Спецпроект

Не історичне рішення, а історичне непорозуміння

Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті.

Ухвала польського Сейму про Волинь: це не історичне рішення, а історичне непорозуміння

Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті.

Насправді воно не має нічого спільного із вшануванням пам'яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідентів сьогодні.

На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає у Польщі - на осінь там запланована прем'єра пропагандистського фільму "Волинь", який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні.

Сумно, що польському політикуму забракло розумних і відважних (жодного проти і лише 10 утрималося), здатних зупинити нікому не потрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу. 

Мені не соромно за українців в цій дискусії - і громадські, і політичні діячі працювали практично в унісон для того, щоб пам'ять про минулий конфлікт не стала джерелом нового. Запропонована вкотре українцями формула "пробачаємо і просимо вибачення" насправді єдиноможливий формат загоєння ран минулого.

Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі. Ухвала Сейму значною мірою перекреслює дотеперішні напрацювання польсько-українського діалогу, але це не означає, що від цього він стає менш потрібним. 

Сподіваюся, попри зміни в польській політиці і зокрема керівництва інституту національної пам'яті започаткований минулого року діалог істориків у форматі Українсько-польського форуму буде продовжений, і зможе не тільки допомогти зрозуміти минулий конфлікт, але й уникнути помилок наших предків.

Певен , що докладна праця істориків в тому числі і з нововідкритими в Україні архівними матеріалами з кожним разом лише доводитиме абсурдність цього політичного рішення зокрема і писання історіі в парламентах загалом.

ІНШЕ ЗА ТЕМОЮ "Волинська трагедія":

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.