання. Іде вибірковість: ми – жертви геноциду, інші - ні. Але тут немає невинних груп... УПА мала блискучі сторінки своєї історії. І не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами".

Британський історик, автор відомих історичних бестселерів "Європа. Історія" та "Боже ігрище: історія Польщі", професор Лондонського університету Норман ДЕЙВІС дав інтерв'ю польському радіо TokFM з приводу планованих парламентом Польщі резолюцій до 70-річчя Волинської трагедії.

Агнєшка Ліхнеровіч: У Сеймі Польщі вибухнула чергова запекла суперечка з приводу резолюції, яка має вшанувати жертв Волинської різанини. Частина депутатів прямо вимагає, щоб винищення поляків назвати словом "геноцид" і хоче ухвалення спеціального дня пам’яті кресов’ян.

Норман Дейвіс, Лондонський Університет: Усі ці суперечки — непотрібні. На мою думку, цю ситуацію слід аналізувати з кількох точок зору одночасно. Винищення на Волині і Галичині, оскільки охопили не саму тільки Волинь, є частиною більшої проблеми.

Неправда, що жертвами вбивств і винищення були тільки поляки. Наприклад, кілька років тому відбулася велика дискусія, присвячена злочину в Єдвабнім. Чому тоді не згадували про Волинь? Адже це подібні явища. Сусіди, люди, що мешкали поруч роками, раптово нападають і жорстоко вбивають.

Я мав у Лондоні друга-українця. Він був жертвою зворотнього нищення, тобто нищення українців поляками. Його врятували поляки, відділ Армії Крайової, який вигнав ту банду [яка винищувала українців – ІП]. Це дуже складна історія. Не можна дозволяти, щоб одна сторона називала себе єдиною жертвою і рухатися далі в напрямку визначення "геноцид".

Норман Дейвіс. Фото: Адам ҐОЛЄЦ

Очевидно, поляки були жертвами. Це більш ніж нищення – це етнічна чистка, метою якої було зайняття земель Західної України українцями. На початку Другої Світової війни ці землі були багатонаціональними – були поляки, були українці, були євреї. Кожна з тих груп пережила страхіття. Не можна виокремлювати однієї з них і говорити тільки про її кривди.

Також слід поєднати те, що робилося на Волині і Східній Галичині з тим, що відбувалося після війни, тобто операцією "Вісла" - етнічними чистками, які проводив польський уряд проти невинних українців. Значною мірою це зачепило тих людей, наприклад, лемків, які самі не відчували себе українцями до кінця. Це все єдина проблема.

- Керівник польського ІПН вважає, що це не виправдовує геноциду.

- Як історик, бачу, що кожна етнічна група має в собі певну кількість людей, які хочуть бути визнаними жертвами геноциду. Це почалося близько 100 років тому. Вірмени продовжують боротися за визнання факту, що вони стали жертвами геноциду під час Першої світової війни.

Що означає геноцид? Хто дає визначення? Це питання політичне. Це селекція жертв: ми — жертви геноциду, інші – ні. Але тут немає невинних груп. То був період жорстокості, виганяння, очевидно, сильними державами, якими були Третій Рейх та СРСР.

Кожна група була жертвою різних жорстокостей. Але говорити виключно про себе як жертву геноциду є політичним кроком.

- Багатьом полякам болить, що українці ставлять пам’ятники таким людям, як Степан Бандера. Польські політики наполягають, що не можемо пасивно спостерігати, як вбивці стають героями.

- Мій добрий друг з Польщі походить з тих регіонів. Його батько був поляком, а мати українкою. Частина його рідні з материної сторони, українська, була вбита УПА. Чи говорять польські політики про те, що УПА вбивала українців? Ні, це вибірковість. Штучна вибірковість з політичною метою, щоб мати можливість казати: "Польський народ був жертвою".

УПА як УПА мала блискучі сторінки своєї історії. Не визнавала ні Гітлера, aні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так як не всі українці, так не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами.

- Маємо суперечки з литовцями про польську меншину. З Україною про минуле. З Білоруссю не маємо, бо тяжко мати з нею спір, це авторитарна країна.

- Польсько-українські відносини були заморожені протягом усього періоду існування СРСР. В той час були офіційні братство, гармонія і дружба між радянськими народами. Тому тільки тепер мусимо змагатися з тими суперечками.

Але я підтримую думку, щоб не мислити вибірково і спробувати зрозуміти ті події, як цілість: чому так було? Чому так сталося? І не тільки доля поляків, але також українців і євреїв. Південно-східні кордони Польщі перед війною були багатонародним польсько-єврейсько-українським простором.

Це питання зі сфери альтернативної історії. Але дуже цікаве питання. Погляньмо на те, що відбувалося в Югославії у 90-х роках. Дуже подібна історія взаємних вбивств сусідів: сербів, хорватів і боснійців.

Запитання стоїть так: чи дійшло б на кресах [території, які у 1920-1939 рр. входили до Другої Речі Посполитої, а в 1945 році внаслідок міждержавних угод були приєднані до СРСР в обмін на території Третього рейху — ІП] до таких жорстокостей, якби не було Другої Світової війни? Це не виключено.

Не можна шукати одного винуватця. Треба покірно прийняти, що так було і намагатися зрозуміти всі чинники.

Джерело: TokFM

Переклала: Олеся ІСАЮК

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".