УПА: між Росією і Євросоюзом

Як могло статися, щоб такі антагоністи, як Росія і Євросоюз, виявилися фактично одностайними щодо оцінки ОУН і УПА? Відповідь на це питання слід шукати безпосередньо в Україні.

Велике свято Покрови Святої Богородиці, яке у християнському світі відзначається 14 жовтня, в сучасній Україні поступово трансформувалося у день особливої політичної напруги, пов'язаної із вимогами державного визнання національно-визвольного руху, що його у роки Другої світової війни очолювали ОУН і УПА.

При цьому слід визнати, що за 22 роки незалежності України домагання прихильників державного визнання ОУН і УПА не були успішними, а сама проблема із виключно внутрішньо української стала міжнародною.

Першою країною, яка вирішила зробити все від неї залежне, щоб ОУН і УПА в Україні не були визнаними, стала Росія.

Ще за президентства Ющенка, коли політична кон'юнктура була для цього сприятливою, президент Росії Путін прямо заявив: "Окремі політичні сили в Україні намагаються вибілити учасників Організації українських націоналістів і Української повстанської армії, які несуть вину за масові знищення євреїв в Україні".

При цьому Путін пообіцяв, що не залишить це питання без належної уваги і реагування з боку Кремля.

На практиці це означало, що російські ЗМІ, абсолютна більшість яких лояльна до чинної російської влади, отримали конкретне завдання – паплюжити ОУН і УПА.

Як це відбувається, можна було побачити у відомому сюжеті про відзначення у Львові "Дня знань". Один із російських каналів випустив в ефір сюжет, у якому в кращих традиціях радянської пропаганди розповідалося про "урок пам'яті УПА", який пройшов 1-го вересня у львівських школах.

Російським і українським глядачам розповіли про націоналістів – "вбивців" і "зрадників", які в роки війни під німецьким командуванням воювали проти Червоної армії.

Однак, несподівано для самих ветеранів УПА, союзниками Росії у питанні визнання, а точніше не визнання ОУН і УПА, виступив Євросоюз.

У лютому 2010 року Європарламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Україні, де у пункті 20 висловлювався "глибокий сум з приводу рішення президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації Українських Націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання "Героя України".

Далі – більше. Пізніше Європарламент схвалив резолюцію "Ситуація в Україні", один з пунктів якої, фактично, є звинуваченням ВО "Свобода" – парламентської партії, яка послідовно і наполегливо виступає за державне визнання ОУН і УПА, в "расизмі", "антисемітизмі" та "ксенофобії".

І хоча авторами антиукраїнських ініціатив стали депутати Європарламенту лівого спрямування, а в самій Україні усі звинувачення були спростовані, від цього не стає легше.

Проте найпідступніший удар завдала Польща. У зв'язку з відзначенням 70-ї річниці Волинської трагедії, нижня палата польського парламенту – Сейму – ухвалила безпрецедентне рішення щодо ОУН і УПА.

Ігноруючи об'єктивні історичні й правові факти, польські депутати прийняли резолюцію, яка звинувачує ОУН і УПА в "етнічних чистках з ознаками геноциду".

Виникає запитання: як могло статися, щоб такі антагоністи, як Росія і Євросоюз, виявилися фактично одностайними щодо оцінки ОУН і УПА?

Відповідь на це питання слід шукати не в Росії, Євросоюзі чи Польщі, а безпосередньо – в Україні.

На мою думку, існує лише одне пояснення ситуації із державним визнанням боротьби ОУН і УПА.

Його суть полягає у тому, що будь-яка українська влада не мала достатньої політичної волі, щоб позитивно розв'язати цю проблему.

Найбільше до її розв'язання наблизився президент Ющенко, але він намагався це зробити уже при кінці своєї каденції, коли був ослаблений перманентною війною з Тимошенко. Тож не мав достатнього авторитету, щоб переконати Верховну Раду в необхідності ухвалення відповідного рішення.

Проте найбільшою перепоною на шляху визнання боротьби УПА була, як це не парадоксально звучить, непослідовність і безхребетність тих політичних сил у минулих скликаннях ВР, які називали себе націонал-демократичними, демократичними чи ліберальними.

Немає, скажімо, претензій до КПУ, яка послідовна у своїй ненависті до українських повстанців. Але у ВР були десятки антикомуністичних фракцій, які постійно не знаходили часу, можливостей, зате завжди знаходили пояснення, чому не вдалося зробити те, що обіцяли виборцям.

Загалом, це питання сфокусувало у собі одну з найбільших вад нашого сучасного життя: комплекс національної неповноцінності щодо власної історії - зокрема, національно-визвольного руху періоду Другої світової війни.

Переконаний, коли б не було цієї вади, Путін змушений був би підбирати слова, депутати Європарламенту добре думали б, перед тим як голосувати "українські питання", а поляки не посміли б так відверто зневажати українців та їхню історію.

Рано чи пізно так і буде. Дочекатися б…

Богдан Червак, голова ОУН, для УП

Дивіться також інші матеріали за темою "УПА". Думайте, читайте

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?